ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.07.2006 Справа N 15/194
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Уліцького А.М.
розглянувши 1.ВАТ “Дніпроенерго”
касаційні скарги 2.Державного комітету України з державного
матеріального резерву
на постанову від 20.04.2006 Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 15/194
господарського суду Запорізької області
за позовом Державного комітету України з державного
матеріального резерву
до ВАТ “Дніпроенерго”
Про повернення матеріальних цінностей та стягнення суми
за участю представників сторін
від позивача: Гордієнко І.О., дов.
від відповідача: Чипіжко Г.С., дов.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 12.01.2006 господарський суд Запорізької області
(суддя Колодій Н.А.) позов Державного комітету України з
державного матеріального резерву до ВАТ “Дніпроенерго”
задовольнив в частині стягнення 24813048,07 грн. плати за
позичання матеріальних цінностей з державного матеріального
резерву, а в решті позовних вимог щодо стягнення штрафних
санкцій в сумі 88441338,14 грн. відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання
умов укладеного між сторонами у справі договору від 24.12.1999
№ 412 позивач відпустив відповідачу природний газ з державного
матеріального резерву в порядку тимчасового позичання в
кількості 272670858 куб. м на загальну суму 76347840,24 грн. В
свою чергу відповідач зобов'язання щодо щомісячної оплати в
розмірі 0,5% вартості фактично поставленого природного газу за
користування тимчасовою позичкою не виконав, в наслідок чого має
перед позивачем заборгованість за період з 01.01.2000 до
01.05.2005 в сумі 24813048,07 грн. Посилаючись на положення
ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд визнав вимоги в цій частині
обґрунтованими.
В частині позову щодо зобов'язання відповідача повернути до
Державного матеріального резерву отриманий у тимчасове позичання
природний газ та стягнення штрафу і пені судом відмовлено з
посиланням на наступне. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету
Міністрів України від 28.12.2002 № 2045 “Про погашення
заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств
електроенергетики з Державним комітетом з державного
матеріального резерву” ( 2045-2002-п ) (2045-2002-п)
строк повернення
органічного палива було продовжено до 01.01.2023. Тобто термін
виконання зобов'язання щодо повернення палива ще не настав. У
зв'язку з цим суд визнав безпідставним нарахування штрафних
санкцій, оскільки прострочення не було.
Постановою від 20.04.2006 Запорізький апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Коробка Н.Д. –головуючий, Кагітіна
Л.П. , Юхименко О.В.) рішення суду першої інстанції змінив,
задовольнивши позов в сумі 141243 50, 47 грн.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд апеляційної
інстанції визначив, що позивач у справі перебуває в процедурі
банкрутства, яке здійснено за ухвалою від 12.12.2001
господарського суду Запорізької області у справі № 5/5/466;
вимоги ВАТ “Дніпроенерго” у справі № 15/194 до ВАТ
“Дніпроенерго” є конкурсними (за період з 01.01.2000 до
01.12.2001) та поточними (з 01.12.2001 до 01.05.2005).
Таким чином, вимоги позивача за період з 01.01.2000 до
01.12.2001 в сумі 8780001,60 грн. не були заявлені у справі про
банкрутство ВАТ “Дніпроенерго”, а відтак їх слід вважати
погашеними. Крім того, за період з 01.12.2001 до 01.05.2002, за
висновком судової колегії апеляційної інстанції, позивачем
пропущений строк позовної давності.
Ухвалою від 14.06.2006 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційними скаргами позивача та
відповідача.
Позивач у касаційній скарзі доводить, що право вимоги до
відповідача виникло після порушення процедури банкрутства і
предметом позову є поточні вимоги, а судами неправильно
застосовано законодавство, що регулює строк позовної давності,
тому прийняті у справі рішення і постанова підлягають
скасуванню.
Відповідач у касаційній скарзі доводить, що з 07.07.2000
зобов’язань по платі за користування газом, позиченим у
Держкомрезерву України, не має, а внаслідок здійснення щодо ВАТ
“Дніпроенерго” процедури банкрутства борг вважається погашеним
відповідно до законодавства, тому висновок суду про обов’язок
сплати сум за користування газом не відповідає обставинам у
справі та законодавству і в цій частині підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що
касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних
підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на
виконання розпорядження КМУ від 21.12.1999 № 1432-р
( 1432-99-р ) (1432-99-р)
між Державним комітетом України по матеріальних
резервах та відповідачем укладено договір № 412ДПО/24 від
24.12.1999. Згідно з Указом Президента України № 603 від
07.08.2001 ( 603/2001 ) (603/2001)
Державний комітет України з державного
матеріального резерву є правонаступником Державного комітету
України по матеріальних резервах.
З встановлених судами першої та апеляційній інстанції обставин
вбачається, що зобов’язання між сторонами у справі виникли на
підставі договору № 412ДПО/24 від 24.12.1999, укладеного на
виконання розпорядження КМУ № 1432-р від 21.12.1999
( 1432-99-р ) (1432-99-р)
, тобто відповідно до ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
їх
цивільні права і обов’язки по угоді виникли на підставі угоди
від 24.12.1999 та адміністративного акту, а предметом спору є
правовідносини у господарській діяльності сторін у справі щодо
виконання умов укладеної між ними угоди по оплаті за
користування природним газом.
За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався відпустити
відповідачу у грудні 1999 року з державного резерву в порядку
тимчасового позичання 307,0 млн. куб. м природного газу по ціні
280,3286 грн. загальною вартістю 83257594,20 грн., а відповідач
повернути протягом травня-.06.2000 року до державного резерву
природний газ у фактично отриманому обсязі або оплатити його
вартість по ціні, що діятиме на час повернення, але не нижчою
від ціни відпуску.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2003 у справі
№ 4/9 за участю тих же сторін, що і у даній справі, встановлено
факт відпуску позивачем відповідачу з державного резерву
310392000 куб. м природного газу, з урахуванням встановленої
договором ціни за 1000 куб. м природного газу вартість одержаної
відповідачем газу становить 87011754,81 грн.
Згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
відпуск матеріальних цінностей
з державного резерву в порядку тимчасового запозичання
провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому
визначаються одержувач, строки та умови відпуску матеріальних
цінностей із державного бюджету, а також строки їх повернення.
У відповідності з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України
№ 2045 від 28.12.2002 “Про погашення заборгованості та
впорядкування розрахунків підприємстві електроенергетики з
Державним комітетом з державного матеріального резерву”
( 2045-2002-п ) (2045-2002-п)
продовжено строк повернення природного газу,
відпущеного на підставі рішень Кабінету Міністрів України, у
тому числі і розпорядження № 1432 від 21.12.1999, до 01.01.2023
( 1432-99-р ) (1432-99-р)
.
Таким чином, уповноваженим державним органом в установленому
порядку вирішено питання про продовження строку повернення до
державного резерву матеріальних цінностей, позичених на підставі
спірного договору.
За таких обставин, враховуючи, що строк повернення матеріальних
цінностей до державного резерву не настав, суд першої інстанції
правильно дійшов висновку про відсутність підстав для
зобов'язання відповідача повернути позичений на підставі
спірного договору природний газ до державного резерву, а також
стягнення штрафу і пені, що відповідає умовам п. 5 договору,
укладеного між сторонами у справі.
Згідно з п. 2.2 договору відповідач зобов’язався здійснювати
щомісячно оплату за користування тимчасовою позичкою 0,5% від
вартості фактично поставленого природного газу до повного
повернення.
Позивач, за висновком суду апеляційної інстанції, не довів
обставин щодо наявності у позивача правових підстав стягувати
плату за користування позиченим газом відповідно до п. 2.2
договору протягом періоду з 01.01.2000 до 01.05.2002, тому
вимоги позивача у цей період не підлягали задоволенню, виходячи
з положень глави 5 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного в цей період).
Матеріали справи не надають підстав визнати договір припиненим з
обставин визначених законодавством, враховуючи, що господарські
відносини між сторонами продовжені постановою КМУ № 2045 від
28.12.2002 ( 2045-2002-п ) (2045-2002-п)
, або зробити висновок, що передбачені
угодою зобов’язання належним чином виконані сторонами чи
підстави для їх виконання відсутні.
З наведених підстав судова колегія не вважає викладені у
касаційній скарзі позивача доводи обґрунтованими, відповідними
обставинам у справі та вимогам законодавства.
Не можна погодитися також з висновком суду першої інстанції щодо
непоширення на вимоги позивача про стягнення плати за
користування позиченого газу позовної давності відповідно до
ст. 83 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки вимоги позивача засновані
на умовах договору, як це обґрунтовано визнано судом апеляційної
інстанції, а обставини незаконного користування відповідача
газом відсутні.
Проте суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у сумі
14124350,47 грн. плати за користування газом тільки за період з
01.05.2002 до 01.05.2005, не прийняв до уваги, що відповідно до
п.п. 3, 4 постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 ( 2045-2002-п ) (2045-2002-п)
підлягали зміні умови щодо сплати відповідачем з 01.01.2003
щоденно позивачу коштів не менше одного відсотка сум, отриманих
кожним з них на поточний рахунок згідно з алгоритмом розподілу
коштів оптового ринку електричної енергії. Тобто разом з
відкладанням строку припинення договору цією постановою змінені
суттєві умови договору, відповідно, вартість користування
відповідача газом і обставини виконання цієї угоди у повному
обсязі не отримали правової оцінки.
Фактично судами першої та апеляційної інстанцій не надано
правової оцінки і не встановлено усіх обставин виконання
сторонами постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 ( 2045-2002-п ) (2045-2002-п)
,
не враховано поєднання відстрочення строку повернення
запозиченого газу з урахуванням обставин, визначених у п. 4 цієї
постанови, щодо умов реструктуризації боргу і плати за
користування запозиченим газом підприємствами електроенергетики
у визначений в позові період.
Не встановивши обставини дотримання відповідачем усіх вимог
урядової постанови, обов’язкової для обох сторін у справі, стан
процедури банкрутства відповідача, визначення моменту
застосування строку позовної давності до вимог по сплаті за
користування запозиченим газом, а також наявність або
відсутність підстав для зупинення перебігу строків позовної
давності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків
у справі без встановлення усіх суттєвих обставин у справі, а
відтак рішення і постанова прийняті з порушенням ст.ст. 43, 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зважаючи на викладене судова колегія вважає, що рішення і
постанова підлягають скасуванню, а справа направленню на новий
розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних
правовідносин, які виникли між сторонами на підставі постанови
КМУ № 2045 від 28.12.2002 ( 2045-2002-п ) (2045-2002-п)
, її виконання
відповідачем та поширення цієї постанови на предмет позову в
разі невиконання постанови.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційні скарги задовольнити частково.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
20.04.2006 та рішення господарського суду Запорізької області
від 12.01.2006 у справі № 15/194 скасувати, а справу направити
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Т.Гоголь
А.Уліцький