ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006 Справа N 6/44
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників Лихопьок Д.П. дов.від 07.11.2005 року
сторін котрі Федоріна СМ.А. дов. від 11.07.2006
позивача
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
розглянувши у відкритому “Антікор-92”
судовому засіданні
касаційну скаргу № 6/44
у справі
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 19.04.2006 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Антікор-92”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Таврія”
Про стягнення 60586,37грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Антікор-92", звернулося
до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про
стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" 60
586 грн. 37 коп. на підставі договору купівлі-продажу
комплектуючих зерносховища та обладнання до нього № 49 від
11.07.2003 року, серед яких 10 500,00 грн. основного боргу, 5
110,00 грн. пені за порушення строків оплати отриманого товару
та 42 000,00 грн. штрафу, що становить 30 % від суми договору.
На підставі статті 625 Цивільного
кодексу України, за порушення строків оплати отриманого товару,
позивач просив стягнути з відповідача 2 976,37 грн. інфляційних
втрат.
Доповідач Гоголь Т.Г.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від
14.03.2006 року (суддя Ко валенко О.О.) відмовив Товариству з
обмеженою відповідальністю "Антікор-92" в задоволенні позову, з
посиланням на недоведеність позовних вимог та порушення позива
чем умов договору, укладеного між сторонами. Крім того
господарський суд в рішенні послався на новацію сторонами
договірних умов, щодо розрахунків за об'єкт купівлі-продажу.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від
19.04.2006 року ( судді Виноградник О.М., Коршун А.О., Джихур
О.В.) залишив рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 14.03.2006 року без змін, пославшись на те, що
позивачем, відповідно до статті 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не доведено належними доказами факт
виникнення у відповідача обов'язку по оплаті частки продукції,
отриманої за договором, всупереч порядку розрахунків,
передбачених цим же договором та з ураху ванням строків позовної
давності.
Щодо висновків господарського суду про новацію,
Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав їх
помилковими, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт
заміни одного зобов'язання іншим за домовленістю сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Антікор-92” звернулось
з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в
якій просить скасувати рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 14.03.2006 року та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
19.04.2006 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" на
користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антікор-92" 10
500,00 грн. основного боргу, 2 976,37 грн. інфляційних втрат і
5110,00 грн. пені, а загалом –18 586,37 грн. Скаржник мотивує
касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами
попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Скаржник посилається на те, що Дніпропетровський апеляційний
господарський суд безпідставно за стосував до спірних
правовідносин положення частини 3 статті 538 Цивільного кодексу
Украї ни, внаслідок чого дійшов хибного висновку про ненастання
строку кінцевої оплати за договором та відсутність правових
підстав для стягнення з відповідача неоплаченої ча стки вартості
переданого на його користь товару, що, в свою чергу, суперечить
вимогам статей 526, 530, 538 Цивільного кодексу Украї ни
( 435-15 ) (435-15)
; висновок Дніпропетровського апеляційного
господарського суду про відсут ність у позивача підстав для
стягнення з відповідача заборгованості за проданий товар у
зв'язку з наявністю у відповідача права утриматись від його
оплати є хибним і не від повідає обставинам справи. Крім того,
на думку скаржника, таким висновком обумовлене по рушення
господарським судом вимог статті 33 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, які визначають
порядок доказування і подання доказів.
Слушними, на думку скаржника, є доводи апеляційного
господарського суду про необхідність застосування до вимог про
стягнення передбаченого договором штрафу та пені строків
позовної давності, у зв’язку з чим в задоволен ні пред'явлених
позивачем в позовній заяві вимог про стягнення штрафу в сумі 42
000,00 грн. слід відмовити через пропуск строку позовної
давності.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. та присутніх в судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності застосування судами попередніх
інстанцій норм процесуального права, Вищий госпо дарський суд
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи в касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція, на підставі встановлених
фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування
судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду
справи встановлено, що 11.07.2003 року між Товариством з
обмеженою відповідальністю "Антікор-92” та Товариством з
обмеженою відповідальністю "Таврія" було укладено договір
купівлі-продажу товару № 49 та підписано специфікацію до нього.
За умовами договору позивач взяв на себе зобов'язання поставити
відповідачеві зерносховище у комплекті, загальною вартістю 140
000,00 грн. , а відповідач - у триденний
термін з дня підписання цього договору, тобто до 14.07.2003
року, перерахувати позивачеві у якості передоплати - 40%
вартості товару, що становить 56 000,00 грн. (пункт 11
договору). Повна оплата повинна здійснитися після отримання
продукції в повному комплекті. Пунктом 12 розділу 2 договору №
49 сторони передбачили право "покупця" (відповідача) утрима тись
від оплати ціни (суми) договору у випадку, якщо у "покупця" була
відсутня мож ливість огляду продукції з вини "продавця". Також
господарськими судами було встановлено, що позивач в порушення
умов названого договору, щодо строків поставки товару та без
отримання 40% передоплати у сумі 56 000,00 грн., за накладною №
9 від 02.04.2004 року передав відповідачеві частину зерносховища
не у повному комплекті, замість вартістю 140 000,00грн.-
вартістю 110 500,00 грн., яке відповідач, згідно банківських
виписок, оплатив частково у сумі 100 000,00 грн. Крім того було
встановлено, що відповідач вимагав доукомплектування отриманої
частини зерносховища. Технічна документація на зерносховище
передана не була, що унеможливило його складання та
експлуатацію. Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у
якій на підставі пункту 11 наведеного договору просив суд
стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 10
500,00 грн. основного боргу, 5 110,00 грн. пені за порушення
строків оплати отриманого товару, 42 000,00 грн. штрафу та 2
976,37 грн. інфляційних втрат.
Згідно вимогами статті 193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо
виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах
звичайно ставляться. Управнена сторона має право не приймати
виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено
законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або
не випливає із змісту зобов'язання. До виконання господарських
договорів застосовуються вимоги Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей, які передбачено
Господарським кодексом України. Відповідно до статей 526, 629
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно
ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 3 статті 538 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
виконання свого обов'язку однією із сторін, яке
відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною
свого обов'язку, є зу стрічним виконанням зобов'язання. У разі
невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або
за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого
обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в
повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого
обов'язку.
Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій в ході
розгляду справи встановлено, що поставка зерносховища позивачем
була здійснена не в повному комплекті та з порушенням строків,
пе редбачених умовами договору, тобто позивач прийняті на себе
зобов'язання належним чином не виконав, Дніпропетровський
апеляційний господарський суд підставно відмовив позивачу в
задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на викладене, Дніпропетровський апеляційний
господарський суд вірно застосував приписи чинного
законодавства, що регулюють спірні правовідносини до
встановлених обставин справи, а відтак у касаційної інстанції
відсутні підстави для зміни чи скасування ухваленої у справі
постанови.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пункту 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
14.03.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 19.04.2006 року у справі № 6/44 залишити
без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Антікор-92” –без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич