ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2006 Справа N 4/2310-28/343
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши касаційне подання Прокуратури Львівської області
на постанову від 10.03.06
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 4/2310-28/343
господарського суду Львівської області
за позовом Заступника Прокурора Львівської області в інтересах
держави в особі Львівської обласної державної адміністрації
до ВАТ “Туристично-готельний комплекс “Дністер”
про стягнення 3268699грн. позики та 837643грн. пені
за участю представників сторін:
позивача: Снігур Р.Я. (дов. № 5/9-466-2 від 17.02.05)
відповідача: Пономарьов П. О. (дов. № 151 від 22.06.06)
У зв’язку з поверненням з відрядження судді Першикова Є.В.
справа розглядається колегією суддів у постійному складі:
головуючий –Першиков Є.В., судді Савенко Г.В., Ходаківська
І.П. , утвореною розпорядженням заступника Голови Вищого
господарського суду України від 09.04.04.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 29.06.06 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 15.12.2005
року (Морозюк А.І.) позовні вимоги заступника прокурора
Львівської області в інтересах держави в особі Львівської
обласної державної адміністрації, м. Львів до Відкритого
акціонерного товариства “Туристично-готельний комплекс “Дністер”
про зобов’язання виконати обов’язок в натурі, а саме,
визначеного умовами договору позики № 1 від 08.03.1999 року
(п. 2.2.1.) обов’язку щодо повернення суми позики з урахуванням
індексу інфляції в сумі 3268699 грн., та стягнення пені в сумі
837 643 грн. задоволено частково - стягнуто з ВАТ
“Туристично-готельний комплекс “Дністер” на користь Львівської
обласної державної адміністрації 3268699 грн. –заборгованості по
сумі позики; та 293 376,93 грн. –пені; судові витрати було
покладено на відповідача по справі в повному обсязі.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
10.03.2006 року (Кордюк Г.Т., Орищин А.В., Давид Л.Л.)
апеляційну скаргу ВАТ “Туристично-готельний комплекс “Дністер”
задоволено частково –рішення господарського суду Львівської
області від 15.12.2005 року у справі № 4/2310-28/343 в частині
стягнення 3055766 грн. інфляційних нарахувань, 293376,93 грн.
пені та 23370,67 грн. держмита скасовано. В цій частині прийнято
нове рішення – в позові про стягнення 3055766 грн. інфляційних
нарахувань, 837643 грн. пені та 23370,67 грн. держмита
відмовлено, в іншій частині рішення господарського суду
Львівської області залишено без змін.
Скаржник, не погоджуючись з мотивами викладеними в постанові
Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2006
року, звернувся з касаційним поданням в якому просить скасувати
відповідну постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 10.03.2006 року, з мотивів неправильного застосування
та порушення норм процесуального права, та залишити в силі
рішення суду першої інстанції від 15.12.2005 року.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх
встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та
правильності застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову у задоволенні
касаційного подання, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені господарськими судами першої та апеляційної
інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
В рішенні господарського суду Львівської області від 15.12.2005
року у справі № 4/2310-28/343, встановлено, що між позивачем та
відповідачем 08.03.1999 року на виконання постанови Кабінету
Міністрів України від 24.02.1999 року № 266 ( 266-99-п ) (266-99-п)
, було
укладено договір позики № 1. Відповідно до умов договору
Львівська обласна державна адміністрація надала позику ВАТ
“Туристично-готельний комплекс “Дністер” в сумі 6500000 грн.
Відповідно до п.п. 2.2.1 Договору строком повернення суми позики
з урахуванням індексу інфляції було 01.03.2002 року.
Обґрунтовуючи прийняте по справі рішення господарський суд
першої інстанції виходив з того, що відповідачем погашено лише
суму основного боргу в розмірі 6500000 грн. Проте, відповідно до
п. 2.2.1. Договору, поверненню на думку суду першої інстанції
підлягає сума нарахована з урахуванням індексу інфляції, яка
станом на 20.07.2005 року становила 3 268699 грн., з огляду на
що, керуючись ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(що діяв на час
існування зобов’язань), судом першої інстанції було прийнято
рішення про стягнення 3 268699 грн. суми інфляційних нарахувань
та 293 376 грн. 93 коп. –пені.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, аналізуючи
матеріали справи та досліджуючи оскаржувані судові рішення,
прийшла до висновку, що оскаржуваною постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 10.03.2006 року у справі
№ 4/2310-28/343 рішення господарського суду Львівської області
від 15.12.2005 року було частково скасовано, у справі в частині
стягнення суми інфляційних нарахувань, пені та державного мита
було прийнято нове рішення, яким в позові про стягнення 3 055766
грн. інфляційних нарахувань, 837643 грн. пені та 23370, 67 грн.
державного мита відмовлено, в решті частині рішення залишено без
змін.
Оцінивши правову позицію господарських судів першої та
апелційної інстанції з огляду на положення ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України, погоджується з позицією суду
апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення
суми інфляційних нарахувань в розмірі 3055766 грн. інфляційних
нарахувань, 837643 грн. пені та 23370, 67 грн. державного мита
Львівський апеляційний господарський суд правильно дійшов
висновку, що відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного
на момент виникнення зобов’язання), ст. 193 ГК України, ст. 526
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які в силу дії Прикінцевих та Перехідних
положень підлягають застосуванню до тих прав та обов’язків, які
виникли до 1.01.2004 року та продовжують існувати після набрання
ними законної сили, зобов’язання повинні виконуватися належним
чином відповідно до вказівок закону, умов договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язань,
відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Однак, при задоволенні позову про стягнення суми інфляційних
нарахувань суд першої інстанції виходив з приписів ч. 3 ст. 264
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, в силу якої вчинення особою дій, що
свідчать про визнання боргу, перериває перебіг строків позовної
давності. А отже, як було зазначено в рішенні суду першої
інстанції, сплата ВАТ “Туристично-готельний комплекс “Дністер”
29.07.2003 року суми заборгованості за позикою в розмірі 2 850
000 грн., є свідченням визнання боргу, чим перервано перебіг
строків позовної давності, у зв’язку з чим, на думку суду першої
інстанції позивачем подано позов в межах строку позовної
давності. Проте, погоджуючись з позицією господарського суду
апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції, не
погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, виходячи
з наступного.
Як вже було зазначено судом апеляційної інстанції, згідно п. 6
Перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до
позовів, строк пред’явлення яких встановлений законодавством, що
діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим
кодексом. Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність) встановлюється в три роки. Скорочені строки
позовної давності в шість місяців, відповідно до ст. 72 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
діють також щодо позовів про стягнення неустойки
(штрафу, пені). Отже, як встановлено судом першої та апеляційної
інстанції, останній термін сплати основного боргу за договором
позики був 28.08.2002 року. Право на позов у позивача,
відповідно до умов Договору, якими визначено обов’язок виконати
зобов’язання до 01.03.2002 року, відповідно до ст. 76 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
виникло 01.03.2002 року і строк пред’явлення позову
не є таким що сплинув до набрання чинності ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(тобто до 01.01.2004 року), у зв’язку з чим слід застосовувати
положення ч. 3 ст. 264 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Оскільки, як
встановлено судом першої та апеляційної інстанції і випливає з
обставин справи, позов було заявлено 21.09.2005 року (згідно
штемпеля органу зв’язку на рекомендованій кореспонденції), то
встановлений скорочений строк позовної давності в шість місяців
щодо стягнення пені до 01.01.2004 року сплинув, у зв’язку з чим
не підлягає задоволенню. В іншій частині позовних вимог, а саме,
нарахування позивачем боргу з урахуванням встановленого індексу
інфляції, останнім було нараховано починаючи з 15.03.1999 року
по 28.07.2003 року за кожний день користування коштами, але з
урахуванням строків позовної давності позов в частині
інфляційних нарахувань підлягає до задоволення в межах
трирічного строку, а саме з 21.09.2002 року по день заявлення
позову, в сумі 212933 грн. Таким чином, колегія суддів
касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції,
і вважає, що задоволення позовних вимог в частині що перевищує
зазначену суду є таким що підлягає відмові у задоволенні.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції
фактичні обставини справи та правову позицію судів першої та
апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції
приходить до висновку про відсутність порушень норм
матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної
постанови Львівського апеляційного господарського суду від
10.03.2006 року у справі № 4/2310-28/343.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в
п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого Господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА
Касаційне подання Прокуратури Львівської області залишити без
задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
10.03.06 у справі № 4/2310-28/343 залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
Судді: Г.Савенко
І.Ходаківська