ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006 Справа N 22/420-05-11286
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у судовому засіданні у м. Києві
відкритому
касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності
Загребельного О.Л.
на постанову від 20.04.2006
Одеського господарського суду
апеляційного
у справі № 22/420-05-11286
господарського Одеської області
суду
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності
Загребельного О.Л.
до Суб'єкта підприємницької діяльності Фокіної
В.В.
Про стягнення неустойки в сумі 53500,00 грн.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, про час і
місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 року суб'єкт підприємницької діяльності
Загребельний О.Л. звернувся з позовом до суб'єкта
підприємницької діяльності Фокіної В.В. про стягнення з
відповідача неустойки в сумі 53500,00 грн., яка виникла в
результаті невиконання відповідачем умов договору суборенди від
01.10.2004.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.02.2006 у
справі № 22/420-05-11286 в позові відмолено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
20.04.2006, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення
залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного суду від 22.06.2005, а справу направити на новий
розгляд до суду апеляційної інстанції. Свої вимоги скаржник
мотивує тим, що судом при прийнятті постанови порушено норми
процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 47, 35,
38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 181, 85, 86 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, ст.ст. 762, 764,
785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 8, 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського
суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування
Одеським апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, на підставі
договору оренди від 20.02.2003, укладеного з ТзОВ “Селянка”,
прийняв в оренду торговий павільйон № 3, розташований на
міні-ринку “Селянка” строком на п'ять років з правом здачі
даного павільйону в суборенду.
01.10.2004 позивач уклав договір суборенди відповідачем, якому
передав в суборенду орендований ним торговий павільйон строком
на 1 місяць з орендною платою у розмірі 2670,00 грн. за місяць.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.07.2005 за
позовом СПД Загребельного О.Л. суд зобов'язав СПД Фокіну В.В. не
перешкоджати СПД Загребельному О.Л. у користуванні торговим
павільйоном № 3 міні-ринку “Селянка”. Зазначене рішення було
виконане державним виконавцем у примусовому порядку 26.08.2005.
Судами також було встановлено, що позивач, наполягаючи на
задоволенні своїх вимогах, стверджував, що відповідач не виконав
свого обов'язку щодо повернення павільйону № 3 з 01.11.2004 до
26.08.2005, тобто після закінчення договору оренди, в результаті
чого прострочення повернення павільйону складає 10 місяців, а
тому позивач на підставі ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
просив
стягнути з відповідача 53500,00 грн. неустойки.
Наведеним обставинам суди дали належну оцінку і дійшли до
обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого позову.
Відповідно до ст. 764 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо наймач
продовжує користуватися майном після закінчення строку договору
найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного
місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше
встановлений договором.
Зазначеним обставинам апеляційний суд дав належну оцінку і
дійшов до обґрунтованого висновку про те, що договір суборенди
був неодноразово пролонгований на новий строк, оскільки від
позивача з цього приводу не надходило ніяких заперечень і
останній одержував у цьому зв'язку орендну плату. Крім того,
судами правомірно зазначено, що з 23.03.2005 павільйон було
опечатано адміністрацією міні-ринку “Селянка” на підставі заяви
позивача, а отже вини відповідача в тому, що він не зміг вчасно
повернути павільйон позивачу немає.
Такі висновки апеляційного суду відповідають фактичним
обставинам справи.
Зокрема, суд обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач на
законних підставах до.04.2005 року займав приміщення, а позивач,
в порушення вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не надав
доказів в обґрунтування позовних вимог і спростування доказів
відповідача.
У цьому зв'язку суд знаходить, що оспорювана постанова
апеляційної інстанції відповідає вимогам діючого законодавства,
що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для її
скасування.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності
Загребельного О.Л. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2006 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
20.04.2006 у справі № 22/420-05-11286 залишити без змін.
Головуючий Остапенко М.І.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.