ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.07.2006 Справа N 14/814
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,
м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
25.04.2006
зі справи № 14/814
за позовом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з
тимчасової втрати працездатності (далі –Дирекція)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Київоблбуд” (далі
–Товариство), м. Київ,
про стягнення 43 000 грн.,
за участю представників сторін:
позивача – Рябка Є.О.,
відповідача –Негоди Є.В.,
В С Т А Н О В И В:
Дирекція звернулася до господарського суду міста Києва з позовом
про визнання договору підряду від 03.12.2003 № 42/XI-30 (далі
–Договір) недійсним в частині завищення вартості робіт, що
стався внаслідок арифметичної помилки, та про стягнення з
Товариства збитків у сумі 43 000 грн.
До прийняття місцевим судом рішення позивач збільшив свої вимоги
в частині стягнення коштів з 43 000 грн. до 75 191,50 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2006 (суддя
Калатай Н.Ф.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 25.04.2006 (колегія суддів
у складі: Андрієнко В.В. –головуючий, судді Малетич М.М.,
Студенець В.І.), у задоволенні позову відмовлено. Прийняті
судові рішення мотивовано відсутністю у позивача правових
підстав вимагати від відповідача повернення коштів, які ним
перераховано відповідачеві на виконання умов договору.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Дирекція просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з
порушенням норм процесуального права, а справу передати до
місцевого суду на новий розгляд.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі
справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду
на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 03.12.2003 року сторонами укладено Договір, відповідно до умов
якого позивач доручив, а відповідач зобов'язався виконати
проектні, будівельно-монтажні роботи, комплектацію обладнанням
та здійснення пусконалагоджувальних робіт систем опалення,
вентиляції та кондиціювання нежитлових приміщень будинку по вул.
Боричів Тік, 30 у Подільському районі міста Києва відповідно до
вимог нормативних актів та проекту;
- відповідно до пункту 3.1 Договору загальна вартість робіт
становила 2 482 069 грн. (в тому числі ПДВ 413 678,17 грн.);
- позивач здійснив оплату за Договором у повному обсязі;
- 24.05.2005 Головним контрольно-ревізійним управлінням України
(далі –ГКРУ) проведено вибіркову документальну перевірку
оплачених позивачем актів прийому-здачі робіт з будівництва
адміністративного будинку Дирекції по вулиці Боричів Тік, 30,
які виконувались відповідачем; за результатами даної перевірки
складено акт, відповідно до якого виявлено завищення договірної
ціни за Договором на 43 000 грн. внаслідок допущеної
арифметичної помилки в кошторисі (додаток № 1 до Договору);
- позивачем після порушення господарським судом провадження у
справі додатково виявлено арифметичні помилки на суму 32 190,50
грн.;
- загальна сума завищення вартості робіт внаслідок арифметичних
помилок становить 75 191,50 грн.;
- недійсним у встановленому порядку Договір не визнавався.
Причиною даного спору є питання щодо наявності підстав для
визнання Договору недійсним в частині завищення вартості робіт,
що сталося внаслідок арифметичних помилок, та стягнення з
Товариства збитків.
Попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про те, що
передумовою вирішення питання про стягнення коштів має бути
дослідження правомірності укладеного сторонами договору, умови
якого вони виконували.
Дирекція вимоги щодо визнання договору недійсним обґрунтувала
посиланням на приписи статей 202, 215, 229 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
(далі –ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), який набрав
чинності 01.01.2004 і відповідно до пункту 4 його Прикінцевих та
перехідних положень застосовується до цивільних відносин, що
виникли після набрання ним чинності, тоді як щодо цивільних
відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і
обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання
ним чинності.
Отже, питання щодо визнання недійсним договору має вирішуватися
з урахуванням вимог законодавства, яке діяло на час його
укладення.
Проте як місцевий, так і апеляційний господарські суди залишили
поза увагою те, що в даному випадку Договір сторонами укладено
03.12.2003 і питання щодо визнання його недійсним (частково) має
вирішуватися на підставі приписів чинного на той час Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. При цьому право визначати
матеріально-правові підстави пред’явлення позову належить
позивачеві.
Попередніми судовими інстанціями не було з’ясовано матеріальний
закон, який підлягав застосуванню в даному випадку, та не
досліджено відповідні фактичні обставини щодо наявності або
відсутності умов, з якими певна норма закону пов’язує можливість
визнання угоди недійсною.
При цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що
“позивачем належними засобами доказування не доведено суду
наявність правових підстав визнання недійсним договору в частині
завищення вартості робіт, що сталася внаслідок арифметичної
помилки” не спростовує зазначеного висновку щодо неповноти
судового дослідження, оскільки постанова суду в цій частині не
містить ні посилання на відповідний матеріальний закон, ані
аналізу доводів позивача з наведенням оцінки поданих ним
доказів.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди
припустилися неправильного застосування приписів частини першої
статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи
та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування
судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд
до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
25.04.2006 зі справи № 14/814 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов