ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2006 Справа N 6/424/04-НР
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Л.І. Рогач - головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролова
за участю представників:
позивача Ремешевський Є.А. –дов. від 10.11.2004
року
відповідача Маркін С.І. –дов. від 17.05.2006 року
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “Кристал ХХІ”
засіданні касаційну
скаргу
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 14.03.2006 року
у справі № 6/424-04НР господарського суду
Миколаївської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Завод
“Кристал”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Кристал ХХІ”
Про зобов’язання відповідача передати на користь позивача
земельну ділянку
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “Завод Кристал” звернулося до господарського суду з позовом
до ТОВ “Кристал ХХІ” про визнання неукладеним договору купівлі-
продажу земельної ділянки від 28.04.2004 року, зареєстрованого в
реєстрі № 445, та зобов’язання сторін повернути все отримане за
даною угодою на підставі статті 181 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
та статей 1212, 1213 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, зважаючи на те, що між позивачем та
відповідачем не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору
в передбаченому законом порядку (частина 1 статті 638 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та стаття 180 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
), а саме, щодо предмету та строку дії даного
договору.
Заявою від 13.03.2006р. позивач змінив предмет позову, згідно
якої просить суд зобов’язати відповідача передати у власність
позивача земельну ділянку площею 1,11 га, розміщену в межах
території зони відпочинку Коблевської сільської ради, Курортний
проспект 31 Березанського району Миколаївської області, на
підставі статті 1212 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, як
майно, набуте без встановлених законом підстав, оскільки договір
від 28.04.2004 року є неукладеним та, відповідно, нікчемним в
силу вимог чинного законодавства.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
14.03.2006р. (суддя Філінюк І.Г.) позовні вимоги задоволено;
відповідача зобов’язано передати на користь позивача земельну
ділянку площею 1,11 га, розміщену в межах території зони
відпочинку Коблевської сільської ради, Курортний проспект 31
Березанського району Миколаївської області; судові витрати в
розмірі 803,46грн.покладено на відповідача.
Судове рішення мотивовано недосягненням сторонами в належній
формі згоди з усіх істотних умов договору, визначених як
обов’язкові у частині 3 статті 180 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
; оскільки, всупереч викладеним законодавчим
вимогам, умовами укладеного між сторонами договору не
передбачено строк дії договору купівлі-продажу земельної
ділянки, а також безпідставно змінено її цільове призначення,
господарський суд першої інстанції у мотивувальній частині
рішення дійшов висновку, що даний договір не може вважатися
укладеним та, враховуючи загальні положення про зобов’язання у
зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової
підстави, зобов’язав відповідача повернути позивачу спірну
земельну ділянку.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від
30.05.2006р. апеляційну скаргу відповідача залишено без розгляду
на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідач звернувся з касаційною скаргою на рішення
господарського суду Миколаївської області, в якій просить його
скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні
позовних вимог.
Зокрема, ТОВ “Кристал ХХІ” посилається на неправильне
застосування судами при ухваленні оскаржуваного рішення норм
матеріального права, а саме статті 180 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, статей 638 та 1212 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, позаяк договір купівлі-продажу земельної
ділянки містить усі істотні умови, необхідні для даного виду
договорів та є виконаним сторонами, невідповідністю висновків
суду щодо суперечності умов договору статтям 132 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
та статті 638 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
змісту позовних вимог та предмету спору.
Позивач не надав письмовий відзив по суті касаційної скарги;
усно в судовому засіданні зазначив, що судове рішення відповідає
вимогам чинного законодавства та обставинам справи, з огляду на
що підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково
з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим
господарським судом, предметом спору є наявність чи відсутність
у відповідача правових підстав для набуття ним спірної земельної
ділянки та, відповідно, про застосування наслідків набуття
(збереження) майна без встановлених законом підстав.
Господарським судом встановлено, що згідно нотаріально
посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від
28.04.2004р. позивач продав, а відповідач купив земельну ділянку
площею 1,11 га, розміщену в межах території зони відпочинку
Коблевської сільської ради, Курортний проспект 31 Березанського
району Миколаївської області, на якій знаходиться належна
відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 2
Миколаївською держнотконторою 31.03.1999р., зареєстрованого в
Березанській філії Миколаївського міжміського бюро технічної
інвентаризації 25.03.2002р.за № 123, існуюча база відпочинку
“Кристал”; цільове призначення земельної ділянки –земельна
ділянка надана під розміщення бази відпочинку “Кристал”.
Договірна ціна земельної ділянки складає 76946грн., яку
відповідач сплатив позивачу за платіжним дорученням № 28 від
14.05.2004р.
Проаналізувавши зміст та істотні умови договору від
28.04.2004р., суд першої інстанції дійшов висновку про
відсутність у ньому істотних умов, передбачених статтею 180
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та статтею 132
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а саме: цільового
призначення земельної ділянки, з огляду на його зміну, та строку
дії договору, з огляду на що договір є неукладеним, тобто, не
породжує правових наслідків для сторін договору.
Однак судова колегія вважає вказаний висновок передчасним та
таким, що здійснено без повного, всебічного та об’єктивного
дослідження обставин справи, що мають значення для правильного
вирішення спору.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої
особи без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути
потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді,
коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи
безпідставне набуття або збереження майна було результатом
поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком
події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про
повернення виконаного за недійсним правочином, витребування
майна власником із чужого незаконного володіння, повернення
виконаного однією із сторін у зобов’язанні, відшкодування шкоди
особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи; при цьому конкретні підстави для
застосування глави 83 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в
силу принципів диспозитивності та змагальності судового процесу
визначаються позивачем.
Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що
передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб,
що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують
цивільні права та обов’язки; зокрема, такими підставами є
договори та інші правочини (частини 1, 2 статті 11 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
Договір є укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди
з істотних умов договору; такими істотними умовами згідно
частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, є
умови про предмет договору, умови, що визначені законом як
істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі
ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути
досягнуто згоди.
Статтею 131 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, що
поширюється на придбання земельних ділянок у власність на
вторинному ринку землі, встановлено, що набуття права власності
на земельні ділянки здійснюється на підставі міни, дарування,
успадкування та інших цивільно-правових угод, укладення таких
угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням вимог Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Стаття 132 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
визначає, що
угоди про перехід права власності на земельні ділянки
укладаються в письмовій формі, нотаріально посвідчуються та
повинні містити назву сторін, вид угоди, предмет угоди (земельна
ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового
призначення, складу угідь, правового режиму тощо), документ, що
підтверджує право власності на земельну ділянку, відомості про
відсутність заборон на відчуження земельної ділянки, відомості
про відсутність або наявність обмежень щодо використання
земельної ділянки за цільовим призначенням, договірну ціну,
зобов’язання сторін.
Таким чином для правильного вирішення спору судам належало,
визначивши вид договору про перехід права власності на земельну
ділянку, в зв’язку з яким виник спір, з’ясувати істотні умови,
передбачені для цього виду договору Цивільним кодексом
України ( 435-15 ) (435-15)
, наявність чи відсутність у договорі істотних
умов, визначених відповідними нормами Цивільного та Земельного
Кодексів.
Натомість вищевказані обставини справи, що мають істотне
значення для правильного вирішення спору, судом не досліджено,
не застосовано норми матеріального права, що регулюють зміст
даного виду договорів.
Помилковим є висновок господарського суду про неукладеність
договору за вказаної ним у судовому рішенні зміни сторонами у
договорі купівлі-продажу земельної ділянки цільового призначення
земельної ділянки; вказана обставина не означає недосягнення
сторонами згоди за цією істотною умовою, а у разі з’ясування
судом порушення порядку встановлення та зміни цільового
призначення земель застосовуються наслідки, передбачені статтею
21 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Статтею 180 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено істотні умови господарського договору, зокрема, таку
істотну умову, як строк дії договору; за частиною 7 вказаної
статті строком дії господарського договору є час, впродовж якого
існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі
цього договору; таким чином, для з’ясування наявності чи
відсутності у договорі такої істотної умови суду належало
дослідити умови договору, що визначають зміст та терміни
виконання зобов’язань за ним.
Водночас, керуючись статтею 180 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
суд не обґрунтував підстави її застосування до
спірних правовідносин, виходячи з вищезазначеної статті 131
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
та статті 4
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, за якою не є
предметом регулювання Господарського кодексу ( 436-15 ) (436-15)
,
зокрема, земельні відносини.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
,
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини
справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Беручи до уваги, що господарським судом першої інстанції в
порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не були всебічно і повно розглянуті всі
обставини справи та виходячи з повноважень касаційної інстанції
щодо перевірки повноти встановлення обставин справи у рішенні
або постанові господарського суду, передбачених частиною 2
статті 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відсутність якої унеможливлює правильність
застосування норм матеріального права при вирішенні спору, та
імперативних вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо меж перегляду справи в
касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що прийняте у справі судове рішення
підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та
в залежності від встановленого і відповідно до чинного
законодавства вирішити спір.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Кристал ХХІ” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 14.03.2006
року у справі № 6/424-04 НР господарського суду Миколаївської
області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Миколаївської області.
Головуючий Л. Рогач
Судді: Н. Волковицька
Г. Фролова