ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.07.2006 Справа N 2/134
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу державного житлово-комунального
підприємства Національної академії наук України, м. Київ
на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.03.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.04.2006
зі справи № 2/134
за позовом приватного підприємства “Універсал Буд”, м. Київ
(далі –ПП “Універсал Буд”)
до державного житлово-комунального підприємства Національної
академії наук України (далі –ДЖКП НАН України)
про спонукання до виконання договору.
Судове засідання проведено за участю представників:
ПП “Універсал Буд” –Лебедєва В.В.,
ДЖКП НАН України –Лець Ю.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
ПП “Універсал Буд” звернулося до господарського суду з позовом,
в якому просить визнати договори оренди від 04.08.2000 № 37/1,
від 01.12.2001 № 15 та від 01.05.2002 № 16 дійсними та такими,
що продовжені на новий термін на тих самих умовах.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.03.2006 (суддя
Домнічева І.О.), залишеною без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 12.04.2006 (колегія суддів
у складі: суддя Капацин Н.В. –головуючий, судді Данилова Т.Б.,
Андрієнко В.В.), з метою забезпечення позову до вирішення спору
по суті заборонено відповідачу та будь-яким іншим особам чинити
будь-які перешкоди у користуванні приміщеннями, які орендує
позивач на підставі спірних договорів.
У винесенні зазначеної ухвали та прийнятті постанови судові
інстанції виходили з наявності припущення щодо можливої передачі
відповідачем спірних приміщень іншим особам, що унеможливить
виконання рішення з даного спору.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДЖКП
НАН України просить скасувати оскаржувані судові акти місцевого
та апеляційного господарських судів. Скаргу мотивовано, зокрема,
порушенням господарськими судами вимог частини четвертої статті
17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, якою передбачено
можливість встановлювати обмеження дій боржника щодо
розпорядження його майном лише у межах процедури санації.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими
інстанціями норм процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду
на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- за договорами оренди від 04.08.2000 № 37/1, від 01.12.2001
№ 15 та від 01.05.2002 № 16 позивачеві було передано у строкове
платне користування нежитлові приміщення;
- строк дії названих договорів закінчився 31.12.2005.
Відповідно до статті 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд за заявою, зокрема, сторони має право вжити заходів до
забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в
будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких
заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення
господарського суду.
Таким чином, забезпечення позову застосовується господарським
судом виключно як гарантія виконання рішення суду. Так, в пункті
3 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від
23.08.94 № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування
заходів до забезпечення позову” ( v_611800-94 ) (v_611800-94)
зазначено, що
умовою такого застосування є достатньо обґрунтоване припущення,
що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), які є у
відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може
зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на
момент виконання рішення.
У даній справі спір виник з приводу дійсності договорів оренди,
термін дії яких закінчився. Отже, труднощі у виконанні рішення
або неможливість його виконання в принципі виключені, а тому
відсутні й передбачені законом підстави для забезпечення позову.
Крім того, такий спосіб забезпечення позову не відповідає суті
позовних вимог, оскільки в даному випадку не йдеться про
виселення позивача з орендованого ним приміщення.
Разом з тим, здійснені судом обмеження фактично визначають право
позивача на користування приміщеннями у період розгляду спору та
обмежують право відповідача на вільне користування та
розпорядження майном. Водночас за приписами частини четвертої
статті 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі –Закон
( 2343-12 ) (2343-12)
) арешт на майно боржника та інші обмеження дій
боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені
лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не
перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам
конкурсних кредиторів.
Зі змісту наведеної норми випливає, що введення процедури
санації в процесі провадження у справі про банкрутство ДЖКП НАН
України виключає можливість застосування таких заходів до
забезпечення даного позову, яких вжито господарським судом.
Таким чином, суд першої інстанції виніс ухвалу від 09.03.2006 з
порушенням приписів статті 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та статті
17 Закону, а суд апеляційної інстанції не виправив цю помилку. В
зв’язку з цим та відповідно до частини першої статті 111-10
названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
оскаржувані ухвала та постанова
підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу державного житлово-комунального підприємства
Національної академії наук України задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.03.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.04.2006 зі справи № 2/134 скасувати.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь