ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.2006 Справа N 29/480-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. - головуючого
Разводової С.С. (доповідач)
Катеринчук Л.Й.
розглянувши ВАТ “Харківський тракторний завод ім.
касаційну скаргу С.Орджонікідзе”
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 22.03.2006 року
у справі № 29/480-05 господарського суду Харківської
області
за позовом ТОВ фірми “Астарта-Київ”
до ВАТ “Харківський тракторний завод ім.
С.Орджонікідзе”
про стягнення 62 474 грн.
За участю представників сторін
від кредитора не з’явилися,
від боржника Бабін О.О. дов.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2006
року у справі № 29/480-05 (суддя Тихий П. В.) за позовом ТОВ
фірма "Астарта-Київ" до ВАТ "Харківський тракторний завод ім.
С.Орджонікідзе" про стягнення 62 474 грн. позовні вимоги
задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто
48 880 грн. основного боргу, 10 460,32 грн. інфляції, 3 133,68
грн. –3% річних, 624,74 грн. держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі
ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
22.03.2006 року зазначене рішення залишено без змін з тих же
підстав.
Не погоджуючись із рішеннями господарських судів попередніх
інстанцій, ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе"
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду
Харківської області від 24.01.2006 року та постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 22. 03.2006
року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні
позову, посилаючись на порушення та невірне застосування судами
попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 232,
248 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 12 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та видно з матеріалів
справи, між сторонами був укладений договір № 9 від 07.08.2003
року, згідно умов якого позивач (продавець) зобов’язався
здійснювати продаж продукції, номенклатура та кількість якої
вказується в специфікації додаток № 1 до договору, а покупець
(відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити його вартість.
Згідно п. 2.1 договору розрахунки за поставлену продукцію
проводяться шляхом перерахування покупцем грошових коштів на
розрахунковий рахунок продавця протягом 30 календарних днів з
дати надходження на склад покупця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач свої
зобов’язання за договором виконав належним чином виконав,
продавши відповідачу товар на загальну суму 48 880 грн., що
підтверджується видатковою накладною № АС –895 від 12.08.2003
року, а відповідач товар отримав, що підтверджується довіреністю
ЯЕО № 331083 від 11.08.2003 року, але оплату його вартості не
здійснив. Таким чином виникла заборгованість відповідача перед
позивачем в сумі 48 880 грн. Даний факт підтверджується
наявністю акту звірки взаємних розрахунків від 01.12.2003 року,
який був підписаний позивачем та відповідачем.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевий
господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги щодо
стягнення з відповідача 48 880 грн., оскільки відповідач не
надав суду доказів виконання умов договору та погашення боргу.
ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе"
необґрунтовано посилався на те, що між позивачем та відповідачем
у 2004 році були проведені взаєморозрахунки за поставлену
продукцію шляхом взаємозаліку на суму 17 122,22 грн., що
підтверджується листом позивача від 12.07.2004 року, рахунком-
фактурою № 00111-9 від 30.08.2004 року, прийомо-здавальним актом
№ 00111-9. Суд першої інстанції зазначив, що ці докази не
свідчать про те, що відповідач поставив позивачеві саме колеса
до тракторів ХТЗ-16331 в кількості 10 шт. в рахунок погашення
заборгованості за договором № 9 від 07.08.2003 року, так як в
прийомо-здавальному акті зазначена інша продукція. Відповідачем
доказів проведення зарахування зустрічної однорідної вимоги по
цій продукції не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі –Закон) протягом дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), а
також не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне
виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, протягом дії мораторію не застосовуються також і інші
санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових
зобов'язань.
Положення ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, які
передбачають сплату суми боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, містяться у главі 51 цього кодексу
( 435-15 ) (435-15)
, що регулює правові наслідки порушення зобов'язання
та відповідальність за порушення зобов'язання.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового
зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у
випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Тобто у разі неналежного виконання боржником грошового
зобов'язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть
за собою втрати матеріального характеру.
Відповідно такі додаткові зобов’язання є заходами
відповідальності за порушення основного зобов'язання.
Таким чином, три проценти річних та індекс інфляції відносяться
до інших санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань у
розумінні ст. 12 Закону.
У випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно
задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про
банкрутство. Отже, з моменту дії мораторію не можуть
нараховуватися штрафні санкції, оскільки з цього моменту
відсутня вина боржником у несплаті основної заборгованості, у
зв’язку з встановленим обмеженням його волевиявлення щодо
задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Колегія суддів зазначає, що основне завдання мораторію полягає
як в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк
виконання яких настав до дня введення мораторію (конкурсна
заборгованість), так і в зупиненні нарахування неустойки
(штрафу, пені), застосування інших санкцій за невиконання чи
неналежне виконання цих грошових зобов'язань, тому на конкурсну
заборгованість не поширюється будь-які санкції, в т. ч. три
проценти річних та індекс інфляції.
Як видно з матеріалів справи і встановлено судами відповідач не
виконав свої зобов’язання по оплаті товару, в зв’язку з чим суд
першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 10 460,32 грн.
інфляції та 3 133,68 грн. річних.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 22. 03.2006 року необхідно
залишити без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Харківський тракторний завод ім.
С.Орджонікідзе” залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
22.03.2006 року залишити без змін.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді Разводова С.С.
Катеринчук Л.Й.