ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.07.2006 Справа N 46/501-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),
суддів: Бакуліної С.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому ВАТ “Державний ощадний банк України” в
судовому засіданні особі Харківського обласного управління
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 18.04.2006р.
у справі № 46/501-05 господарського суду
Харківської області
за позовом Лозівської міської ради
до 1) ВАТ “Державний ощадний банк України”
в особі Харківського обласного
управління
2) ДП шкільного харчування
Про визнання недійсним договору,
за участю представників сторін від:
позивача: не з’явились
відповідачів: 1) Будниченко О.В. – за довіреністю від
21.02.2006р., Ріпа А.В. –за довіреністю від 28.03.2006р.
2) не з’явились
Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В.
від 04.07.2006р. здійснено заміну судді Жаботиної Г.В. на суддю
Бакуліну С.В.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від
26.12.2005р. (суддя Ільїн О.В.), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від18.04.2006р.
(судді Філатов Ю.М. –головуючий, Івакіна В.О., Сіверін В.І.),
позов задоволено повністю; визнано недійсним договір застави від
02.04.1998р., укладений між Лозівським відділенням Ощадбанку
№ 2841 та Державним підприємством шкільного харчування щодо
приміщення пивного бару за адресою: м. Лозова Харківської
області, вул.Ломоносова, 113, та приміщення кафе “Веселка” за
адресою: м. Лозова Харківської області, вул.Жовтнева, 8.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що оскаржувана угода
укладена з порушенням вимог закону, оскільки здійснена без
дозволу власника, тобто з порушенням його законних прав.
В касаційній скарзі ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі
Харківського обласного управління просить скасувати судові
рішення та постанову і прийняти нове рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм
матеріального і процесуального права та порушення принципу
повноти, всебічності, обґрунтованості судового рішення.
Позивач та відповідач-2 не скористалися наданим процесуальним
правом на участь своїх представників в судовому засіданні
касаційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судами
норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
присутніх в судовому засіданні представників відповідача-1,
дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню підлягає
частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
встановлених у даній справі обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що нежитлові приміщення
кафе “Веселка” за адресою: м. Лозова Харківської області,
вул.Жовтнева, 8, та пивного бару за адресою: м. Лозова
Харківської області, вул.Ломоносова, 113, знаходяться в
комунальній власності територіальної громади міста Лозова.
В забезпечення виконання укладеного між відповідачами
03.04.1998р. кредитного договору Лозівське відділення Ощадбанку
9 2841 та Державне підприємство шкільного харчування уклали
договір застави, за умовами якого в заставу були передані
вищевказані спірні нежитлові приміщення. Договір нотаріально
посвідчений.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що першим
відповідачем не надано доказів того, що Державне підприємство
шкільного харчування на час укладання договору застави було на
підставі свідоцтва про право власності власником нежитлових
приміщень, які передавались під заставу. Згідно з реєстраційними
посвідченнями Лозівського бюро технічної інвентаризації від
01.04.1998р., які, на думку попередніх судових інстанцій, не
можуть бути визнані як документи, що підтверджують право
власності на об’єкти нерухомості, вказані нежитлові приміщення
зареєстровані на підставі довідки Представництва Фонду
державного майна України в м. Лозова № 91 від 01.04.1998р.
Згідно вказаної довідки дані приміщення є комунальною власністю
та знаходяться на балансі Державного підприємства шкільного
харчування. При цьому суди дійшли висновку, що знаходження майна
на балансі того чи іншого підприємства не є правовстановлюючим
фактом для цього підприємства відносно такого майна.
Також суди, застосувавши ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, визнали, що
правомочності щодо використання об’єктів комунальної власності
як застави від імені та в інтересах територіальних громад
здійснюються органами місцевого самоврядування; суду не надано
першим відповідачем доказів того, що Лозівська міська рада на
момент укладання договору застави передавала право щодо
використання об’єктів комунальної власності як застави будь-якій
особі.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
огляду на наступне.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд не
встановив обставини справи, що мають значення для правильного
вирішення спору.
Згідно ст. 4 Закону України “Про заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
предметом
застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України
може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено
стягнення.
Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має
право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених
законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку
передав майно і право застави на це майно (ч. 3 ст. 11 вказаного
Закону ( 2654-12 ) (2654-12)
).
Суд першої інстанції в рішенні посилається на те, що першим
відповідачем не надано доказів того, що Державне підприємство
шкільного харчування на час укладання договору застави було на
підставі свідоцтва про право власності власником нежитлових
приміщень, які передавались під заставу. Разом з тим, суд не
навів жодних обґрунтувань, з яких би вбачалося, що надавати
документи в підтвердження права власності є обов’язком саме
першого відповідача, а не ДП шкільного харчування, яке є
заставодавцем за договором застави.
Предметом договору застави є нерухоме майно, що відповідно до
вимог законодавства підлягає державній реєстрації.
На момент укладання договору застави порядок державної
реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності
юридичних та фізичних осіб, був встановлений відповідними
Правилами, затвердженими наказом Державного комітету України по
житлово-комунальному господарству від 13.12.1995р. № 56
( z0031-96 ) (z0031-96)
. Згідно вказаних Правил державну реєстрацію
об’єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства –бюро
технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої
влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Приймаючи рішення та посилаючись на те, що власником заставного
майна є позивач –Лозівська міська рада, місцевий господарський
суд не перевірив, чи були зареєстровані в передбаченому
Правилами порядку нежитлові приміщення на підставі відповідних
правовстановлюючих документів саме за позивачем, та, відповідно,
чи виникло в останнього (якщо виникло, то з якого моменту) право
власності на ці приміщення. Відтак, висновок суду про
недійсність договору застави з огляду на відсутність згоди
позивача як власника на передачу в заставу майна, є
передчасним. Також судами не досліджено наявне в матеріалах
справи свідоцтво про право власності від 01.12.2004р.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся
до суду з позовом на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
. Саме вказаними нормами передбачені загальні
вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
(ст. 203), та недійсність правочину. Однак, місцевий
господарський суд, вирішуючи спір по суті, не встановив коло
обставин, з якими цивільне законодавство пов’язує визнання
правочинів недійсними. Суд взагалі не вказав, з порушенням якої
норми законодавства було укладено спірний договір застави, що
тягне його недійсність.
Вищенаведене свідчить про те, що місцевим судом зроблено
висновки при неповно встановлених обставинах справи та з
порушенням норм процесуального права. При цьому суд апеляційної
інстанції вказаної неповноти не усунув і залишив рішення без
змін з тих же підстав і мотивів.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого
господарського суду та постанова апеляційної інстанції
підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 3
ч. 1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
18.04.2006 року та рішення господарського суду Харківської
області від 26.12.2005 року у справі № 46/501-05 скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді С.Бакуліна
А.Уліцький