ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.2006 Справа N 16/369-05-8518
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Рогач Л.І.,
Уліцького А.М.
розглянувши Заступника прокурора Суворовського району
касаційне подання м. Одеси
на рішення від 26.09.2005
у справі № 16/369-05-8518
господарського суду Одеської області
за позовом ТОВ “Сусіди”
До 1. Суворовської районної адміністрації
Одеської міської ради
2. КП “Одеське міське бюро технічної
інвентаризації та реєстрації об’єктів
нерухомості”
Про визнання права власності та зобов’язання здійснити
реєстрацію права власності
за участю представників сторін
від позивача: Мала А.М., дов.
від відповідача 1: у засідання не прибули
від відповідача 2: у засідання не прибули
від ГПУ: Громадський С.О., посв.
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Сусіди” звернулось до господарського суду Одеської області
з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської
міської ради та КП “Одеське міське бюро технічної інвентаризації
та реєстрації об’єктів нерухомості” про визнання права власності
на нежитлові приміщення бару “Ковбой” загальною площею 93,5 кв.
м, розташовані за адресою: м. Одеса, пляж “Лузанівка”, та
зобов’язання здійснити реєстрацію права власності.
Позов мотивовано тим, що при наявності всіх дозвільних
документів на здійснення господарської діяльності на території
пляжу “Лузанівка” (бар “Ковбой” позивач позбавлений можливості у
повній мірі реалізувати повноваження щодо володіння,
користування та розпорядження належним йому майном у зв’язку з
відсутністю оформленого права власності на збудований ним
об’єкт.
Суворовська районна адміністрація проти позову заперечила,
посилаючись на положення ч. 3 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
обставини відсутності надання позивачу в користування земельної
ділянки, на якій розташовано спірне майно.
Рішенням від 26.09.2005 господарський суд Одеської області
(суддя Желєзна С.П. ) позов задовольнив, визнавши за позивачем
право власності на спірне майно та зобов’язавши КП “Одеське
міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів
нерухомості” здійснити реєстрацію права власності позивача на це
майно.
Рішення мотивовано відхиленням доводів Суворовської районної
адміністрації щодо застосування положень ст. 376 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, зважаючи на отримання позивачем необхідних для
здійснення будівництва узгоджень. А виходячи з наявності акту
вибору та обстеження земельної ділянки міжвідомчої комісії
виконавчого комітету Одеської міської ради від 05.09.2001, суд
дійшов висновку про відведення земельної ділянки для відповідної
мети. Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги про визнання
права власності на збудований позивачем об’єкт є правомірними,
не зважаючи на відсутність в матеріалах справи акту про
прийняття закінченого будівництвом об’єкту в експлуатацію.
Ухвалою від 29.06.2006 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційним поданням Заступника
прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в
особі Одеської міської ради, в якому заявлено вимоги про
скасування рішення у справі та направлення справи на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Касаційне подання мотивовано неврахуванням судом норм земельного
законодавства, які регулюють надання в користування земельних
ділянок, незалученням до участі у справі Одеської міської ради,
яка здійснює право власності на відповідну земельну ділянку від
імені територіальної громади міста, а також неправомірністю
відхилення судом доводів щодо самовільного будівництва спірного
об’єкту.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та
Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи,
судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає, що відповідні особи
звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Одним із
способів захисту цивільних прав відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є визнання права.
ТОВ “Сусіди” звернулось до господарського суду з позовом про
визнання права власності на збудовані ним нежитлові приміщення
бару “Ковбой” загальною площею 93,5 кв. м, розташовані за
адресою: м. Одеса, пляж “Лузанівка”.
В силу ст. 328 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право власності набувається
на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів;
право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або незаконність набуття права власності
не встановлена судом.
Згідно зі ст. 331 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право власності на нову
річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо
інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила
(створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є
власником цієї речі. Частина 2 цієї норми передбачає особливості
набуття права власності на новостворене нерухоме майно.
Виняток з загального правила набуття права власності на
новостворене майно особою, яка його створила, передбачений,
зокрема, ч. 2 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Відповідно до цієї
норми особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво
нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Як вбачається з матеріалів справи, Суворовська районна
адміністрація, заперечуючи проти позову, доводила обставини
самочинного будівництва спірного об’єкта позивачем.
З аналізу ч. 1 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
випливає, що ця
норма передбачає три самостійні підстави для визнання нерухомого
майна самочинним будівництвом: побудова на земельній ділянці, не
відведеній для цієї мети; відсутність дозволу чи належно
затвердженого проекту; істотні порушення будівельних норм і
правил. Також вбачається, що вказана норма стосується лише
нерухомого майна.
Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на положення
ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не визнавши спірний об’єкт
самочинним будівництвом.
Такий висновок ґрунтується тому, що позивачем було отримано
певний перелік необхідних для здійснення будівництва узгоджень.
Зокрема суд встановив отримання позивачем дозволу КП Гідропарк
“Лузанівка” на проведення будівництва кафе-бару на території
гідропарку; дозволу Міжвідомчої комісії виконавчого комітету
Одеської міської ради на будівництво кафе з полегшених
конструкцій; укладення з КП Гідропарк “Лузанівка” договору про
дольову участь у будівництві каналізаційного колектору; а також
отримання узгоджень ескізного проекту кафе з літнім майданчиком
на 20 місць від Управління Державної пожежної охорони,
санітарно-епідеміологічної станції м. Одеси, Управління
архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської
міської ради, КП „Міськзелентрест”, Державної інспекції охорони
Чорного моря, Державного управлінні екології та природних
ресурсів в Одеській області.
Доводи відповідача щодо невідведення земельної ділянки для
відповідної мети суд першої інстанції відхилив, з огляду на те,
що міжвідомчою комісією виконавчого комітету Одеської міської
ради за результатами розгляду клопотання ТОВ “Сусіди” був
складений акт від 05.09.2001 (затверджений на засіданні комісії
згідно з протоколом № 45 від 24.09.2001) вибору та обстеження
земельної ділянки площею 0,02 га та наданий дозвіл на
будівництво кафе із полегшених конструкцій на даній ділянці за
умови укладення договору з КП “Гідропарк “Лузановка” про дольову
участь у будівництві центральної каналізації парка та врахування
заходів по обслуговуванню інвалідів.
Вказаний акт вибору та обстеження земельної ділянки суд визнав
як згоду органів місцевої влади на здійснення позивачем
будівельних робіт на даній земельній ділянці, що не дає підстав
вважати, що земельна ділянка не була відведена для цієї мети.
Проте цей висновок суду не можна визнати таким, що ґрунтується
на встановленні усіх обставин справи, які підлягають
встановленню для правильного вирішення спору, та застосуванні до
них норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.
З аналізу положень п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
вбачається, що
способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від
імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання
земельних відносин є прийняття рішення сесії.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив наявність
рішення Одеської міської ради від 29.06.1999 № 164-ХХІІІ “Про
упорядкування використання прибережної зони та благоустрою
пляжів схилів”, відповідно до якого з метою забезпечення
благоустрою та організації обслуговування відпочиваючих на
пляжах було надано КП “Гідропарк Лузанівка” в порядку відведення
у тимчасове користування на умовах оренди земельні ділянки пляжу
“Лузанівка”, схилів, територій поміж пляжами для ведення
підприємницької діяльності, що не суперечить функціональному
призначенню даної території, враховуючи сезонну експлуатацію
об’єктів.
З вказаного вбачається встановлення обставин надання земельної
ділянки в оренду КП “Гідропарк Лузанівка”. Проте суд не
досліджував обставини отримання певних прав на відповідну
земельну ділянку позивачем, зокрема шляхом укладення договору
суборенди відповідно до норм земельного законодавства. Також суд
не встановив цільове призначення цієї земельної ділянки
відповідно до категорії землі, рішення ради про надання її в
оренду КП “Гідропарк Лузанівка” та укладеного на підставі цього
рішення договору оренди (такий договір у матеріалах справи
відсутній).
Крім того, Одеська міська рада, яка здійснює право власності на
відповідну земельну ділянку від імені територіальної громади
міста, та КП “Гідропарк Лузанівка”, яке є землекористувачем цієї
земельної ділянки, мають певні передбачені земельним
законодавством права та обов’язки щодо неї. За таких обставин
слід визнати, що спір про визнання права власності на майно,
розташоване на вказаній земельній ділянці, може стосуватися прав
та обов’язків Одеської міської ради та КП “Гідропарк Лузанівка”,
а відтак незалучення їх до участі у справі відповідно до вимог
п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є в будь-якому
випадку підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Необхідно також зазначити, що при вирішенні спору суд першої
інстанції виходив з того, що спірний об’єкт є нерухомим
майном. При цьому з рішення у справі не вбачається, на підставі
яких наданих сторонами доказів суд дійшов такого висновку.
Обставини відповідності кафе з полегшених конструкцій, проект
якого узгоджено відповідними органами, поняттю нерухомості,
визначеному ч. 1 ст. 181 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд не
досліджував.
Також звертаючись до господарського суду, позивач заявив позовну
вимогу про зобов’язання КП “Одеське міське бюро технічної
інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” здійснити
реєстрацію права власності на спірний об’єкт. Вбачається, що при
задоволенні позову в цій частині суд не визначив підвідомчість
цієї вимоги, зважаючи на повноваження КП “Одеське міське бюро
технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості”
щодо реєстрації прав власності, обставини правомірної або
неправомірної відмови у здійсненні реєстрації, порушення
внаслідок цього певних прав позивача, а також оскарження такої
відмови.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про
порушення судом першої інстанції норм матеріального та
процесуального права, зокрема, 43, 47, 43, п. 3 ч. 2 ст. 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Отже, рішення господарського суду
Одеської області підлягає скасуванню як таке, що прийняте без
встановлення усіх суттєвих обставин у справі, а справу слід
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду необхідно встановити усі суттєві
обставини у справі, зокрема, щодо наявності передбачених законом
підстав для визнання права власності на спірне майно, залучення
до участі у справі осіб, прав і обов’язків яких стосуються
спірні відносини, а також визначення підвідомчості усіх позовних
вимог з урахуванням положення ч. 3 ст. 21 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційне подання задовольнити.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 26.09.2005 у
справі № 16/369-05-8518 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Л.Рогач
А.Уліцький