ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.07.2006 Справа N 42/95
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача Гурський М.Р. –до. від 06.04.2006 року
відповідача Штефюк О.А. –дов. від 21.06.2006 року
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Державного комітету України з
касаційну скаргу державного матеріального резерву
на рішення господарського суду міста Києва від
18.04.2006 року
у справі № 42/95 господарського суду міста Києва
за позовом Дочірньої компанії “Укртрансгаз”
Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України”
до Державного комітету України з
державного матеріального резерву
Про стягнення боргу, неустойки, суми коштів за прострочення
виконання боржником грошового зобов’язання в розмірі 4200633,32
грн.
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2006 року Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася до
господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету
України з державного матеріального резерву про стягнення
4200633,32 грн., з яких: 3081871,68 грн. борг (вартість послуг
зі зберігання природного газу протягом сезону зберігання
2004-2005 років), 463125,10 грн. пеня, 103981,51 грн. 3% річних
з простроченої суми, 335924,01 інфляційні збитки, 215731,02 7%
штраф в порядку статті 231 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
.
Позовні вимоги обґрунтовані статтями 525, 526, 530 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статтею 231 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
; невиконанням відповідачем зобов’язань за
договором № 11-720 відповідального зберігання матеріальних
цінностей державного резерву, щодо відшкодування останнім
позивачу понесених витрат по їх зберіганню.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2006 року
(суддя Паламар П. І) позов задоволено частково; стягнуто з
відповідача на користь позивача 3081871,68 грн. боргу, 335924,01
грн. збитків в наслідок інфляції за час прострочення, 103981,51
грн. три проценти річних з простроченої суми, 463125,10 грн.
пені, 24190,40 грн. витрат по оплаті державного мита, 111,94
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. У позові в іншій частині відмовлено.
Судове рішення в частині задоволення позову мотивовано
доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог, в іншій частині,
щодо вимог про стягнення штрафу на підставі статті 231
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, мотивовано з огляду
на їх суперечність вимогам чинного законодавства та умовам
договору.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Державний комітет України з
державного матеріального резерву звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати оскаржуване рішення господарського суду першої
інстанції, мотивуючи її доводами про неправильне застосування
судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статей
19, 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 43, частини 2
статті 35, частини 3 статті 105, статті 115 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, статті 3 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
.
Зокрема, заявник в касаційній скарзі зазначає, що рішенням
господарського суду міста Києва від 07.06.2005 року у справі
№ 42/217, яке постановою Київського апеляційного господарського
суду від 18.07.2005 року частково скасовано, зобов’язано
Державний комітет України з державного матеріального резерву
укласти з Дочірньою компанією “Укртрансгаз” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” договір відповідального
зберігання матеріальних цінностей державного резерву на умовах
договору № 11-720. Таким чином він вважає, що вказаними судовими
рішеннями його зобов’язано вчинити певні дії, а не визнано факт
укладання договору. Також заявник зазначає, що виконання
вказаних судових рішень відповідно до вимог Закону України “Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
не проводилось, отже обов’язок
по сплаті витрат за відповідальне зберігання матеріальних
цінностей державного резерву у нього не виник, виник лише
обов’язок укласти договір.
Крім того, касатор наголошує на тому, що задовольняючи вимоги
позивача, щодо стягнення пені, інфляційних збитки, 3% річних,
суд не з’ясував момент виникнення заборгованості перед позивачем
та період прострочення виконання зобов’язання за вказаним
договором, та всупереч зазначеному, стягнув з відповідача пеню,
інфляційні збитки, 3% річних за період, що передував винесенню
постанови у справі № 42/217.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно доводи
касаційної скарги відхилив, посилаючись на обґрунтованість та
законність рішення господарського суду.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засідання, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції рішенням господарського
суду міста Києва від 07.06.2005 року у справі № 42/217, частково
скасованим постановою Київського апеляційного господарського
суду від 18.07.2005 року, позов Дочірньої компанії “Укртрансгаз”
Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до
Державного комітету України з державного матеріального резерву
про зобов’язання укласти договір задоволено повністю;
зобов’язано Державний комітет України з державного матеріального
резерву укласти з Дочірньою компанією “Укртрансгаз” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” договір відповідального
зберігання матеріальних цінностей державного резерву на умовах
договору № 11-720.
Враховуючи, що судом у справі № 42/217 було вирішено
переддоговірний спір та частину 2 статті 187 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, якою визначено, що день набрання
чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо
переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного
господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше,
господарський суд встановив, що зазначений договір укладений з
дати винесення постанови апеляційного господарського суду у
справі № 42/217, тобто 18.07.2005 року.
Також судом встановлено, що відповідно до умов договору
відповідального зберігання матеріальних цінностей державного
резерву позивач зобов’язався за плату зберігати протягом сезону
зберігання 2004-2005 року в підземних сховищах газу природний
газ, а відповідач –нести плату за зберігання у встановлених
договором строках і розмірах.
Судом досліджено розмір та порядок оплати за договором
встановлений розділами 4, 5 договору та встановлено, що протягом
16.04.2004 року по 15.04.2005 року позивач зберігав у підземних
сховищах газу 513645280 м3 природного газу та поніс витрати на
його зберігання в розмірі 3084871,68 грн.
Крім того, судом досліджено пункт 8.3 договору та встановлено,
що його дія відповідно до вказаного пункту поширюються на
відносини сторін по зберіганню газу, які склалися протягом
16.04.2004 року по 15.04.2005 року.
Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
сторони можуть встановити, що умови договору
застосовуються до відносин між ними, які виникли до його
укладення.
Враховуючи викладене судова колегія погоджується з висновком
суду першої інстанції, що умови договору поширюються на
відносини сторін які склалися протягом 16.04.2004 року по
15.04.2005 року.
Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити,
що вирішуючи даний спір по суті, господарський суд насамперед
повинен встановити момент виникнення зобов’язання за вказаним
договором між сторонами, строк їх виконання, момент виникнення
заборгованості та період існування заборгованості, з врахуванням
постанови Київського апеляційного господарського суду від
18.07.2005 року у справі № 42/217, частини 2 статті 35, частини
3 статті 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, частини 2 статті 187 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, і в залежності від встановленого дослідити
відповідність розрахунку пені, інфляційних збитків, 3% річних.
Також, господарському суду при вирішенні питання щодо стягнення
штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання
необхідно враховувати вимоги частини 6 статті 232 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, якою передбачено, що нарахування
штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо
інше не встановлено законом або договором, припиняється через
шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, в порушення статті 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судом наведене при
розгляді справи не враховано, питання, щодо моменту виникнення
зобов’язань за вказаним договором між сторонами у справі, строк
їх виконання, момент виникнення заборгованості, розрахунок
заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних збитків, з
врахуванням строку простроченого зобов’язання не досліджувався,
що призвело до порушення норм матеріального та процесуального
права.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір був
розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі
обставин справи в їх сукупності що призвело до прийняття
необґрунтованого судового рішення.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судових
рішеннях господарського суду першої та апеляційної інстанцій,
рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги
викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2006 року у
справі № 42/95 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач