ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.07.2006 Справа N 3/97-ПД-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Щотки
С.О. , Васищака І.М., Подоляк О.А.,
розглянувши у Одеської залізниці в особі Херсонського
відкритому судовому будівельно-монтажного експлуатаційного
засіданні в м. Києві управління № 4
касаційну скаргу
на рішення господарського суду Херсонської області
від 09.12.2005 року
у справі № 3/97-пд-05
за позовом Одеської залізниці в особі Херсонського
будівельно-монтажного експлуатаційного
управління № 4 (далі –Залізниця)
до виконавчого комітету Херсонської міської
ради (далі –Виконком),
управління житлового господарства
виконавчого комітету Херсонської міської
ради (далі –Управління)
Про спонукання до укладення договору
за участю представників:
позивача не з’явились,
відповідача 1 не з’явились,
відповідача 2 не з’явились,
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2005 року Залізниця звернулася в господарський суд
Херсонської області з позовом до Виконкому та Управління про
зобов’язання відповідачів укласти тристоронній договір на
відшкодування позивачу різниці в тарифах на поставку води для
населення міста Херсона.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.12.2005
р. у справі № 3/97-пд-05 (суддя Закурін М.К.) в задоволенні
позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду обгрунтоване
відсутністю у позивача права на вимогу про укладення договору, а
також відсутністю у відповідачів обов’язку щодо укладення
вказаного договору. Одночасно суд дійшов висновку про те, що
позивачем копія договору на адресу відповідачів належним чином
надіслана не була.
Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, позивач звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просить рішення господарського суду Херсонської області від
09.12.2005 року скасувати, а справу передати на новий судовий
розгляд. В обгрунтування своїх вимог заявник посилається на те,
що господарським судом неправильно застосовані норми
матеріального права, а саме, ст. 179 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 19-21 Закону України “Про житлово-
комунальні послуги” ( 1875-15 ) (1875-15)
, що призвело до прийняття
незаконного судового рішення.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим
господарським судом норм матеріального та процесуального права
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга
залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або
постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог
матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд
в порядку ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повно,
всебічно та об’єктивно розглянув у судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в
обгрунтування своїх вимог і заперечень докази, а саме, проект
договору на відшкодування різниці в тарифах за поставку води,
лист Залізниці № 4311 від 07.12.2004 року на адресу голови
Херсонської міської ради та з огляду на приписи ст.ст. 179, 181
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, Закону України “Про
житлово-комунальні послуги” ( 1875-15 ) (1875-15)
дійшов правомірного
висновку про відсутність у відповідачів обов’язку щодо укладення
вказаного договору.
Так, відповідно до ст.ст. 6, 11, 627 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ч. 1 ст. 144, ч. 1 ст. 174, ст. 179 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
підставами виникнення цивільних прав
та обов’язків є договори та інші правочини. При цьому сторони є
вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні
умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас, згідно ч. ч. 3, 6 ст. 179 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.
633 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
укладення господарського договору є
обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному
замовленні, виконання якого є обов’язковим для суб’єкта
господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма
вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для
певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної
влади або органів місцевого самоврядування. Суб’єкти
господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у ч. 1
ст. 179 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, електроенергією, зв’язком,
послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках,
передбачених законом, також інші суб’єкти зобов’язані укладати
договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Суб’єкт
господарювання не має права відмовитися від укладення публічного
договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві
відповідних товарів чи продукції (робіт, послуг). Отже,
внаслідок такої відмови споживачу надане право вимагати
укладення вказаного договору в судовому порядку.
За змістом ст.ст. 1, 7, 13, 19, 20-22, 26 Закону України “Про
житлово-комунальні послуги” ( 1875-15 ) (1875-15)
відносини між
учасниками (власник, споживач, виконавець, виробник) договірних
відносин у сфері житлово-комунальних послуг до яких віднесені
централізоване постачання холодної та гарячої води,
водовідведення (комунальні послуги), здійснюються виключно на
договірних засадах.
При цьому згідно приписів вказаного Закону ( 1875-15 ) (1875-15)
на
споживача покладається обов’язок укласти договір на надання
житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі
типового договору, на виконавця покладається обов’язок
підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-
комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання
умов його виконання згідно з типовим договором, а на виробника
покладається обов’язок укласти договір з виконавцем (споживачем)
про умови надання житлово-комунальних послуг. Водночас, до
повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-
комунальних послуг віднесено укладання договорів з
підприємствами різних форм власності на вироблення та/або
виконання житлово-комунальних послуг. Відтак, при відмові або
ухиленні зобов’язаної сторони від укладення договору на надання
житлово-комунальних послуг управнена сторона вправі звернутися в
суд з позовом про спонукання укласти договір, тоді як
зобов’язаній стороні право на пред’явлення такого позову не
надане.
За таких обставин місцевий господарський суд в оскаржуваному
рішенні дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності у
Виконкому та Управління обов’язку по укладенню із позивачем
договору на відшкодування різниці в тарифах за поставку води для
потреб населення.
Водночас, статтею 31 Закону України “Про житлово-комунальні
послуги” ( 1875-15 ) (1875-15)
визначено порядок формування цін/тарифів
на житлово-комунальні послуги відповідно до якого
виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно
обгрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і
подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування, які
затверджують вказані ціни/тарифи в розмірі економічно
обгрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження
цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру
економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво, орган, що їх
затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого
бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром
цін/тарифів та економічно обгрунтованими витратами на
виробництво цих послуг, а сільська, селищна, міська рада має
передбачити у місцевому бюджеті відповідні видатки на таке
відшкодування. При цьому затвердження цін/тарифів на житлово-
комунальні послуги нижчими від розміру економічно обгрунтованих
витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не
допускається і може бути оскаржено в суді.
Спори щодо формування та затвердження цін/тарифів на житлово-
комунальні послуги, а також відшкодування витрат підприємств, що
пов’язані із затвердженням цін/тарифів на вказані послуги
нижчими від розміру економічно обгрунтованих витрат на їх
виробництво вирішуються в судовому порядку.
Відтак, захист позивачем власного інтересу, який полягає у
відшкодуванні дійсних витрат, понесених ним у зв’язку з
виробленням та подачею питної води для потреб населення м.
Херсона, може бути здійснений в порядку та у спосіб обумовлений
ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”
( 1875-15 ) (1875-15)
, якою проте не передбачена можливість відшкодування
вказаних втрат шляхом спонукання органу виконавчої влади, органу
місцевого самоврядування, виконавця або споживачів житлово-
комунальних послуг до укладення відповідного договору.
З огляду на викладене, твердження оскаржувача про порушення і
неправильне застосування господарським судом першої інстанції
норм матеріального та процесуального права при прийнятті
оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку
з чим підстав для зміни чи скасування вказаного рішення колегія
суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9–111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Одеської залізниці в особі Херсонського
будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 4 залишити
без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 09.12.2005
року у справі № 3/97-пд-05 залишити без змін.
Головуючий суддя С.Щотка
Судді І.Васищак
О.Подоляк