ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2006 Справа N 34/245(6/545)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. –головуючого,
Грека Б.М.
Стратієнко Л.В.,
за участю повноважних представників:
позивача -
відповідачів -
розглянувши у відкритому Виробничо-комерційної приватної фірми
засіданні касаційну “Валентина і К”
скаргу
на постанову від 15.05.2006 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
за позовом Виробничо-комерційної приватної фірми
“Валентина і К”
До Державного підприємства “Придніпровська
залізниця”, Міського комунального
підприємства “Дніпропетровські міські
теплові мережі”
Про зобов’язання повернути майно або стягнення 12800 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 року позивач звернулося до господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до відповідача про
повернення безпідставно придбаного майна та просив поновити
строк позовної давності посилаючись на те, що останній пропущено
з поважних причин.
Справа розглядалася господарськими сулами неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
20.01.2006 позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.05.2006 рішення господарського суду скасовано і в позові
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального
та процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до суду не
надходили.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права суд вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову про скасування рішення
господарського суду і відмову позивачу в позові, апеляційний
господарський суд виходив з того, що при розгляді справи
місцевий господарський суд неповно з’ясував обставини, що мають
значення для справи, порушив норми процесуального права і
неправильно застосував ст. ст. 71, 78, 79 ч. 3 ст. 469 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Тобто, відмовляючи позивачу у позові, апеляційна інстанція
виходила із необгрунтованості позову, а також із того, що строк
позовної давності закінчився до пред’явлення позову.
Проте, у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому
засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист
якого він просить, відповідачем не порушено, приймається рішення
про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через
пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право
позивача порушено і строк позовної давності пропущено без
поважних причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
приймає рішення, яким відмовляє в позові у
зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини
пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Вирішуючи справу, апеляційний господарський суд зазначених вимог
закону та роз’яснень, що містяться в п. 6 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 року, з відповідними
змінами “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
не врахував.
Тому, постанова апеляційної інстанції, як прийнята з порушенням
норм матеріального і процесуального права не може залишатись без
змін і підлягає скасуванню.
Поряд з цим, перевіряючи законність і обгрунтованість прийнятого
місцевим господарським судом рішення, суд вважає, що останнє
також підлягає скасуванню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що містяться у постанові
касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції
під час судового розгляду справи.
Розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у справі
господарський суд, враховуючи вимоги ст. 79 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
прийшов до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної
давності. Проте, зазначені висновки є хибними, оскільки
спростовуються зібраними у справі доказами та протирічать
вимогам ст. 79 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Разом з тим, всупереч вказівок, викладених у постанові Вищого
господарського суду України від 7.07.2005 року, господарський
суд не дав належної правової оцінки наявності поважних причин
пропуску строку позовної давності позивачем у справі відповідно
до вимог ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. При цьому, господарський
суд повинен виходити з того, що висновок щодо поважності причин
пропуску або їх відсутності може бути зроблено лише на підставі
встановлених судом обставин та їх оцінки, що місцевим судом
зроблено не було.
Тому, рішення господарського суду підлягає скасуванню.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно
врахувати наведене та відповідно до вимог закону вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.05.2006 року та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 20.01.2006 року скасувати,
частково задовольнивши касаційну скаргу.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області в іншому складі суду.
Головуючий В.Дерепа
Судді: Б. Грек
Л.Стратієнко