ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2006 Справа N 38/19(17/178)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. –головуючого
(доповідача),
Стратієнко Л.В.,
Грека Б.М.,
за участю повноважних представників:
позивача - Угрина В.М.,
відповідачів -
розглянувши у відкритому ТОВ “Будинок торгівлі –Суперстор”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 10.04.2006 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
За позовом ЗАТ “Дніпропетровський будинок торгівлі
До ТОВ “Будинок торгівлі - Суперстор”,
третя особа: ЗАТ “Приватсервіс”
КП Дніпропетровське МБТІ
Про визнання недійсною угоди та зобов’язання передати майно,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2005року ЗАТ “Дніпропетровський будинок торгівлі”
звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом до ТОВ “Будинок торгівлі-Суперстор”, третя особа: КП
“Дніпропетровське МБТІ” про визнання недійсними угод та
зобов’язання передати майно, посилаючись на те, що угоди не
відповідають вимогам закону.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою господарського суду від 02.02.2006 року до участі у
справі було залучено в якості другого відповідача ЗАТ
“Приватсервіс”.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
2.03.2006 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.04.2006 року рішення місцевого господарського суду
скасовано частково.
Постановлено прийняти нове рішення, яким припинено провадження у
справі в частині визнання недійсним установчого договору ТОВ
“Будинок торгівлі-Суперстор”, зареєстрований виконавчим
комітетом Дніпропетровської міської ради 1.12.1995 року в
частині внесення до статутного фонду ТОВ “Будинок торгівлі-
Суперстор” нерухомого майна та визнання недійсним договору про
внесення вкладу долі до статутного фонду майном, укладений між
АТЗТ “Дніпропетровський будинок торгівлі” та ТзОВ “Будинок
торгівлі-Суперстор” від 3.03.1997 року.
Зобов’язано ТОВ ”Будинок торгівлі-Суперстор” звільнити займані
приміщення, передані йому як частка статутного фонду по угоді
від 03.03.1997 року.
В решті рішення залишити без змін.
У касаційній скарзі ТОВ “Будинок торгівлі-Суперстор” просить
постанову апеляційної інстанції скасувати, як прийняту з
порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення
господарського суду залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її задоволенні
відмовити, оскільки вважає, що прийнята апеляційною інстанцією
постанова відповідає вимогам закону.
Розгляд справи відкладався слуханням за клопотаннями сторін з
25.05.на 15 та 29.06.2006 року.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приймаючи постанову про припинення провадження у справі в
частині визнання правочинів недійсними і задоволенні позовних
вимог про зобов’язання звільнити займане приміщення
відповідачем, апеляційний господарський суд виходив з того, що
предметом судового розгляду є правочини (установчий договір і
договір про внесення вкладу), які суперечать вимогам закону і є
нікчемними в розумінні ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Проте, з вказаними висновками апеляційної інстанції погодитись
не можна враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
нікчемним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому
разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому, законодавством чітко визначені випадки, коли недійсна
угода вважається нікчемною з усіма наслідками передбаченими в
цьому разі.
За вказаних обставин, висновки апеляційної інстанції в тому, що
оскільки оспорювані правочини суперечать вимогам закону то вони
є нікчемними, визнати законними і обгрунтованими не можна, так
як вони не відповідають вимогам цивільного законодавства
України.
Враховуючи наведене, прийнята апеляційним господарським судом
постанова у справі не може залишитись без змін і підлягає
скасуванню.
Поряд з цим, перевіряючи законність і обгрунтованість прийнятого
місцевим господарським судом рішення, суд вважає, що останнє
також не може залишитись без змін і підлягає скасуванню з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позов ЗАТ “Дніпропетровський
будинок торгівлі про визнання недійсним установчого договору та
договору про внесення вкладу (частки) в установчий фонд,
обгрунтовується порушенням вимог ч. 2 ст. 52 Закону України “Про
господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, відповідно до яких до
моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен
з учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30
відсотків вказаного в установчих документах вкладу та повністю
внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства,
що позивачем не було зроблено.
Тобто, зазначені порушення закону були єдиною підставою для
визнання угод недійсними.
Приймаючи рішення у справі, господарський суд в частині визнання
установчого договору недійсним відмовив з підстав порушення
строку позовної давності, а в частині визнання недійсним
договору про внесення вкладу за тих же обставин відмовив в
позові за необгрунтованості вимог, при цьому не навівши в
рішенні обгрунтованих мотивів відповідно до яких прийшов до
висновку про необгрунтованість вимог позивача.
Проте, у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому
засіданні доказів установить, що право позивача, про захист
якого він просить, відповідачем не порушено, приймається рішення
про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через
пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право
позивача порушено і строк позовної давності пропущено без
поважних причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
приймає рішення, яким відмовляє в позові у
зв’язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини
пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Вирішуючи справу місцевий господарський суд зазначеного не
врахував, що визнати законним і обгрунтованим не можна.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.04.2006 року та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 2.03.2006 року скасувати, частково
задовольнивши касаційну скаргу.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області в іншому складі суду.
Головуючий В.Дерепа
Судді: Л.Стратієнко
Б.Грек