ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.07.2006 Справа N 20-7/207
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Волковицької Н.О.,
Коробенко Г.П.
розглянувши закритого акціонерного товариства
матеріали “Фінансово-промислова компанія
касаційної скарги “Амідас-Севастополь”
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 11.05.2006р.
у справі господарського суду м. Севастополя
за позовом Севастопольської міської державної
адміністрації
до закритого акціонерного товариства
“Фінансово-промислова компанія
“Амідас-Севастополь”
за участю прокурора відділу Генеральної прокуратури
України
Про розірвання договору про сумісну діяльність від 28.06.1992
року про будівництво будинку державного архіву у місті
Севастополі з додатками до нього № 1 від 15.05.1993р., № 2 від
15.06.1994р., № 3 від 26.01.1996р.
за участю представників:
позивача: не з’явився
відповідача: Рендак С.А. –дов. від 01.01.2006р. б/н
прокурора: Комас О.Ю. –посв. № 75 від 03.07.2006р.
В С Т А Н О В И В:
Севастопольська міська державна адміністрація звернулась з
позовом до закритого акціонерного товариства
“Фінансово-промислова компанія “Амідас - Севастополь” про
розірвання договору про сумісну діяльність від 28.06.1992р. про
будівництво будинку державного архіву у м. Севастополі та
додатків до нього № 1 від 15.05.1993р., № 5 від 15.06.1994р. і
№ 3 від 26.01.1996р. з підстав невиконання відповідачем своїх
договірних зобов’язань по виконанню функцій замовника та
підрядника.
Рішенням господарського суд міста Севастополя від
23.09-24.10.2005р., залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
11.05.2006р. у справі № 20-7/207, в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані неукладенністю договору про сумісну
діяльність від 28.06.1992р. відповідно до ст. 153 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки в ньому відсутні узгоджені сторонами
істотні умови договору про сумісну діяльність та договору
підряду на капітальне будівництво.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач
звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення
про задоволення позову, мотивуючи скаргу тим, що судом
неправильно застосовані норми матеріального права, а саме
ст. 353, 430-434 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 875, 1130, 1131 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Позивач не реалізував процесуальне право на участь у судовому
засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів,
знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково,
враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
28.06.1992 р. між сторонами у даній справі було укладено договір
про сумісну діяльність по будівництву державного архіву в
м. Севастополі.
15.05.1993р., 15.06.1994р. та 26.01.1996р. між сторонами
укладено доповнення № 1, № 2 та № 3 до договору від
28.06.1992р., якими врегульовано порядок передачі, використання
наданих відповідачу капітальних вкладень, внесені зміни в
частині розподілу та передачі у власність будівлі архіву,
визначені джерела фінансування для завершення будівництва.
Вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій дійшли
висновку, що оспорюваний договір про сумісну діяльність містить
елементи договору будівельного підряду, з огляду на що та з
урахуванням приписів пунктів 4, 9 Прикінцевих та перехідних
положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
застосували до спірних
правовідносин норми матеріального права, які регулюють цивільні
відносини сторін за різними видами договорів, зокрема: ст. 430
–434 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
ст. 1130, 1131 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
-
договір про сумісну діяльність, та ст. 353 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
ст. 875 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
- договір будівельного підряду.
Такі висновки суду 1-ї та 2-ї інстанцій ґрунтуються на
положеннях договору про сумісну діяльність, згідно п. 2.1.1
якого відповідач бере на себе функції замовника по плануванню та
будівництву державного міського архіву та п. 4 доповнення № 3
від 26.01.1996р. до договору від 28.06.1992р., згідно якого
функції “Замовника” та “Підрядника” здійснює відповідач по
справі.
Однак з такими висновками судова колегія не погоджується,
оскільки вони ґрунтуються на неповному з’ясуванні фактичних
обставин справи та зроблені без детального аналізу змісту
спірного договору, що призвело до помилкового визначення його
правової природи.
Так відповідно до п. 1.1 договору про сумісну діяльність по
будівництву державного архіву в м. Севастополі предметом
договору сторони визначили сумісну діяльність по здійсненню
проектування будівництва приміщення державного архіву, про що
зазначено і в п. 2.1.1. Редакція зазначених пунктів договору
протягом його дії залишилась незмінною.
Разом з тим ця обставина господарськими судами до уваги не
прийнята та залишена без оцінки, з огляду на що висновки судів
попередніх інстанцій щодо неукладеності спірного договору з
підстав відсутності в ньому істотних умов необхідних договору
будівельного підряду та порядку його виконання є передчасними.
До того ж укладання договору будівельного підряду передбачає
наявність двох учасників договору, як-то замовник та підрядник,
які не можуть бути поєднані в одній особі в рамках одного
договору.
Помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного
законодавства вважає колегія і висновки господарського суду
попередніх інстанцій щодо визнання спірного договору неукладеним
на підставі ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з підстав відсутності в
ньому істотних умов договору про сумісну діяльність, оскільки
відповідно до ст. 627 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
сторони є вільними у
визначенні умов договору, а згідно ст. 627 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зміст договору становлять умови визначені на розсуд сторін і
погоджені ними та умови, які є обов’язковими відповідно до актів
цивільного законодавства.
Ні глава 38 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
ні глава 77 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
обов’язкових до застосування умов договору даного
виду не містить, а будь які інші норми, які б встановлювали
істотність певних умов та їх обов’язковість для договору про
сумісну діяльність господарські суди 1-ї та 2-ї інстанцій не
зазначили.
Крім того, твердження судів 1-ї та 2-ї інстанції про відсутність
у спірному договорі таких істотних умов, як умов про розмір,
порядок та строки внесення внесків; умов про порядок керівництва
сумісною діяльністю та ведення загальних справ учасників та умов
порядку подальшого сумісного використання майна та покриття
витрат на його утримання, спростовуються матеріалами справи,
зокрема додатками № 1, № 2, № 3 від 15.05.1993р., 15.06.1994р.
та 26.01.1996р. до спірного договору про сумісну діяльність.
Слід також зазначити, що роблячи висновок про відсутність у
справі доказів щодо ведення сторонами спільних справ, як
учасників договору про сумісну діяльність, господарськими судами
попередніх інстанцій не враховано та не оцінено наявний у справі
акт від 21.01.2005р. технічного обстеження будівлі, згідно якого
на момент обстеження держархіву в м. Севастополь на об’єкті
виконано три об’єми: одноповерхова з цокольним поверхом
прибудова, семиповерхова з цокольним і технічним поверхом
будівля архіву та одноповерхове допоміжне приміщення, що може
свідчити про часткове, але все ж таки виконання сторонами умов
договору про сумісну діяльність.
Таким чином, місцевий господарський суд та апеляційний
господарський суд, не дослідивши обставини справи в повному
об’ємі відповідно до позовних вимог, що ставились позивачем,
фактично ухилились від розгляду справи по суті та визнали
спірний договір неукладеним з надуманих підстав, неправильно
засотувавши при цьому норми матеріального права, які регулюють
відносини сторін за різними видами договорів, порядок укладання,
зміст, цілі та наслідки виконання чи невиконання яких
кардинально відрізняються один від одного.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової
перевірки доказів, а господарськими судами порушено вимоги
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки доказів на підставі
всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, колегія вважає рішення та
постанову господарських судів такими, що підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід
взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи і в
залежності від встановленого та у відповідності до діючого
законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
11.05.2006р. та рішення господарського суду м. Севастополя від
23.09.-24.10.2005р. у справі № 20-7/207 скасувати.
Справу направити до господарського суду міста Севастополя на
новий розгляд.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Н.О. Волковицька
Г.П. Коробенко