ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.07.2006 Справа N 6/291-35/202-7/2
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. (головуючий),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Акціонерного товариства фірми “УКРГАЗБУД” на рішення
господарського суду м. Києва від 20.03.2006р. у справі за позовом
Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної
компанії “Нафтогаз України” до Акціонерного товариства фірми
“УКРГАЗБУД”, треті особи: Відкрите акціонерне товариство
“Київгаз”, Відкрите акціонерне товариство “Київоблгаз”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доповнення до
неї, суд
У С Т А Н О В И В :
25.05.2004 року Дочірня компанія “Газ України” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” пред’явила в
господарському суді позов до Акціонерного товариства фірми
“УКРГАЗБУД” про стягнення 390211,86 грн. основного боргу за
поставлений природний газ за договором № 4-4-42 від
25.01.2002р., 54549.67 грн. пені, 37885,39 грн. інфляційних та
22974,11 грн. 3% річних.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 20.03.2006р.
(суддя Якименко М.М.) позов було задоволено частково, з
відповідача на користь позивача стягнуто 292714,59 основного
боргу, 22342,54 грн. пені, 37885,39 грн. інфляційних та 22974,11
грн. 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення
господарського суду Донецької області від 20.03.2006р. в частині
стягнення 22342,54 грн. пені, 37885,39 грн. інфляційних та
22974,11 грн. 3% річних, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений газ за
період січень 2001 –квітень 2001р., а також пені, 3% річних та
інфляційних з підстав договору купівлі-продажу природного газу №
4-4-42 від 25.01.2002р.
(а.с. 9 –11 т.1)
Порядок розрахунків за цим договором було визначено шляхом
укладання до нього додаткової угоди № 1ТЕ-17 від 01.10.2001р.,
яка набула чинності з 01.10.2001р.
(а.с. 14 –16 т. 1)
Відповідач вимог щодо сплати за поставлений природний газ у
період січень 2001р. –квітень 2001р., у визначеному ст. 530 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
порядку, не заявляв.
Отже суд мав підстави в цій частині позову відмовити.
Водночас сукупністю зібраних доказів, яким суд, у порядку ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, дав належну оцінку та встановив, що за
період з.10.2001р. по квітень 2001р. відповідачем було отримано
природний газ в обсязі 1361,97 тис. куб.м. на загальну суму
292714,58 грн., за який останній не розрахувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та
вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином суд мав підстави для стягнення суми боргу за
вказаний період.
Проте не можна погодитись з рішенням суду в частині стягнення
інфляційних, 3% річних та пені.
Як видно з матеріалів справи, пеня, інфляційні та 3% річних
позивачем розраховувались із загальної заявленої до стягнення
суми боргу в розмірі 390211,86 грн., тоді як згідно наведеного
вище, позов було задоволено частково.
Суди ж ні першої, ні другої інстанції на зазначені обставини,
які мають суттєве значення для вирішення спору, уваги не
звернули.
Не можна до кінця погодитись і з стягненням судом пені в межах
року.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, правила Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про позовну давність застосовуються до
позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством,
що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст. 255 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
для окремих видів
вимог може встановлюватись спеціальна позовна давність:
скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною
давністю, позовна давність в один рік застосовуються, зокрема,
до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
При цьому обґрунтовуючи прийняте рішення посиланням на положення
лише ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 01.01.2004р.,
господарський суд не проаналізував зміст положень ч. 2 ст. 9 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 7, ч. 2 ст. 175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
(набрав чинності з 01.01.2004р.), відповідно до яких особливості
регулювання майнових відносин у сфері господарювання
визначаються ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, а майнові зобов’язання, які
виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей, передбачених ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно ж до ч. 6 ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, нарахування
штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо
інше не встановлено законом або договором, припиняється через
шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Частина 6 цієї статті передбачає строк, у межах якого
нараховуються штрафні санкції, а строк протягом якого особа може
звернутися до суду за захистом свого порушеного права
встановлено відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
в один рік.
Отже, рішення господарського суду в частині вирішення спору про
стягнення пені, інфляційних та 3% річних, а також пов’язаного з
цим розподілу судових витрат, підлягає скасуванню з направленням
справи в цій частині на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства фірми “УКРГАЗБУД”
задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 20.03.2006р. в частині
вирішення спору про стягнення пені, інфляційних, 3% річних та
розподілу судових витрат скасувати і в цій частині справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому
складі суду.
В решті зазначене рішення суду залишити без змін.
Головуючий В.Перепічай
С у д д і І.Вовк
П. Гончарук