ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.07.2006 Справа N 42/155
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Г. Коробенко–головуючого
Н. Волковицької
Г. Фролової
за участю представників:
Позивача Малікової О.В. дов. від 01.01.06 р.
Губаревої О.В. дов. від 17.07.06 р.
Відповідачів Пати С.П. дов. від 04.07.06 р.
розглянувши у відкритому Державного комітету України з
судовому засіданні державного матеріального резерву
касаційну скаргу
на рішення від 18.04.2006року господарського
суду міста Києва.
у справі № 42/155 господарського суду міста
Києва
за позовом Державного підприємства
“Придніпровська залізниця”
до Державного комітету України з
державного матеріального резерву
про стягнення 104000грн.
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство “Придніпровська залізниця” звернулось до
господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету
України з державного матеріального резерву про стягнення
104000грн. на підставі договору № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг
відповідального зберігання матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву від 7.05.2003 року.
Рішенням від 18.04.2006року господарського суду міста Києва
позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Державний комітет України з державного матеріального резерву
подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на
рішення господарського суду міста Києва, в якій просить рішення
у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у
задоволені позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами
про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заявник в касаційній скарзі зазначає, що факт зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Позивачем не
доведений, і відповідно судом зроблені висновки по справі без
підтверджуючих документів.
Крім цього, господарським судом міста Києва при винесенні
оскаржуваного рішення були неповно з'ясовані обставин, що мають
значення для справи та порушені норми статті 526 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, а також порушені норми пунктів 3, 6
Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та
організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання
матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002року № 532
( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та присутніх в судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи
та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній
справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція
рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних
господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням)
та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та
вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є
стягнення витрат в сумі 104000грн. понесених на зберігання
матеріальних цінностей державного матеріального резерву
відповідно до договору № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг відповідального
зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від
7.05.2003 року.
7.05.2003 року між сторонами по справі укладено договір
№ ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг відповідального зберігання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву.
За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався зберігати
матеріальні цінності державного резерву, а відповідач -
відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню в межах
фактичних витрат не пізніше 30 числа місяця, наступного за
звітним кварталом.
Строк оплати за договором передбачено 30.01.2006 року.
Задовольняючи позовні вимоги господарський суд посилався на
частину 3 статті 947 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
пункт 7 статті 11 Закону України “Про державний матеріальний
резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, пункти 2, 7 постанови Кабінету Міністрів
України “Про порядок відшкодування підприємствам, установам і
організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних
цінностей державного резерву” ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
та дійшов висновку,
що відповідно до умов договору позивач протягом 1
жовтня-31.12.2005 року зберігав матеріальні цінності державного
матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в
розмірі 104000 грн.
При цьому суд послався на розрахунок витрат на утримання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом 1
жовтня-31.12.2005 року, звіт про видатки на утримання
мобілізаційного резерву за IV квартал 2005 р., актом
Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області
№ 06-24-52/306 від 1.11.2005 р.
Судом також враховано, що доказів, які б спростовували розмір
понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей,
відповідачем не надано.
Однак касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком з
огляду на таке.
Відповідно до вимог пункту 3 статті 11 Закону України “Про
державний матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, перелік
підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що
виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей
державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення
визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.
Відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від
8.10.1997 р. N 1129 “Про затвердження Порядку формування,
розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями
державного резерву” ( 1129-97-п ) (1129-97-п)
, поставка і закладення
матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється
відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України
номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та
мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення,
освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного
резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних
цінностей.
В пункті 10 цієї Постанови ( 1129-97-п ) (1129-97-п)
передбачено, що
матеріальні цінності вважаються закладеними до державного
резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на
місці постійного зберігання та оформлення відповідних
бухгалтерських документів складського обліку.
Як вбачається з пункту 1.2 договору № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг
відповідального зберігання матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву від 7.05.2003 року, комітет передає, а
зберігач приймає на відповідне зберігання цінності згідно з
затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з
актом форми № 1.
Отже, необхідною умовою для встановлення факту знаходження на
підприємстві матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та
фактичного закладання до мобілізаційного резерву матеріальних
цінностей є номенклатура та акти форми № 1, однак ці обставини
судом досліджені не були.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Статтею 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено,
що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до
умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
В пункті 4.1 договору передбачено, що вартість зберігання
цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат
підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють
відповідне зберігання матеріальних цінностей державного резерву,
затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 532
( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Пунктом 3 вказаної Постанови ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
передбачено, що
суми витрат, що підлягають відшкодуванню, визначаються з
урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного
резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських
приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів,
підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності
державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування
таких цінностей.
Зазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою
суду першої інтенції.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які
фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному
законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на
яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші
обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським
судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті рішення
не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім
доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору,
свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають
суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для
справи, дає підстави для скасування ухваленого у справі рішення
та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і
повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи,
об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її
розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від
встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що
підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.06 року у
справі № 42/155 господарського суду міста Києва скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву задовольнити частково.
Головуючий Г. Коробенко
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова