ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006 Справа N 40/716
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючий суддя Першиков Є. В.
судді Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “С. і
П.”
на постанову від 24.05.2006р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 40/716 Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Південмлин”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “С. і
П. ”
Про стягнення 28 935,09грн.
З участю представників :
позивача –Верещак В.В., за довіреністю
відповідача –Кулаков В.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.03.2006 р. у справі
№ 40/716 в позові відмовлено.
Постановою від 24.05.2006р. Київського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Південмлин"
задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від
06.03.2006р. у справі № 40/716 скасовано. Позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "С і П. " на
користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південмлин" 28
935, 09 грн. заборгованості, 289,35 грн. витрат по сплаті
державного мита за подання позовної заяви, 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 144, 68
грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної
скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю “С. і П. ” звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову від 24.05.2006р. Київського
апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення
Господарського суду м. Києва від 06.03.2006р. у справі № 40/716.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних обставин.
04.01.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено договір
купівлі-продажу № 1/04/01-05, за умовами якого позивач
зобов'язався передати у власність відповідача товар (муку 1
гатунку) в кількості 200 тонн., а відповідач зобов'язався
прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Крім того, сторонами укладалися додаткові угоди до договору
купівлі-продажу, якими вносилися зміни щодо ціни та кількості
товару.
27.01.2005 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до
договору купівлі-продажу № 1/04/01-05, згідно якої позивач
зобов'язався, серед іншого, поставити відповідачу товар в пункт
призначення: 3221 військовий склад, м. Чернігів.
04.01.2005 р. між позивачем та відповідачем було укладено
договір доручення № 1/04/01-05, за умовами якого відповідач
доручив, а позивач взяв на себе зобов'язання здійснити від імені
та за рахунок відповідача дії, пов'язані з відправкою продукції
залізною дорогою.
На виконання умов договору купівлі-продажу позивачем
здійснювалися поставки товару відповідачу, позов заявлено про
стягнення заборгованості за товар, отриманий відповідачем згідно
накладних № РН-0000321 від 01.03.2005 p., № PH-0000327 від
02.03.2005 p., № РН-0000328 від 02.03.2005 p., № РН-0000338 від
03.03.2005 p., № ВП-101103-5 від 01.03.2005 р.
Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних
вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлену
продукцію в сумі 28 935,09грн. виходив з того, що надані
позивачем, на підтвердження своїх вимог квитанція про приймання
багажу № 40557074 від 05.03.2005р., акт виконаних робіт № ОУ-
0000020 від 05.03.2005р. не можуть бути прийняті судом як
належні докази, оскільки не підписанні представниками
відповідача. Акт звірки взаємних розрахунків від 26.04.2005р.
також відхилено з посиланням на те, що зазначений акт містить
записи здійсненні власноручно невстановленими особами.
Київський апеляційний господарський суд, рішення місцевого
скасував, а позов задовольнив, з тих підстав, що факт здійснення
позивачем відвантаження товару на адресу військового складу 3221
м. Чернігів, отже і виконання договору доручення № 1/04/01-05
від 04.01.2005 p., підтверджується окрім доказів відхилених
місцевим судом також листом самого відповідача від 10.03.2005
р., в якому відповідач зазначає, що у трьох вагонах, в тому
числі і у вагоні № 23982689, що були відвантажені на адресу
військового складу 3221 м. Чернігів, було виявлено
пересортування мішків з борошном.
Оскільки, відповідач не довів факт повернення товару,
апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення позовних
вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений товар.
Проте, вищенаведені висновки попередніх судових інстанцій
зроблені без всебічного, повного та об’єктивного розгляду в
судовому всіх обставин справи в їх сукупності, як того вимагає
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи, товар який поставлявся
позивачем відповідачу в цілому відповідав встановленим нормам
щодо якості, про що зазначає сам відповідач в своєму поясненні
(т.1; а.с.70), проте остання партія товару, яка поставлена
05.03.2005р. (63850т. муки 1 гатунку), як стверджує відповідач,
не відповідала встановленим вимогам і стандартам до даного виду
продукції. Тому відповідач відмовляється прийняти товар
відправлений позивачем.
З вищенаведеного вбачається, що між сторонами існує спір не
стільки щодо самого факту поставки товару у визначене договором
місце (військовий склад 3221 м. Чернігів), а спір щодо якості
частини поставленої позивачем продукції та її оплати
відповідачем.
Відповідно до ст. 664 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
товар вважається
наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений
договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці
і покупець поінформований про це.
Правові наслідки продажу (поставки) товару неналежної якості
передбачені ст. 268 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 678 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, які
передбачають, в тому числі, право покупця відмовитися від
прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем,
- вимагати повернення сплаченої суми.
Листом № 1/10/03/05 від 10.03.2005р. відповідач повідомив
позивача про те, що у відвантаженому товарі на адресу 3221
військового складу м. Чернігів виявлене пересортування мішків з
борошном (нового та такого дати вибою якого збігаються з датами
вибою борошна, що було відбраковане у попередніх поставках).
Також відповідачем зазначено в листі, що попереднім аналізом
встановлено невідповідність якості поставленої продукції
стандартам ГОСТ (ДСТУ) 26574-85, 46.004-99.
Натомість позивачем було долучено до матеріалів справи акт від
15.03.2005 p., який підписано представниками позивача та
військового складу 3221 м. Чернігів, яким підтверджується
відповідність борошна ГОСТу за висновками проведених
лабораторних досліджень.
Відповідно ж до пункту 4.2 Договору купівлі-продажу від 1/04/01-
05 підтвердженням якості товару з боку продавця є: сертифікат
відповідності, посвідчення про якість.
Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд
відповідно до ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
зобов'язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Враховуючи взаємовиключні висновки позивача та відповідача щодо
якості спірної партії поставленого борошна, попереднім судовим
інстанціям необхідно було вирішити також питання щодо
необхідності призначення судової експертизи у справі в порядку
ст. 41 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки встановлення зазначених
обставин потребує спеціальних знань.
При цьому, судам необхідно дати правову оцінку спірним
правовідносинам в розрізі ст. 268 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
та ст. 678 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, які
регулюють відносини сторін щодо якості поставленого товару.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Беручи до уваги, що вказані питання не були предметом судового
розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм
не надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий
судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного,
повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та
необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “С. і
П. ” задовольнити.
Постанову від 24.05.2006р. Київського апеляційного
господарського суду та рішення Господарського суду м. Києва від
06.03.2006 р. у справі № 40/716 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Господарського суду м.
Києва.
Головуючий суддя Є. Першиков
Судді Г. Савенко
І. Ходаківська