ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2006 Справа N 17/543
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя Муравйов О. В.
судді Полянський А. Г.
Коробенко Г. П.
розглянула
касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу
“Авіоніка”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 27.04.2006 року
у справі № 17/543
Господарського суду міста Києва
за позовом Державного авіаційного підприємства
“Україна”
до Акціонерного товариства закритого типу
“Авіоніка”
третя особа без Державна служба України з нагляду за
самостійних вимог на забезпеченням безпеки авіації
стороні відповідача
Про розірвання договору та відшкодування збитків
За участю представників сторін:
- від позивача: Діковицька О. М. –дов. № 47 від 28.12.2005р.
Манжуріна Т. Г. –дов. № 8 від 10.05.2006р.
- від в?дпов?дача: Богомаз Г. Л. –дов. № 84 від 19.04.2006р.
- від третьої особи: не з’явилися
Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.06.2006 року у
складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А.
Г., Фролова Г. М. касаційна скарга Акціонерного товариства
закритого типу “Авіоніка” була прийнята до провадження, її
розгляд призначений на 11 год. 20 хв. 06.07.2006 року.
У зв’язку з перебуванням судді Фролової Г. М. на лікарняному
розпорядженням в. о. Голови судової палати Першикова Є. В. для
розгляду справи № 17/543 в касаційному порядку утворена колегія
суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді
Полянський А. Г., Коробенко Г. П.
До початку розгляду справи в судовому засіданні 06.07.2006 року
відводів складу колегії суддів не заявлено.
Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про
існування поважних причин неявки в засідання суд не повідомляв,
хоча про дату, час та місце проведення судового засідання
повідомлений належним чином. Його неявка не перешкоджає розгляду
касаційної скарги відповідно до вимог ст. 75, 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
За згодою представників сторін в судовому засіданні 06.07.2006
року було оголошено вступну і резолютивну частини постанови
Вищого господарського суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач Державне авіаційне
підприємство “Україна” звернувся до Господарського суду міста
Києва з позовом до Акціонерного товариства закритого типу
“Авіоніка” про розірвання договору від 29.11.2004р.
№ АРС-010/04, зобов’язання відповідача забрати передане
обладнання та стягнення з відповідача на користь позивача
сплачену суму в розмірі 340905,6 грн. Позивач заявами від
02.12.2005р. та від 18.12.2005р. уточнював позовні вимоги, які в
остаточній редакції були наступні: розірвати договір від
29.11.2004р. № АРС-010/04; зобов’язати Акціонерне товариство
закритого типу “Авіоніка” забрати передане за договором від
29.11.2004р. № АРС-010/04 Державному авіаційному підприємству
“Україна” обладнання (Р/N 455-5015 Artex ELT C406-4 шт.), що
знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул.
Київський шлях, 2; стягнути з Акціонерного товариства закритого
типу “Авіоніка” на користь Державного авіаційного підприємства
“Україна” сплачену за договором від 29.11.2004р. № АРС-010/04
грошову суму у розмірі 340905,6 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2006 року по
справі № 17/543 (суддя Кролевець О. А.) в позові відмовлено
повністю. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не
дотриманий порядок розірвання спірного договору, передбачений
ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та п. 7.3 договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду України
від 27.04.2006 року по справі № 17/543 (головуючий суддя Отрюх
Б. В., судді Верховець А. А., Тищенко А. І.) апеляційна скарга
Державного авіаційного підприємства “Україна” задоволена,
рішення місцевого господарського суду скасовано, позов
задоволений в повному обсязі: розірвано договір № АРС-010/04,
укладений між Державним авіаційним підприємством “Україна” та
Акціонерним товариством закритого типу “Авіоніка”; зобов’язано
АТЗТ “Авіоніка” забрати передане за договором № АРС-010/04 від
29.11.2004р. обладнання; стягнуто з АТЗТ “Авіоніка” на користь
Державного авіаційного підприємства “Україна” сплачену позивачем
грошову суму у розмірі 340905,6 грн. Також з відповідача на
користь позивача стягнуті судові витрати.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач Акціонерне
товариство закритого типу “Авіоніка” звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення
Господарського суду міста Києва від 16.01.2006 року в справі
№ 17/543 залишити без змін. В касаційній скарзі заявник
зазначає, що постанова є незаконною та необгрунтованою, вважає,
що вона винесена з порушенням норм матеріального та
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити постанову
апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу
відповідача –без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї,
заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла наступного висновку.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позовна
заява серед іншого повинна містити законодавство, на підставі
якого подається позов.
В позовній заяві в обгрунтування вимог про зобов’язання
відповідача забрати поставлене обладнання та про стягнення
сплаченої суми позивач посилається на ст. 193, 224 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, ст. 526, 530, 669, 651, 670, 690, 712 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(із
змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення,
в якому повно відображені обставини, які мають значення для
даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові
наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Вирішуючи спір, господарський суд повинен встановити правову
природу правовідносин сторін.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
правовідносини між сторонами виникли з договору від 29.11.2004р.
№ АРС-010/04, копія якого додана до справи.
З наведених позивачем в обгрунтування позовних вимог норм
матеріального права вбачається, що він розцінює зазначений
договір як договір купівлі-продажу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції також
застосовував щодо цих вимог норми матеріального права, які
регулюють правовідносини купівлі-продажу.
Касаційна інстанція вважає, що договір № АРС-010/04 не можна
вважати договором купівлі-продажу. Відповідно до положень ч. 2
ст. 202 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
спірний договір є правочином, а
тому на нього поширюються положення параграфа 1 “Загальні
положення про правочини“Глави 16 “Правочини“Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
. Статтею 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що при тлумаченні правочину беруться до уваги
однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а
також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення
термінів (ч. 3). Якщо за правилами, встановленими частиною 3
цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка
вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст
попередніх переговорів, усталена практика відносин між
сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін,
текст типового договору та інші обставини, що мають істотне
значення.
В преамбулі спірного договору позивач та відповідач називаються
відповідно “Замовник“та “Виконавець”. Суд касаційної інстанції
вважає, що таке найменування сторін не є звичайним для договорів
купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1.1 спірного договору замовник доручає та
оплачує, а виконавець приймає на себе обов’язки по поставці
обладнання та проведенню робіт по його установці.
Найменування розділів договору, зокрема розділу 4 “порядок
виконання робіт та здачі-приймання робіт”, свідчить, що
укладаючи договір, сторони мали на меті не тільки купівлю-продаж
обладнання, зазначеного в специфікації № 1, але й його
встановлення.
Однак вирішуючи спір по суті суди першої та апеляційної
інстанції не дали правову оцінку договору, а саме: не
встановили, до договорів якого виду він відноситься, і,
відповідно, якими нормами цивільного та господарського
законодавства слід керуватися сторонам при його виконання та
розірванні.
Оцінка договору на предмет відповідності законодавству входить
до компетенції касаційної інстанції, оскільки саме в цьому
полягає перевірка правильності застосування норм матеріального
права. На думку колегії суддів, спірний договір містить
елементи, які притаманні як договорам купівлі-продажу, так і
договорам підряду. Однак встановити дійсні наміри сторін при
укладенні спірного договору можливо тільки встановивши
обставини, про які серед іншого зазначено в ст. 202, 203, 213 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Оскільки зазначені обставини, зокрема
волевиявлення сторін щодо предмету договору, мета договору тощо,
не встановлювалися, а в силу вимог ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
суд касаційної інстанції позбавлений можливості
встановлювати обставини, які не були встановлені судами першої
та/або апеляційної інстанції, прийняти рішення по суті спору в
цій частині не є можливим.
Разом з тим, якщо спірний договір буде розцінений судом інакше,
ніж договір купівлі-продажу, будуть підстави вважати, що судами
першої та апеляційної інстанції невірно застосовані норми
матеріального права до спірних правовідносин, що є підставою для
скасування рішення та постанови відповідно до ч. 1 ст. 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, неповне з’ясування обставин справи, які
необхідні для тлумачення договору та визначення його правової
природи, є тим порушенням норм процесуального законодавства,
зокрема ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яке виключає можливість
прийняття рішення по суті спору та правильне застосування норм
матеріального права до спірних правовідносин.
Що стосується позовних вимог про розірвання договору, то
особливості застосування цього цивільно-правового інституту
також залежать від правової природи договору. Так, дострокове
розірвання договору підряду за ініціативою замовника регулюється
ст. 849 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а договору купівлі-продажу в разі
передачі покупцю меншої кількості товару, ніж передбачено
договором –ст. 670 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Щодо застосування ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, то суд
касаційної інстанції вважає висновки, викладені в постанові
апеляційного господарського суду в цій частині помилковими та
погоджується з висновками місцевого господарського суду.
Так, чинний Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
при регулюванні
інституту розірвання договору містить норми, які стосуються
різних питань, як-то: підстави розірвання договору, порядок
розірвання (за домовленістю сторін, одностороння відмова, за
рішенням суду), наслідки розірвання договору тощо.
Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
в силу положень
Преамбули, статей 1 та 4, є спеціальним законом порівняно з
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, а тому норми цього
кодексу мають пріоритет перед аналогічними нормами Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Статтею 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
деталізований порівняно з
Цивільним кодексом України( 435-15 ) (435-15)
саме порядок розірвання
договору. Тому невиконання вимог ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
позивачем правомірно розцінено судом першої інстанції як
підстава для відмови в позові.
Однак залишити в цій частині без змін рішення суду першої
нстанцї також не є можливим, оскільки при визначенні правової
природи договору можливо ставити питання про застосування
спеціальних норм законодавства, які дозволяють позивачу
відмовитися від договору в односторонньому порядку або
застосувати інший порядок розірвання договору.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції та постанова
апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
постанова
касаційної інстанції не може містити вказівок про те, яка норма
матеріального права повинна бути застосована. Тому під час
нового розгляду суду першої інстанції необхідно встановити
обставини, необхідні для правильного визначення правової природи
спірного договору, застосувати до нього відповідні норми
матеріального права і з врахуванням цього дати оцінку доводам та
запереченням сторін, враховуючи те, що вибір правових підстав
позову згідно із ст. 54, 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є правом
позивача.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга підлягає задоволенню
частково.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу
“Авіоніка” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2006 року по справі № 17/543 та рішення Господарського
суду міста Києва від 16.01.2006 року по справі № 17/543
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста
Києва.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. П. Коробенко