ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.07.2006 Справа N 20-12/046-8/356
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу телерадіокомпанії Військово-морських
сил України “Бриз”, м. Севастополь (далі –Телерадіокомпанія)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.04.2006
зі справи № 20-12/046-8/356
за позовом державного підприємства “Радіотелевізійний
передавальний центр Автономної Республіки Крим”, м. Сімферополь
(далі –Підприємство)
до Телерадіокомпанії
про стягнення 85 037, 87 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Вернезі Д.М.,
відповідача –Дмітрічевої Т.П.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Позов було подано про стягнення заборгованості за послуги,
надані за договором від 10.02.2003 № 18/2003-02 (далі –Договір),
в сумі 101 517, 88 грн. в тому числі 89 821, 52 грн. основної
заборгованості і 11 696, 36 грн. пені.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.03.2005 зі
справи № 20-12/046, залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
18.05.2005, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2005
зазначені рішення та постанову попередніх судових інстанцій
скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського
суду міста Севастополя.
У новому розгляді справа одержала номер 20-12/046-8/356.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.02.2006
(суддя Ткаченко М.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. У
прийнятті зазначеного рішення суд виходив з відсутності
передбачених законом або договором підстав для стягнення з
відповідача суми позову.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.04.2006 (колегія суддів у складі: Щепанська О.А.
–головуючий, судді Горошко Н.П. і Сотула В.В.) рішення місцевого
господарського суду скасовано, позов задоволено: з Телекомпанії
стягнуто на користь Підприємства 78 764, 74 грн. заборгованості
та 6 273, 13 грн. пені, а також суму судових витрат. У прийнятті
зазначеної постанови суд виходив з того, що позовні вимоги є
обґрунтованими, а в основу рішення місцевого господарського суду
було покладено доводи відповідача зі справи без належного
дослідження доводів позивача та поданих ним доказів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Телерадіокомпанія просить оскаржувану постанову апеляційної
інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду від
21.02.2006 залишити в силі. Скаргу мотивовано неправильним
застосуванням апеляційною інстанцією норм матеріального права та
невідповідністю викладених в її постанові висновків обставинам
справи. Зокрема, у скарзі наголошується на неправильному
застосуванні судом апеляційної інстанції приписів статті 188
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(далі –ГК України
( 436-15 ) (436-15)
), статей 627, 629 і 653 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(далі –ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти її
доводів, зазначаючи про їх необґрунтованість, та просить у
задоволенні скарги відмовити.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- позивач (Підприємство) заявою від 25.01.2006 уточнив (зменшив)
свої позовні вимоги та просив суд стягнути з Телерадіокомпанії
заборгованість за надані у 2004 році послуги в сумі 85 037, 87
грн., в тому числі 78 764, 74 грн. основної заборгованості та 6
273, 13 грн. пені;
- згідно з укладеним сторонами Договором Підприємство надає
Телерадіокомпанії послуги, оплата яких здійснюється в розмірі та
на умовах, визначених Договором;
- 03.12.2003 Національною радою України з питань телебачення і
радіомовлення (далі – Національна рада) було затверджено
максимально граничні тарифи на оренду технічних засобів
мовлення, які, на думку Підприємства, підлягають застосуванню
сторонами у виконанні Договору;
- відповідні твердження Підприємство обґрунтовує посиланням на
підпункт 4.1 Договору, яким встановлено, що при розрахунку
вартості послуг застосовуються максимально граничні тарифи на
розповсюдження програм телебачення та радіомовлення, які
затверджено Національною радою 03.12.2003 та введено в дію з
01.01.2004;
- Підприємством не доведено прийняття компетентним органом
рішення (нормативно-правового акта) щодо встановлення державних
цін на послуги зв’язку, які надаються Підприємством згідно з
Договором;
- відповідно до умов Договору Підприємство надає
Телерадіокомпанії послуги зв’язку для трансляції телевізійних
програм;
- суду не надано доказів того, що Підприємством згідно з
Договором передавалися Телерадіокомпанії в оренду технічні
засоби телекомунікації (антени, супутники тощо);
- укладаючи Договір та додаток № 1 до нього, сторони узгодили
вид послуг, що надаються, та розмір платежів за них,
затверджений Національною радою 23.11.2000, і умов Договору
змінено не було.
Судом апеляційної інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з Договором Підприємство надає Телерадіокомпанії
послуги з трансляції телепрограм, а Телерадіокомпанія здійснює
оплату цих послуг у розмірі та на умовах застосування
максимально граничних тарифів з розповсюдження програм
телебачення і радіомовлення, затверджених Національною радою
23.11.2000 (т. 1, а. с. 10, 11);
- відповідно до пункту 6.1 Договору строк дії останнього
закінчувався 31.12.2003;
- згідно з пунктом 6.3 Договору за відсутності письмової відмови
однієї з сторін не пізніше ніж за 15 днів до закінчення Договору
строк його дії продовжується на один рік; таким чином, дію
Договору було продовжено на 2004 рік;
- за пунктом 1.2 Договору перелік обладнання, яке
використовувалося для роздачі та віщання Телерадіокомпанії на 11
каналі в м. Севастополі із зазначенням вартості обслуговування,
наводиться в додатку № 1;
- згаданим пунктом 6.3 Договору передбачено також, що додаток №
1 може бути скориговано за згодою сторін;
- відповідно до пункту 4.1 договору при розрахунку вартості
послуг застосовуються договірні ціни на підставі максимально
граничних тарифів на розповсюдження програм телебачення та
радіомовлення, які затверджено Національною радою 23.11.2000;
- пунктом 4.2 Договору передбачено, що при зміні умов оплати за
надані послуги Підприємство зарані сповіщає про це
Телерадіокомпанію;
- 03.12.2003 Національна рада затвердила максимально граничні
тарифи на оренду технічних засобів мовлення; вони вводилися в
дію з 01.01.2004;
- відповідно до пунктів 1.2, 6.3, 4.1, 4.2 Договору Підприємство
за вих. № 152 від 22.01.2004 направило Телерадіокомпанії для
оформлення новий додаток № 1 на 2004 рік до Договору; зазначений
додаток отримано Телерадіокомпанією 28.01.2004, а 29.01.2004
–підписано й направлено Підприємству; останнім цей документ,
який є невід’ємною частиною Договору, отримано 02.02.2004 (вх. №
208);
- додаток № 1 на 2004 рік до Договору відповідно до пункту 1.2
останнього містить перелік обладнання, яке використовується для
роздачі та віщання програми Телерадіокомпанії на 11 каналі в м.
Севастополі із зазначенням вартості обслуговування за 1 годину,
і цю вартість визначено згідно з новими максимально граничними
тарифами, затвердженими Національною радою 03.12.2003 та
введеними в дію з 01.01.2004; у зв’язку з цим Підприємство
продовжило надання Телерадіокомпанії послуг за Договором;
- у примітках до додатку № 1 від 29.01.2004 до Договору
зазначено, що позицію прейскуранту вказано за максимально
граничними тарифами, які визначені відповідно до рішення
Національної ради від 03.12.2003 № 1522;
- Телерадіокомпанія не направляла на адресу Підприємства
заперечень щодо внесення змін до умов Договору та не
відмовлялося від Договору;
- протягом 11 місяців 2004 року Телерадіокомпанією не
виконувалися зобов’язання за Договором щодо оплати послуг
зв’язку;
- протягом 2004 року сторонами щомісячно оформлювалися та
затверджувалися передбачені Договором протоколи оперативних
нарад із зазначенням у них, зокрема, тарифу, обсягу та загальної
вартості послуг за минулий місяць;
- Телерадіокомпанією на підтвердження факту заборгованості за
послуги зв’язку було підписано акт звірки.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зміст договору становлять, зокрема, умови (пункти), визначені на
розсуд сторін і погоджені ними.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629
названого Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
).
Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договори є підставами виникнення цивільних прав та обов’язків.
За приписами частини другої статті 509 та статті 526 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання виникають з підстав, встановлених
статтею 11 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, і мають виконуватися
належним чином відповідно, зокрема, до умов договору.
Статтями 174 і 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
також встановлено, що
господарські зобов’язання можуть виникати з господарського
договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, і
суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин
повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 653 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, зокрема, що в разі
зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до
змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Отже, зміна договору є юридичним фактом, який тягне за собою
відповідні юридичні наслідки для сторін.
У разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту
досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не
встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни
(частина друга статті 653 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
З огляду на викладені законодавчі приписи та встановлені обома
попередніми судовими інстанціями обставини справи апеляційний
господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що,
підписавши новий додаток № 1 на 2004 рік до Договору, сторони
змінили умови останнього щодо ціни послуг, які надаються за
Договором, і отже оплата цих послуг мала здійснюватись з
урахуванням таких змін.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують даного
висновку з урахуванням такого.
Скаржник посилається на те, що “ні в одному пункті Договору не
обумовлено можливість застосування яких-небудь інших максимально
граничних тарифів”, крім зазначених в пункті 4.1 Договору
максимально граничних тарифів з розповсюдження програм
телебачення і радіо, затверджених Національною радою 23.11.2000.
Однак наведене не спростовує встановленого попередніми судовими
інстанціями факту погодження Телерадіокомпанією застосування у
розрахунках за Договором нових максимально граничних тарифів,
затверджених Національною радою 03.12.2003, про що зазначено в
додатку № 1 на 2004 рік до Договору, причому цей документ
(додаток) є невід’ємною частиною Договору.
Скаржник зазначає про неправильне, на його думку, застосування
апеляційною інстанцією частини другої статті 188 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
(в скарзі помилково вказано – ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
) щодо порядку зміни господарського договору. При
цьому скаржник посилається на пункт 4.2 Договору, за яким при
зміні умов оплати за надані послуги Підприємство повинно
своєчасно повідомити Телерадіокомпанію, однак цей пункт, на
погляд, скаржника, Підприємством виконано не було.
Відповідно до частини другої статті 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір,
повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи
вбачається, що Телерадіокомпанія не лише була повідомлена про
зміну умов оплати за Договором (шляхом надіслання їй
Підприємством для оформлення нового додатку № 1 на 2004 рік до
Договору), а й, зі свого боку, погодила таку зміну шляхом
підписання зазначеного документа, тобто визначений статтею 188
ГК України порядок зміни господарського договору обома сторонами
додержано.
Телерадіокомпанія мотивує скаргу також тим, що підписання
згаданого додатку до Договору підпадає під ознаки частини першої
230 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою визначено правові наслідки
вчинення правочину під впливом обману, а саме –визнання такого
правочину недійсним. Проте попередніми судовими інстанціями не
встановлено і скаржником не наведено даних, які свідчили б про
визнання Договору судом недійсним повністю або в частині, що
стосується умов оплати за надані послуги. Більш того,
апеляційною інстанцією встановлено, що Телерадіокомпанією і
подальшому (тобто після внесення змін до Договору) на адресу
Підприємства не направлялося заперечень з приводу зміни таких
умов оплати.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Якщо Телерадіокомпанія вважала, що Підприємство є “єдиним
підприємством у Криму, яке надає послуги по розповсюдженню
телепрограм” і якимось чином зловживало цим своїм становищем, то
Телерадіокомпанія не позбавлена була права й можливості
оскаржити відповідні дії в порядку, встановленому законодавством
про захист економічної конкуренції. Однак відповідних даних у
справі також немає.
Скарга містить посилання й на невідповідність “дійсним
обставинам справи” висновку апеляційної інстанції про підписання
Телерадіокомпанією акта звірки як підтвердження заборгованості
за послуги зв’язку. Однак апеляційним господарським судом
встановлено факт підписання Телерадіокомпанією відповідного
акта, а касаційна інстанція в силу згаданої частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не вправі, зокрема,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та
додатково перевіряти докази.
Телерадіокомпанією зазначається про неврахування судом
апеляційної інстанції обставин, пов’язаних з тим, що максимально
граничні тарифи, затверджені рішенням Національної ради від
03.12.2003, є обов’язковими і граничними величинами лише для
позивача (Підприємства), а, крім того тарифи на послуги з
розповсюдження телепрограм, які, за повідомленням Національної
ради, рекомендовано Комітетом Верховної Ради України з питань
свободи слова і інформації застосовувати у межах тарифів, є
договірними і визначаються угодами телеорганізацій з операторами
телекомунікацій. Проте відповідні обставини не входять до
предмету доказування в даній справі, оскільки визначальним для
вирішення спору в ній є встановлені судом апеляційної інстанції
наявність не оспореного і не визнаного в установленому порядку
правочину сторін щодо зміни умов Договору в частині вартості
послуг та в зв’язку з цим –існування заборгованості відповідача
з оплати таких послуг.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови
не вбачається.
Керуючись статтями 111-7 –111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.04.2006 зі справи № 20-12/046-8/356 залишити без змін, а
касаційну скаргу телерадіокомпанії Військово-морських сил
України “Бриз” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов