ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.06.2006 Справа N 20/412
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства “Донецька
вугільна коксівна компанія”, м. Дзержинськ Донецької області,
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.03.2006
зі справи № 20/412
за позовом державного підприємства “Донецька вугільна коксівна
компанія” (далі –Підприємство)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” (далі
–Товариство), м. Донецьк,
про стягнення 50 181,01 грн.,
за участю представників сторін:
позивача – Асадчего М.В.,
відповідача –Войтуха О.М.,
В С Т А Н О В И В:
Підприємство звернулося до господарського суду Донецької області
з позовом про стягнення з Товариства 50 181,01 грн.
До прийняття місцевим судом рішення позивач уточнив позовні
вимоги та просив стягнути на його користь 18 868,41 грн.,
оскільки Товариство частково погасило борг у сумі 31 312,60 грн.
Рішенням названого суду від 23.01.2006 (суддя Донець О.Є.) позов
задоволено частково та стягнуто з Товариства 18 868,41 грн.; в
частині стягнення 31 312,60 грн. провадження у справі припинено
за відсутністю предмету спору. Прийняте місцевим судом рішення
мотивовано отриманням відповідачем коштів Підприємства без
належних для цього підстав.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
28.03.2006 (колегія суддів у складі: Шевкова Т.А. –головуючий
суддя, судді Дзюба О.М., Стойка О.В.) рішення місцевого суду від
23.01.2006 скасовано в частині задоволення позову та
Підприємству в стягненні 18 868,41 грн. відмовлено. Постанову
апеляційного суду мотивовано тим, що вимоги щодо стягнення
коштів у сумі 18 868,41 грн. заявлені без достатніх правових
підстав та не ґрунтуються на приписах законодавства.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Підприємство просить постанову апеляційного суду скасувати через
неправильне застосуванням норм матеріального права, а рішення
місцевого суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
ўнстанцўми обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність часткового задоволення касаційної
скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 25.01.2005 Товариством (експедитор) та Підприємством (клієнт)
укладено договір № 122 (далі - Договір), згідно з умовами якого
експедитор за плату та за рахунок клієнта зобов'язався
організувати у відповідності до заявок клієнта виконання
транспортно-експедиторських послуг, пов’язаних з перевезенням
вантажів, що включає в себе здійснення розрахунків із
залізницями за перевезення вантажів клієнта за узгодженими
сторонами маршрутами; інші допоміжні транспортно-експедиційні
послуги, передбачені даним Договором;
- згідно з пунктом 1.2 Договору клієнт зобов'язався прийняти
надані експедитором послуги, оплатити експедитору вартість
перевезення вантажів, а також виплатити винагороду за надані
послуги;
- відповідно до пункту 3.1 Договору клієнт має відшкодувати
експедитору витрати з оплати залізничного тарифу за доставку
вантажів протягом 2 днів з моменту пред’явлення відповідного
рахунку;
- згідно з пунктом 3.2 Договору за організацію перевезень
вантажів, передбачених Договором, клієнт виплачує експедитору
винагороду в розмірі 1% від вартості організації перевезень
вантажів та інших послуг, що надаються за договором (без ПДВ);
- відповідачем пред'явлено позивачеві: рахунок від 31.01.2005 №
0179 на оплату за січень 2005 року залізничного тарифу в сумі 87
888 грн., 15 459 грн. за користування вагонами, 20 669,40 грн.
ПДВ, а всього на суму 124 016,40 грн.; рахунок від 31.01.2005 №
0179/1 на оплату винагороди за січень 2005 року в сумі 1 033,47
грн., ПДВ у сумі 206,69 грн., а всього на суму 1 240,16 грн.;
- позивач платіжним дорученням від 08.02.2005 № 2656 сплатив
відповідачеві 105 833,33 грн. (за послуги з перевезення,
користування вагонами та ПДВ), а платіжним дорученням від
08.02.2005 № 2657 - 22 166,67 грн. (за користування вагонами,
ПДВ за послуги з перевезення);
- “у підтвердження своїх вимог позивач посилається на те, що
послуги з користування вагонами договором не передбачені та
фактично не надавалися”;
- згідно з пунктом 2.3.3 Договору клієнт зобов’язався
здійснювати оплату наданих експедитором послуг в порядку,
передбаченому цим Договором.
Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:
- відповідно до пункту 1.1 Договору транспортно-експедиторські
послуги, пов'язані з перевезенням, включають в себе здійснення
розрахунків з залізницями за перевезення вантажів позивача по
узгодженим сторонами маршрутам, а також інші допоміжні
транспортно-експедиторські послуги, передбачені даним договором;
- згідно з розділом 2 Договору позивач зобов'язався здійснювати
оплату наданих відповідачем послуг в порядку, передбаченим даним
договором, надавати відповідачу заявки з зазначенням об'ємів
вантажів, залізничних станцій відправлення та призначення і
забезпечувати заповнення перевізних документів у відповідності
до вимог законодавства, тоді як відповідач зобов'язався згідно з
запитами здійснювати розрахунок провізних платежів (залізничного
тарифу) на плановане перевезення вантажів за Договором,
проводити консультації з застосування тарифів, своєчасно
здійснювати розрахунки з Донецькою залізницею за перевезення
вантажів позивача;
- пунктом 2.4.2 Договору позивачу надано право перевіряти
правильність сплати відповідачем провізних платежів
(залізничного тарифу) за перевезення вантажів; За результатами
звітного місяця сторони зобов'язалися здійснювати звірку
розрахунків з нарахування і сплати залізничного тарифу за
перевезення вантажів;
- з наданих позивачем документів “не надається можливим
встановити факт здійснення відповідачем послуг на виконання умов
договору транспортного експедирування та проведення розрахунків
за ці послуги”;
- рахунки відповідача від 31.01.2005 № № 0179, 0179/1 та
платіжні доручення позивача від 08.02.2005 № № 2656, 2657 “не
являються доказами виконання транспортно-експедиторських
послуг... та не доводять факту порушення відповідачем умов
договору № 122 від 25.01.2005р. в частині включення до рахунків
плати за користування вагонами”;
- сторонами не подано документів, що підтверджують надання
послуг (користування вагонами) за Договором;
- факт наявності у відповідача заборгованості за Договором у
сумі 18 868,41 грн. не доведено;
- факт безпідставного отримання відповідачем грошових коштів у
сумі 18 868,41 грн. позивачем не доведено.
Причиною даного спору є питання щодо правомірності отримання
відповідачем 18 868,41 грн. та наявності правових підстав для їх
повернення позивачеві.
Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Для правильного вирішення даного спору попереднім судовим
інстанціям належало з’ясувати наявність підстав отримання
відповідачем коштів, що становлять предмет даного спору, для
чого необхідно було встановити: за що саме сплачено позивачем
відповідачеві ці кошти; чи фактично мали місце підстави для
сплати суми 18 868,41 грн. (чи було надано послуги, коли і які
саме); чи сплачено цю суму 18 868,41 грн. у межах виконання
сторонами зобов’язань за Договором; чи є підстави для утримання
відповідачем спірних коштів.
Проте цього попередніми судовими інстанціями зроблено не було,
про що свідчить відсутність власних висновків місцевого суду в
його рішенні та суперечливість висновків, наведених судом
апеляційної інстанції.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд
до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу державного підприємства “Донецька вугільна
коксівна компанія” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 23.01.2006
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.03.2006 зі справи № 20/412 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов