ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006 Справа N 42/717
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
?Укрнафта?, м. Київ
на рішення господарського суду м. Києва від
03.02.2006
та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.06.2006
у справі № 42/717
за позовом Національної акціонерної компанії
?Нафтогаз України?, м. Київ
до Відкритого акціонерного товариства
?Укрнафта?, м. Київ
Про зобов'язання укласти договір
за участю представників сторін:
від позивача: Бережок Л.М. за дов. від 10.08.2005 № 14-
225
від відповідача: Литвиненко Л.І. за дов. від 22.12.2005 №
юр-588/д
Перепелиця А.В. за дов. від 28.12.2005 №
юр-607/д
В С Т А Н О В И В:
Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України? (далі–НАК
?Нафтогаз України?) звернулася до господарського суду м. Києва з
позовом до Відкритого акціонерного товариства ?Укрнафта? про
спонукання укласти договір купівлі –продажу природного газу на
умовах, викладених в проекті договору, який наданий до позову.
Доповідач: Продаєвич Л.В.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача від
укладання договору купівлі–продажу на запропонованих ним умовах
суперечить приписам Постанови Кабінету Міністрів України від
27.12.2001 № 1729 ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
?Про порядок забезпечення
галузей національної економіки та населення природним газом?,
постанов Національної комісії регулювання електроенергетики
України від 18.03.1999 № 337 ?Про затвердження граничного рівня
оптової ціни на газ природний, що використовується для потреб
населення, і тарифів на послуги з транспортування та розподілу
газу природного для споживачів України? ( v0337227-99 ) (v0337227-99)
, від
30.04.2004 № 437 ?Про затвердження тарифів на транспортування та
постачання природного газу? ( v0437227-04 ) (v0437227-04)
.
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.02.2006 (суддя:
Паламар П. І.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 13.06.2006 (судді: Моторний
О.А. –головуючий, Данилова Т.Б., Кошіль В.В.) позов задоволений
частково. Зобов'язано ВАТ ?Укрнафта? укласти з НАК ?Нафтогаз
України? договір купівлі –продажу природного газу на 2005 рік в
обсязі 1900 млн. куб. м. по ціні 112,20грн. за 1000 куб. м. газу
в редакції НАК ?Нафтогаз України? згідно листа від 15.08.2005 №
6/1-792-6196, окрім положень п. 1.1. договору в частині, що
передбачає продаж природного газу для потреб бюджетних
організацій, які утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів. В
іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суди виходили із того, що
на позивача законодавчо покладений обов'язок щодо забезпечення
природним газом населення, установ та організацій, що
фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для цих потреб
передбачено одержувати газ з ресурсів видобутку, що
забезпечується, у тому числі, відповідачем. Отже, судами
визнано, що укладання договору з передачі відповідачем
природного газу власного видобутку позивачу є обов'язковим, а
умови запропонованого позивачем договору в частині купівлі
–продажу природного газу для потреб населення відповідають
вимогам чинного законодавства, у тому числі щодо ціни продажу
природного газу у розмірі 112,20грн. за 1000 куб.м. , яка
визначена позивачем відповідно до приписів постанов Національної
комісії регулювання електроенергетики України від 18.03.1999 №
337 ?Про затвердження граничного рівня оптової ціни на газ
природний, що використовується для потреб населення, і тарифів
на послуги з транспортування та розподілу газу природного для
споживачів України? ( v0337227-99 ) (v0337227-99)
, від 30.04.2004 № 437 ?Про
затвердження тарифів на транспортування та постачання природного
газу? ( v0437227-04 ) (v0437227-04)
.
Разом з тим, суди визнали положення п. 1.1. договору в частині,
що передбачає продаж природного газу для потреб бюджетних
організацій, які утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів
такими, що не відповідають вимогам постанови НКРЕ від 14.01.2004
№ 21 ( v0021227-04 ) (v0021227-04)
.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ВАТ
?Укрнафта? звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування
рішення та постанови у справі, прийняття нового рішення про
відмову у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування касаційної скарги товариство наводить наступні
доводи:
-відносини сторін не є такими, що виникають у зв'язку з
державним замовленням або з договорів, укладання яких є
обов'язковим за законом, заснованих на попередньому договорі, а
також розбіжностей, що залишилися неврегульованими, а тому спір
у даній справі не підлягає вирішенню у господарських судах;
-сторони у справі є суб'єктами господарювання у розумінні ст.ст.
2, 55 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
і спірні
правовідносини підлягають регулюванню нормами цього кодексу та
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
;
-судами порушені приписи ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. ст. 179, 181, 182, 183, 187 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 649 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, так як здійснено втручання органів державної влади,
до якої належить і судова, у господарські відносини;
-зобов'язавши ВАТ ?Укрнафта? укласти договір купівлі–продажу
природного газу на інших, ніж були визначені позивачем у
позовній заяві умовах, господарські суди порушили принципи
рівності і змагальності сторін господарського процесу (ст.ст.
42, 43, 82, 83 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
) і прийняли рішення, які суперечать ст.ст.
6, 67 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
;
-застосувавши до спірних правовідносин Постанову Національної
комісії регулювання електроенергетики України від 18.03.1999 №
337 ?Про затвердження граничного рівня оптової ціни на газ
природний, що використовується для потреб населення, і тарифів
на послуги з транспортування та розподілу газу природного для
споживачів України? ( v0337227-99 ) (v0337227-99)
суди не врахували, що ВАТ
?Укрнафта? не належить до підприємств з газопостачання та
газифікації, останнє не має ліцензії на право здійснення
господарської діяльності з постачання газу за регульованим
тарифом, продаж ВАТ ?Укрнафта? природного газу НАК ?Нафтогаз
України? не є операцією з постачання газу для населення;
-запропонована позивачем ціна газу неприйнятна для товариства
виходячи із того, що є нижчою за собівартість газу, виключає
можливість отримання відповідачем прибутку і завдає значних
збитків.
Порушення приписів Закону України ?Про ціни і ціноутворення?
( 507-12 ) (507-12)
скаржник вбачає у тому, що суди до спірних
правовідносин застосували Постанову НКРЕ від 18.03.1999 № 337
( v0337227-99 ) (v0337227-99)
, яка не підлягала застосуванню.
В доповненні до касаційної скарги ВАТ ?Укрнафта? звертає увагу
касаційного суду на помилковість висновків судів попередніх
інстанцій стосовно обов'язковості укладання договору в силу ч. 1
ст. 649 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ч. 6 ст. 179
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
. Це, на думку,
скаржника свідчить про ігнорування положень цивільного
законодавства, якими визначені, що спеціальна норма має
пріоритет над загальною нормою. Зауважує на тому, що ціна на
природний газ у відносинах між ВАТ ?Укрнафта? та НАК ?Нафтогаз
України? державою не регулюється і є вільною; у товариства
відсутня ліцензія на здійснення діяльності з постачання
природного газу за регульованим тарифом. Посилається на те, що
судові рішення містять оцінку лише доводів НАК ?Нафтогаз
України?, тоді як заперечення товариства судами залишені поза
увагою, зокрема, в тій частині, що договір, який діє до
31.12.2005, не може бути фактично виконаним.
В усних поясненнях представники товариства послалися на
постанову НКРЕ від 25.08.2005 № 694 ( za088-05 ) (za088-05)
та на приписи
ч. 5 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Представник НАК ?Нафтогаз України? проти доводів касаційної
скарги заперечував.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і
проаналізувавши правильність застосування господарськими судами
норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення
присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги дійшла висновку про відсутність підстав
для її задоволення з огляду на таке:
Як встановлено господарськими судами та вбачається із матеріалів
справи, позивач листом від 15.08.2005 № 6/1-792-6196
запропонував відповідачу укласти договір купівлі-продажу
природного газу, надавши для підписання два примірника договору,
предметом якого є передача відповідачем у ІІІ-ІV кв. 2005 року
1900 млн. куб. м. природного газу власного видобутку позивачеві
для потреб населення та бюджетних організацій, які утримуються
за рахунок бюджетів усіх рівнів з визначенням ціни газу за 1000
куб. м. у сумі 112,20 грн.
Листом від 01.09.2005 № юр-2027-850 відповідач відмовився від
укладання договору купівлі-продажу на запропонованих умовах,
зазначивши, що ціна на газ природний, який видобувається ВАТ
?Укрнафта?, не є регульованою.
Предметом судового розгляду є вимога про спонукання укласти
договір купівлі - продажу природного газу, зобов'язання щодо
укладання якого виникає на підставі закону.
Законом України ?Про нафту і газ? ( 2665-14 ) (2665-14)
регулюються
правовідносини, пов'язані з особливостями користування
нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням,
зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх
переробки з метою забезпечення енергетичної безпеки України,
розвитку конкурентних відносин у нафтогазовій галузі, захисту
прав усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з
геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ
нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням,
транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх
переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі.
Статтею 6 цього Закону ( 2665-14 ) (2665-14)
встановлено, що Верховна Рада
України визначає основні напрями державної політики у
нафтогазовій галузі та здійснює законодавче регулювання відносин
у ній. Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це
органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом,
реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють
управління нею.
Одним із основних завдань державного регулювання нафтогазової
галузі є забезпечення проведення цінової та тарифної політики.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від
25.12.1996 N 1548 ?Про встановлення повноважень органів
виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо
регулювання цін (тарифів)? ( 1548-96-п ) (1548-96-п)
Національна комісія
регулювання електроенергетики регулює та встановлює граничний
рівень оптових цін підприємств на газ природний, що
використовується для потреб населення та бюджетних організацій;
роздрібні ціни на газ природний, що використовується для потреб
населення; тарифи на транспортування магістральними
трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та
етиленових речовин, що поставляються споживачам України; тарифи
на зберігання природного газу; тарифи на транспортування газу
природного розподільними мережами та поставку газу природного;
за погодженням з Мінекономіки граничний рівень оптової ціни на
газ природний для підприємств комунальної теплоенергетики,
теплових електростанцій, електроцентралей та котелень суб'єктів
господарювання (далі - підприємства), в тому числі блочних
(модульних) котелень (в обсягах, що використовуються на
виробництво теплової енергії для населення, бюджетних установ,
за умови ведення цими підприємствами окремого приладового та
бухгалтерського обліку тепла і гарячої води для зазначених
споживачів).
На виконання вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України,
Національна комісія регулювання електроенергетики України
постановою від 18.03.1999 № 337 ?Про затвердження граничного
рівня оптової ціни на газ природний, що використовується для
потреб населення, і тарифів на послуги з транспортування та
розподілу газу природного для споживачів України?
( v0337227-99 ) (v0337227-99)
затвердила граничний рівень оптової ціни на газ
природний, що використовується для потреб населення. Постановою
НКРЕ від 30.04.2004 № 437 ( v0437227-04 ) (v0437227-04)
затверджені тарифи на
постачання та транспортування природного газу.
А відтак, визначення позивачем ціни природного газу, що є
предметом договору купівлі-продажу на рівні затверджених
уповноваженими державними органами граничних цін, відповідає
нормам законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 ?Про
порядок забезпечення галузей національної економіки та населення
природним газом? ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
установлено, що потреба в
природному газі населення установ та організацій, що
фінансуються з державного і місцевих бюджетів, задовольняється з
ресурсів газу, видобутого газодобувними підприємствами,
підпорядкованими Національній акціонерній компанії ?Нафтогаз
України?, відкритому акціонерному товариству ?Укрнафта? та іншим
газодобувним підприємствам, частка держави в статутному фонді
яких перевищує 50 відсотків, а у разі його нестачі - з ресурсів
газу, отриманого як рентна плата за транзитне транспортування
російського природного газу через територію України.
Пунктом 2 цієї Постанови ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
передбачено, що
Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України? здійснює
реалізацію природного газу населенню, установам та організаціям,
що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, через свою
дочірню компанію ?Газ України?, підприємства з газопостачання та
газифікації і відкрите акціонерне товариство ?Київгаз?.
Постанови Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 117
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є обов'язковими до виконання
незалежно від волевиявлення сторін.
На виконання цієї Постанови КМУ та з урахуванням постанов НКРЕ
від 18.03.1999 № 337 ( v0337227-99 ) (v0337227-99)
, від 30.04.2004 № 437
( v0437227-04 ) (v0437227-04)
позивачем був складений, підписаний та переданий
відповідачеві проект договору купівлі –продажу природного газу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що запропонований
позивачем проект договору складений у відповідності з
постановами НКРЕ та відповідає вимогам діючого законодавства.
Оскаржувані судові акти вмотивовані тим, що за приписами ст. 179
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, Постанови Кабінету
Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
укладання договору купівлі - продажу з передачі відповідачем
природного газу власного видобутку позивачу є обов'язковим.
Погоджуючись з такими висновками судова колегія зазначає, що
правовідносини щодо укладання договорів регулюються приписами
Цивільного ( 435-15 ) (435-15)
та Господарського кодексів України
( 436-15 ) (436-15)
.
За загальними правилами цих кодексів відносини підприємства з
іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах
господарської діяльності здійснюється на основі господарських
договорів.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
договір
укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір
(оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 цього кодексу ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що пропозицію
укласти договір може зробити кожна із сторін договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і
виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною
у разі її прийняття.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надіслана
відповідачеві пропозиція (оферта) укласти договір купівлі
продажу природного газу.
За правилами ст. 646 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було
запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і
водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню
пропозицію. Як вбачається із листа ВАТ ?Укрнафта? від 01.09.2005
№ юр-2027-880 останнє, відмовляючись від підписання договору
купівлі–продажу природного газу, не погоджувалося із
запропонованою ціною на природний газ, заперечень щодо інших
умов договору зазначений лист не містить.
Встановивши, що дії відповідача не узгоджуються з приписами
законодавства, яке регулює спірні відносини, господарські суди
правомірно здійснили захист порушеного права позивача, виходячи
із приписів ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
. Зазначеною нормою регламентовані основні засади
укладення публічних договорів. За визначенням ч. 1 ст. 633
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
публічний договір - це
договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе
обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або
надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна
торгівля, перевезення транспортом загального користування,
послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування
тощо).
При цьому, підприємець не має права відмовитися від укладення
такого договору за наявності у нього можливостей надання
споживачеві відповідних товарів,(робіт, послуг).
Законом України ?Про нафту і газ? ( 2665-14 ) (2665-14)
визначено поняття
єдиної газотранспортної системи України як сукупності
функціонально пов'язаних між собою підприємств з виробництва,
передачі та постачання природного газу.
Статтею 8 цього Закону ( 2665-14 ) (2665-14)
передбачено, що суб'єкти
підприємницької діяльності, які здійснюють видобуток нафти і
газу, транспортування нафти трубопроводами, транспортування і
розподіл природного газу і визнані в установленому
законодавством порядку монополістами на ринках нафти і газу, не
можуть припиняти свою діяльність або зменшувати її обсяг з метою
створення дефіциту нафти чи газу, якщо необхідність такого
обмеження не встановлена чинним законодавством.
Частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що суди розглядають спори, які виникають при
укладанні господарських договорів за державним замовленням або
договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в
інших випадках, встановлених законом.
За таких обставин, неспроможними є доводи скаржника, викладені в
касаційній скарзі, ще й виходячи із того, що правова оцінка
обставин та достовірності доказів по справі є виключною
прерогативою суду першої та апеляційної інстанцій.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову
у задоволенні частини позову щодо затвердження п. 1.1. договору,
який передбачає продаж природного газу для потреб бюджетних
організацій, що утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів за
визначеною позивачем ціною, у зв'язку з невідповідністю
Постанові НКРЕ від 14.01.2004 № 21 ?Про затвердження граничного
рівня оптової ціни на природний газ для підприємств
які постачають природний газ для бюджетних організацій та
установ? ( v0021227-04 ) (v0021227-04)
,.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція, виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до
юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка
доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом
при розгляді спору. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного
Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 №
11 ?Про судове рішення? ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті
рішення та постанова відповідають вимогам до судового акта.
Згідно з п. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція за результатами розгляду
касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що
постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та
процесуального права.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути
підставами для зміни або скасування прийнятих у справі судових
рішень.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 03.02.2006 та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 у
справі № 42/717 –залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства ?Укрнафта?,
м. Київ –залишити без задоволення.
Головуючий, суддя Т. Добролюбова
Суддя Т. Гоголь
Суддя Л. Продаєвич