ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006 Справа N 35/42-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Добролюбової Т.В.
Суддів Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні в м. “Харківський комбікормовий завод”
Києві
касаційну скаргу
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду
від 17.04.2006 року
у справі № 35/42-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Унікум”
До Відкритого акціонерного товариства
“Харківський комбікормовий завод”
Про стягнення 65133,30 грн.
В судове засідання представники сторін не з’явились, повідомлені
належно про час і місце розгляду касаційної скарги.
Товариством з обмеженою відповідальністю “Унікум” у січні 2006
року заявлений позов про стягнення з Відкритого акціонерного
товариства “Харківський комбікормовий завод” 52726,08 грн.
заборгованості зі сплати вартості виконаних підрядних робіт,
7776,01 грн. пені, 1256,74 грн. –3% річних та 3374,47 грн.
інфляційних втрат. Позивач посилався на невиконання відповідачем
зобов’язань зі сплати вартості виконаних підрядних робіт за
договорами підряду № 001/5 від 30.05.2002 і № 002/5 від
19.08.2004.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2006
року, ухваленим суддею Швед Е.Ю., позовні вимоги задоволені в
повному обсязі. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства
“Харківський комбікормовий завод” на користь Товариства з
обмеженою відповідальністю “Унікум” 52726,08 грн. боргу, 7776,01
грн. пені, 1256,74 грн. –3% річних та 3374,47 грн. інфляційних
втрат. Рішення суду вмотивоване приписами статтей 525, 526, 625
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. При цьому господарський
суд виходив з факту заборгованості відповідача зі сплати
вартості виконаних підрядних робіт за договорами підряду № 001/5
від 30.05.2002 і № 002/5 від 19.08.2004.
Харківський апеляційний господарський суд у складі головуючого-
судді Афанасьєва В.В., та суддів Бухана А.І., Шевель О.В.
постановою від 17.04.2006 року перевірене рішення господарського
суду скасував в частині стягнення з ВАТ “Харківський
комбікормовий завод” на користь ТОВ “Унікум” 11729,94 грн.
боргу, 3892,05 грн. пені, 643,49 грн. –3% річних та 750,72 грн.
інфляційних втрат і в цій частині позову відмовив. При цьому
апеляційна інстанція виходила з того, що за актом звірки,
підписаним сторонами, сума боргу за спірними договорами складає
40996,14 грн. В решті рішення господарського суду залишив без
змін з тих же підстав.
Відкрите акціонерне товариство “Харківський комбікормовий завод”
звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить судові акти у справі скасувати, як
ухвалені з порушенням приписів матеріального і процесуального
права, та відмовити в позові. Товариство зазначає, що судом
апеляційної інстанції, на його думку, порушені приписи статті
129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, частини 1 статті 4,
статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та статті 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
При цьому заявник посилається на відсутність підстав для сплати
вартості виконаних підрядних робіт, пені, інфляційних і 3%
річних саме через те, що термін оплати відповідно до пункту 2.6
договорів підряду № 001/5 від 30.05.2002 і № 002/5 від
19.08.2004 на час звернення з позовом не настав. Так, названими
договорами підряду передбачено, що сплата вартості підрядних
робіт здійснюється після виконання повного комплексу робіт, які,
за твердженням скаржника, не виконані. І з огляду на це, заявник
вважає помилковим тлумачення судами приписів пункту 2.6
договорів підряду. Разом з тим, товариство наголошує на тому, що
підрядні роботи в строки, визначені пунктом 3.2 договорів,
підрядником не виконані, що свідчить про порушення договірних
зобов’язань з боку позивача і обов’язок останнього сплатити за
це санкції.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Унікум” відзив на
касаційну скаргу судом не отриманий.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи
касаційної скарги, перевіривши правильність застосування
апеляційним судом приписів чинного законодавства, відзначає
наступне.
Господарськими судами встановлено та підтверджено матеріалами
справи, що між позивачем і відповідачем виникли договірні
відносини на підставі договору підряду № 001/5 від 30.05.2002 і
додаткових угод до нього та договору підряду № 002/5 від
19.08.2004, які за своєю правовою природою є договорами підряду
на капітальне будівництво. Так, відповідно до умов договору
підряду № 001/5 від 30.05.2002 Відкрите акціонерне товариство
“Харківський комбікормовий завод” – замовник доручає, а
Товариство з обмеженою відповідальністю “Унікум” –підрядник
зобов’язується збудувати млин. Додатковими угоди № 2 від
31.08.2004, № 3 від 06.09.2004 і № 5 від 12.09.2004 сторони
узгодили додаткові обсяги робіт. За договором № 002/5 від
19.08.2004 замовник доручає, а підрядник зобов’язується виконати
загально-будівельні і спеціальні роботи на об’єкті: Протипожежна
насосна станція; будівництво: Млин, а саме: будівельно-монтажні
роботи на Протипожежній насосній станції; дренажну каналізацію,
водопровід, електрообладнання, електроосвітлення. Пунктами 2.6
названих договорів передбачено, що після виконання робіт,
зазначених у пункті 1.1 цих договорів, та підписання сторонами
акта приймання виконаних підрядних робіт, замовник упродовж 5
банківських днів перераховує платіжним дорученням на поточний
рахунок підрядника остаточні платежі за виконані роботи в межах
95% договірної ціни об’єкта. Не сплачені 5% замовник сплачує
підрядникові після введення об’єкта в експлуатацію та усунення
недоліків згідно пункту 3.4 договорів. Задовольняючи позовні
вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з
наявності заборгованості відповідача зі сплати вартості
виконаних підрядних робіт за укладеними договорами підряду. При
цьому господарські суди, дорікаючи позивачеві на невірне
розуміння змісту підписаної угоди, розтлумачили зміст умов
пункту 2.6 договорів підряду № 001/5 від 30.05.2002 і № 002/5
від 19.08.2004, не зазначивши за якими саме принципами відбулось
таке тлумачення. Так, пунктами 3, 4 статті 213 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачені правила тлумачення
правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості
витлумачити положення договору, шляхом використання вузького
кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності
того чи іншого трактування умов договору. При тлумаченні змісту
правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину
значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній
сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і
понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин
значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин
правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної
частини правочину зі змістом інших його частин, усім його
змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими
частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити
справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться
мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика
відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша
поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що
мають істотне значення. Судами обох інстанцій не досліджувались
предмети договорів, їх всі умови, зокрема, строки сплати.
Дійшовши висновку про виконання підрядних робіт, визначених
умовами договорів, місцевий господарський суд і апеляційна
інстанція не зазначили якими документами, зокрема залученими до
справи, підтверджується таке виконання. Відповідно до приписів
статті 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
до
виконання господарських договорів застосовуються відповідні
положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом ( 435-15 ) (435-15)
. Управнена
сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами,
якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими
актами або договором, чи не випливає із змісту зобов'язання.
Разом з тим, за приписами пункту 5 статті 321 цього ж Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
якщо договором не передбачено попередньої оплати
виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний
сплатити підряднику зумовлену договором ціну після остаточної
здачі об'єкта будівництва, за умови, що робота виконана належним
чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, -
достроково. Задовольняючи позовні вимоги, суди обох інстанцій не
зазначили які конкретно роботи вони визнали виконаними, не
визначили дати їх виконання чи введення в експлуатацію, а відтак
не визначили і дату настання обов’язку у сплаті. Переглянуті
рішення і постанова у справі не містять посилань та оцінки
доказів, залучених до матеріалів справи, з яких суди дійшли
висновку про виконання та прийомку робіт. Наведене свідчить про
те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов’язане
законне вирішення спору по суті. Відповідно до статті 4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій
відповідності з нормами матеріального і процесуального права та
фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими
судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які
були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у
відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази підлягають оцінці у їх
сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду
заздалегідь встановленої сили. Господарський суд повинен у
мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні
обставини справи. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного
суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 №
11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин. Не з’ясування
обставин, що входять до предмету доказування у спорі про
стягнення коштів, унеможливлюють висновок про вірне застосування
судами приписів чинного законодавства. Оскільки передбачені
процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній
інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені
ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають
скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до
господарського суду Харківської області. При новому розгляді
справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення
сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2006
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
17.04.2006 у справі № 35/42-06 скасувати. Матеріали справи
скерувати для нового розгляду до господарського суду Харківської
області.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Харківський
комбікормовий завод” задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич