ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.07.2006 Справа N 2/46
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Волковицької Н.О.,
Коробенко Г.П.
розглянувши Донецької залізниці в особі Луганської
матеріали дирекції залізничних перевезень, м. Луганськ
касаційної скарги
на рішення господарського суду Луганської області
від 03.05.2006р.
у справі господарського суду Луганської області
за позовом Донецької залізниці в особі Луганської
дирекції залізничних перевезень, м. Луганськ
до Відкритого акціонерного товариства
“Краснодонвугілля”, м. Краснодон Луганської
області
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю
“Лемтранс”, м. Донецьк
Про стягнення 136 525 грн. 68 коп.
за участю представників:
позивача: не з’явився
відповідача: не з’явився
третьої особи: не з’явився
В С Т А Н О В И В:
Донецька залізниця в особі Луганської дирекції залізничних
перевезень звернулась до господарського суду Луганської області
з позовом до ВАТ “Краснодонвугілля” про стягнення плати за
користування вагонами за серпень 2005 року у сумі 136 525, 68
грн.
Позовні вимоги мотивовані обов’язком відповідача передбаченим
ст. 23, 47, 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
по
прийняттю на свою під’їзну колію, в тому числі і не передбачений
планом, порожніх вагонів, щодо яких заявлено плату за
користування і які позивач вважає вантажем, оскільки на них
оформлювались залізничні накладні.
Рішенням господарського суду Луганської області від 03.05.2006р.
по справі № 2/46 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано недоведеністю позивачем правомірності
застосування до відповідача відповідальності, встановленої
ст. 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Донецька залізниця, не погоджуючись з рішенням господарського
суду Луганської області від 03.05.2006р. зі справи № 2/46,
звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить вказане судове рішення скасувати та
прийняти нове рішення на користь позивача, мотивуючи скаргу тим,
що при розгляді справи і винесенні рішення господарський суд не
застосував всі норми матеріального та процесуального права, які
підлягають застосуванню у даній справі, чим порушив Постанову
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Лемтранс” просить судове
рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Сторони та третя особа не реалізували своє процесуальне право на
участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту,
знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити,
враховуючи наступне.
25.12.2003р. між сторонами у справі укладено договір № 4/68 про
експлуатацію залізничної під’їзної колії ДП “Краснодонвугілля”
/правонаступником якого є відповідач у справі/ при станції
Сімейкіне-Нове Донецької залізниці, щодо експлуатації,
регламенту роботи та характеристики під’їзної колії.
25.06.2004р. між сторонами у справі укладено договір
№ 127/935-1536/06-4КУО про організацію перевезень вантажів і
проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею
послуги, за умовами якого позивач зобов’язується подавати під
навантаження /вивантаження/ вагони /контейнери/ згідно із
затвердженими планами і заявками вантажовласника.
Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2005 р. на
ст. Семейкіне-Нове на адресу відповідача прибували порожні
вагони, зазначені у доданих до матеріалів справи відомостях
плати за користування вагонами /контейнерами/ № 081819-082899,
№ 082876-082930, № 082931-084047, № 084062-084079,
№ 085081-086156, № 086001, № 086157-086197 складених позивачем
на суму 136 525 грн. 68 коп. , згідно яких дані вагони є
орендованими ТОВ “Лемтранс”.
Судом встановлено, що вагони, плату за користування якими
заявлено до стягнення, були подані залізницею понад затверджений
сторонами план перевезень на серпень 2005р. з урахуванням
орендованих вагонів ТОВ “Лемтранс” –2573 вагонів, що
підтверджено в обліковій картці № 96 за серпень 2005 року по
станції Семейкіне-Нове. З врахуванням додаткових замовлень
відповідача позивачем понад план було подано 548 вагонів, крім
того, 95 вагонів, які стояли на інших станціях та 144 вагони
несправні та непридатні до перевезення вантажу.
Відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
за
користування вагонами і контейнерами залізниці
вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних
колій, портами, організаціями, установами, суб’єктами
підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата
вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення
і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження,
перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача,
власника залізничної під’їзної колії, порту, підприємства. За
час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать
підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків
зазначених розмірів плати. Якщо подання вантажовідправнику на
його замовлення порожніх спеціальних вагонів затримується з вини
вантажовідправника, з нього стягується плата за весь час
затримки вагонів на станції навантаження.
Виходячи із змісту зазначеної статті Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
“користування вагонами” необхідно розуміти, як використання
відповідного рухомого складу суб’єктом підприємницької
діяльності для подальших операцій.
Таким чином та зважаючи, що позивач нарахував відповідачеві
плату за користування порожніми вагонами, які були подані
відповідачу понад план, місцевий господарський суд дійшов
правильного висновку, що плата за користування порожніми
вагонами, які прямують під навантаження на адресу
вантажовласника Статутом залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
не
передбачена.
Правильними вважає колегія і висновки суду попередньої
інстанції, що порожні вагони, за перевезення яких позивачем
нарахована плата за користування, не являються вантажем у
розумінні Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, оскільки
загальними положеннями Статуту визначено поняття
“вантажоодержувач” /вантажовласник/, яке слід розуміти як
зазначену у документі на перевезення вантажу /накладній/
юридичну чи фізичну особу, яка за дорученням вантажовідправника
отримує вантаж, яким є матеріальні цінності, що перевозяться
залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього
вантажному рухомому складі.
З цих же підстав, не підлягає застосуванню і ст. 47 Статуту
залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, відповідно до якої у разі
прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не
передбачена планом, останній зобов’язаний прийняти такий вантаж
від станції на відповідальне зберігання.
Відповідно до п. 15 Правил користування вагонами і контейнерами,
за час перебування на під’їзних коліях та інших місцях не
загального користування вагонів, що належать підприємствам чи
орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані
на станції призначення чи на підходах до неї або на станції
відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата
за користування сплачується в розмірі 50%.
Однак, враховуючи відсутність вини відповідача у затримці
порожніх вагонів, які не являються вантажем та були подані
позивачем понад узгоджений план, нарахована позивачем плата за
користування порожніми вагонами місцевим господарським судом
правомірно визнана безпідставною.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо неправильного
застосування місцевим господарським судом норм матеріального та
процесуального права, які по суті зводяться до оспорювання
висновку суду стосовно доведеності обставин справи та намагань
позивача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить
вимогам статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому не можуть
впливати на правильність та законність судового рішення.
Безпідставними також вважає колегія твердження позивача в скарзі
щодо існування заявки власника порожніх вагонів, на підставі
якої ці вагони були відправлені відповідачу, оскільки матеріали
справи не містять доказів на підтвердження цього та
заперечуються самим власником, 3-ою особою у справі.
З огляду на зазначене, колегія вважає, що місцевим господарським
судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень
норм матеріального та процесуального права не вбачається, судове
рішення відповідає чинному законодавству України та обставинам
справи і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Луганської області від 03.05.2006р.
у справі № 2/46 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Н.О. Волковицька
Г.П. Коробенко