ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006 Справа N 10/171
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі
Товариство)
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду
від 12.04.06
у справі № 10/171
господарського Полтавської області
суду
за позовом державного підприємства "Придніпровська
залізниця" (далі Залізниця)
до Товариства
про стягнення 4 000,00 грн.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Романов Д.М. (за дов. № 14 від 01.01.06);
- відповідача: Гордієнко А.М. (за дов. № 01-19/52 від
10.01.06).
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 13.07.06 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 08.12.05 господарського суду Полтавської області
(суддя Шкурдова Л.М.) позовні вимоги Залізниці задоволено
повністю.
З Товариства на користь Залізниці стягнуто 4 000,00 грн. штрафу,
102,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 12.04.06 Київського міжобласного апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Швеця
В.О., суддів Андрейцевої Г.М., Федорова М.О.) рішення від
08.12.05 господарського суду Полтавської області залишено без
змін, а апеляційна скарга Товариства без задоволення.
Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що
факт неправильного зазначення відправником коду встановлено
актами загальної форми, та ним не заперечується, а тому з
Товариства підлягає стягненню штраф в порядку ст. 118 Статуту
залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, у розмірі п'ятикратної провізної
плати за всю відстань перевезення.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить постанову від 12.04.06 та
рішення від 08.12.05 скасувати, та прийняти по справі нове
рішення, яким у задоволенні позовних вимог Залізниці відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті рішень
судами першої та апеляційної інстанцій було порушено та невірно
застосовано норми матеріального та процесуального права.
Так, скаржник вважає, що судами безпідставно не було взято до
уваги той факт, що в дорожніх відомостях (накладних) за
результатами перевірки, здійсненої відповідно до вимог Правил
оформлення перевізних документів, проставлено підпис працівника
станції та штамп станції, а отже встановлено правильність
заповнення бланків перевізних документів, а тому, на думку
Товариства, з моменту такого візування він не несе
відповідальності за неправильно зазначений код одержувача у
дорожніх відомостях.
Крім того, скаржник посилається на те, що за змістом до ст. 122
Статуту залізниць України відповідальність відправника настає
виключно за умови неправильного зазначення у накладній у
сукупності відомостей щодо маси, кількості місць вантажу, його
назви, коду та адреси одержувача.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Залізниця щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну
скаргу Товариства без задоволення.
Зокрема, у своєму відзиві Залізниця вказує, що Правилами
оформлення перевізних документів чітко розмежовані обов'язки
відправника і станції стосовно заповнення бланків перевізних
документів, а тому за достовірність внесених даних у графи, які
відведені для заповнення відправником вантажу, несе тільки
відправник, в той час як працівником станції встановлюється лише
правильність заповнення бланків перевізних документів по формі.
Щодо тлумачення скаржником ст. 122 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
, Залізниця зазначає, що вказана стаття містить
перелік відомостей при неправильному зазначенні яких настає
відповідальність, при цьому, на думку Залізниці, при
неправильному зазначенні кожної окремої відомості для
відправника можуть наступити різні правові наслідки щодо суми
штрафу та відшкодування збитків.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 03.06.05 зі станції Кагамлицька Південної
залізниці Товариство відправило 4 вагони, з кодом одержувача
4695 на станцію призначення Залізниці Правда.
Судовими інстанціями встановлено, що на підставі листів
відправника від 13.06.05 у дорожніх відомостях було зроблено
заміну коду одержувача на 3168.
При винесенні рішення по суті спору судом першої та апеляційної
інстанції було враховано акти загальної форми від 09.06.05,
складені згідно п. 3 Правил складання актів, затверджених
наказом Міністерства транспорту України від 28.05.02 № 334,
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.02 за
№ 567/6855 ( z0567-02 ) (z0567-02)
, якими засвідчено факт неправильного
зазначення відправником відомостей (коду), передбачених п. 5.5
розділу 5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених
наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 № 644,
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.00 за №
863/5084 ( z0863-00 ) (z0863-00)
(далі Правила ( z0863-00 ) (z0863-00)
).
У зв'язку з наведеними обставинами та враховуючи розмір
провізної плати за всю відстань перевезення, зазначений в
дорожніх відомостях, Товариству було нараховано штраф у розмірі
4 000,00 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до ст. 12 Закону України “Про транспорт” від 10.11.94
№ 232/94-ВР ( 232/94-ВР ) (232/94-ВР)
підприємства транспорту мають право
вимагати від пасажирів, відправників і одержувачів вантажів
виконання вимог цього Закону ( 232/94-ВР ) (232/94-ВР)
, кодексів (статутів)
окремих видів транспорту та інших нормативних актів України, що
регулюють діяльність транспорту.
Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 №
457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут ( 457-98-п ) (457-98-п)
), накладна є основним
перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно
до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданим
залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою
двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка
укладається між відправником та залізницею на користь третьої
сторони –одержувача.
Відповідно до п. 2.1 Правил ( z0863-00 ) (z0863-00)
вантажовідправник при
заповненні комплекту перевізних документів повинен вказати точне
й повне найменування установи, підприємства, організації, особи
–одержувача вантажу, його цифровий код, поштову адресу та інші
дані зазначені в даному пункті Правил ( z0863-00 ) (z0863-00)
.
Пунктом 5.5 Правил ( z0863-00 ) (z0863-00)
встановлено, що якщо під час
перевезення вантажу або на станції його призначення буде
виявлено неправильне зазначення у накладній відомостей про
адресу одержувача, його код, назву вантажу, його кількість, то з
відправника стягується штраф згідно зі ст. 122 Статуту
( 457-98-п ) (457-98-п)
. Факт неправильного зазначення відправником
указаних відомостей засвідчується актом загальної форми, якщо за
цим фактом не складався комерційний акт.
Відповідно до ст. 24 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
вантажовідправники
несуть відповідальність за всі наслідки неправильності,
неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що ст. 122 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
визначено, що за
неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу,
його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта
стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього
Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
, якою встановлено стягнення штрафу у
п'ятикратному розмірі плати за користування вагонами. При цьому
відправник несе відповідальність перед залізницею за наслідки,
які виникли.
Факт невірного зазначення відправником у дорожніх відомостях
коду одержувача встановлено господарськими судами,
підтверджується матеріалами справи і не оспорюється сторонами.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного
висновку щодо наявності правових підстав для покладення на
Товариство передбаченої статтями 118, 122 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
відповідальності у вигляді сплати штрафу.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає помилковими посилання Товариства на те, що за змістом до
ст. 122 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
відповідальність
відправника настає виключно за умови неправильного зазначення у
накладній у сукупності відомостей щодо маси, кількості місць
вантажу, його назви, коду та адреси одержувача.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Проте намагання Товариства тлумачити положення Статуту залізниць
України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, навіть з синтаксичної точки зору, судом не
може бути прийнято до увагу з огляду на те, що відповідно до
ст.ст. 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
повноваження
офіційного тлумачення законів та Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є виключно правом Конституційного Суду України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
враховує, що статтею 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, право господарського суду
оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом. Ніякі докази не мають для господарського суду
заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною
фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої
вимоги або заперечення, для господарського суду не є
обов'язковим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги,
що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою
інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а
також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка
доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку
про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за
внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до
компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному
порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на
підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З врахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та
встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза
межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про
неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій
було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення
для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає
підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Кременчуцький завод технічного вуглецю" № 0119/916 від 19.05.06
залишити без задоволення.
Постанову від 12.04.06 Київського міжобласного апеляційного
господарського суду по справі № 10/171 господарського суду
Полтавської області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська