ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.06.2006 Справа N 11/121(11/260-02)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової
–головуючого
С.В. Бакуліної
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача Іванцов І.А.
відповідача Ніколенко Г.Д.
прокуратури Сквицька О.В.
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою відповідальністю
судовому засіданні Виробничо-технічне підприємство
касаційну скаргу “Перспектива і розвиток”
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 14.03.2006 року
у справі № 11/121(11/260-02) господарського суду
Миколаївської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
Виробничо-технічне підприємство
“Перспектива і розвиток”
до Миколаївської митниці
Про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області у справі
№ 11/260 від 22.07.2003р., залишеним без змін постановою
Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.03р.,
позивачу відмовлено у позові про стягнення збитків у сумі
706282,95грн., в тому числі 25000грн. моральної шкоди,
заподіяних неправомірними діями Миколаївської митниці під час
митного оформлення товару; рішення мотивовано недоведеністю
позивачем обставин справи, які є істотними для застосування
відповідальності відповідно до глави 40 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, встановленими у судовому порядку фактами
порушень посадовою особою позивача вимог чинного законодавства
при митному оформленні товарів.
Позивач звернувся з заявою про перегляд рішення господарського
суду Миколаївської області від 22.07.2003р. по справі № 11/260
за нововиявленими обставинами в порядку розділу ХІІІ
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
посилаючись на істотну нововиявлену обставину – скасування
постанови місцевого суду Заводського району від 22.07.2003р. та
прийняття постанови місцевого суду Заводського району від
10.02.2005р. про припинення провадження у адміністративній
справі щодо директора позивача за відсутністю в його діях події
та складу адміністративного правопорушення, в зв’язку з чим
просить рішення по справі № 11/260 від 22.07.03р. скасувати та
прийняти нове рішення про стягнення з Миколаївської митниці
681282,95грн. на підставі статей 440 та 442 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від
08.06.2005р. (суддя Василяка К.Л.) судове рішення від 22.07.03р.
залишено без змін.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
14.03.2006р. ухвалу господарського суду від 08.06.05р.
скасовано; заяву позивача про перегляд за нововиявленими
обставинами рішення господарського суду Миколаївської області
від 22.07.2003р. по справі 11/260 задоволено частково; рішення
господарського суду Миколаївської області від 22.07.2003р. по
справі 11/260 скасовано; у позові ТОВ ВТП “Перспектива і
розвиток” до Миколаївської митниці відмовлено; з відповідача на
користь позивача стягнуто 153грн. судових витрат.
Постанову апеляційної інстанції щодо скасування ухвали від
08.06.05р. обґрунтовано допущеними судом першої інстанції
порушеннями норм процесуального права, оскільки місцевий
господарський суд незаконно повторно розглянув справу за позовом
ТОВ ВТП “Перспектива і розвиток” до Миколаївської митниці про
стягнення збитків у сумі 706282,95грн. з наведенням мотивів
рішення від 22.07.2003р. та встановлених ним обставин і
додатковим аналізом та оцінкою вже наявних у справі № 11/260 на
момент прийняття рішення інших доказів, при цьому не встановивши
наявність та відсутність у справі нововиявлених обставин, на які
послалося у своїй заяві ТОВ ВТП “Перспектива і розвиток”.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд
покликався на межі перегляду справи за нововиявленими
обставинами в частині їх впливу на суть рішення, статтю 440
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недоведеність
позивачем наявності та розміру заподіяної йому матеріальної
шкоди.
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічне
підприємство “Перспектива і розвиток” звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 року
по справі № 11/121(11/260-02), в якій просить зазначену
постанову скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з
відповідача на користь позивача 681282грн. збитків, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального
та процесуального права, зокрема статті 440 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статей 22, 23 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, статей 42, 33, 34, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідач та представник прокуратури відзиви на касаційну
скаргу не надали, усно її доводи відхилили з мотивів
відповідності постанови апеляційного суду обставинам справи та
нормам чинного законодавства.
Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду
України А.Й. Осетинського від 27.06.2006р. склад колегії суддів
змінено, в зв’язку з чим справа слухається колегією суддів у
складі: Дроботова Т.Б. –головуючий, судді Бакуліна С.В., Рогач
Л.І.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
сторін та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши
правильність застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного
судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни
рішення місцевого або апеляційного господарського суду є
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.
Перевіряючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Відповідно до розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд може переглянути прийняте
ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими
обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли
бути відомі заявникові; за результатами перегляду судового
рішення у разі його зміни або скасування приймається рішення, у
разі залишення рішення без змін приймається ухвала.
При цьому результат перегляду повинен випливати з оцінки
доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом
на основі цієї оцінки, наявності або відсутності нововиявлених
обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення
спору. Законом не передбачено здійснення перегляду судового
рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі, отже,
господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими
обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на
суть рішення.
Встановлені нововиявлені обставини, які впливають на юридичну
оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що
переглядається, є підставою для зміни чи скасування цього
рішення, водночас висновки суду щодо наявності підстав для
задоволення позовних вимог повинні відповідати положенням статті
43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду
судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути
переглянуті на загальних підставах.
Випадки, в яких за наслідками скасування апеляційною інстанцією
ухвал місцевого суду справа передається на розгляд місцевого
господарського суду, визначені у частині 4 статті 106
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин висновок апеляційного господарського суд про
наявність нововиявлених обставин для перегляду судового рішення
від 22.07.03р. в частині 476968,24грн. збитків від вимушеного
простою виробництва, відмову у стягненні яких в судовому рішенні
було мотивовано неправомірністю дій митниці, наслідком чого є
скасування ухвали господарського суду Миколаївської області від
08.06.2005р. та скасування рішення господарського суду
Миколаївської області від 22.07.03р., відповідає положенням
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, позивач звернувся з позовом про стягнення
706282,95грн. збитків, понесених внаслідок неправомірних дій
Миколаївської митниці протягом періоду з 05.10.01р. по
05.07.02р., на підставі статей 440, 4401, 441 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно статті 442 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних
і громадських організацій, службових осіб при виконанні ними
службових обов’язків, настає в порядку, встановленому законом.
Шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка
заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків,
передбачених законодавством (стаття 440 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Згідно статті 150 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, митні
органи України та їх службові особи, які допустили неправомірні
дії щодо інших органів, громадян та підприємств, несуть
відповідальність перед ними відповідно до цього Кодексу та інших
актів законодавства України.
Статтею 27 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
(чинного на момент звернення з позовом) було
передбачено обсяг відшкодування завданої підприємствам
неправомірними діями шкоди, що передбачає відшкодування завданих
збитків, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток; збитки в
розумінні статті 203 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
–це витрати, зроблені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи,
які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності
як стягнення збитків (шкоди) суду необхідно з’ясувати наявність
всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної
поведінки, розміру збитків, причинного зв’язку між протиправною
поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Звільнення
боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання
або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань
безпосередньо пов’язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних
елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні
зобов’язання, оскільки відсутність своєї вини у порушенні
зобов’язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (частина
2 статті 614 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
); натомість
на нього покладено обов’язок доведення факту невиконання або
неналежного виконання зобов’язання боржником, розміру завданих
збитків та прямого причинного зв’язку між порушенням
зобов’язання та завданими збитками.
Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді
очікуваного і не одержаного прибутку є встановлення причинного
зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та
збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи
бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у
потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від
27.03.1992 року № 6 із наступними змінами “Про практику розгляду
судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”
( v0006700-92 ) (v0006700-92)
, розглядаючи позови про відшкодування шкоди,
суди повинні мати на увазі, що відповідно до статі 440
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, заподіяна майну
юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою,
яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є
безпосередній причинний зв'язок.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи,
предметом стягнення у даній справі є упущена вигода від
вимушеного простою виробництва акумуляторних батарей, що
неправомірно не були розмитнені митницею.
Судами встановлено, що у позивача була відсутня реальна
можливість здійснювати виробництво та реалізацію акумуляторних
батарей внаслідок специфіки виробництва, необхідності наявності
та монтажу спеціального обладнання, одержання дозволів та
узгоджень від контролюючих органів для введення в експлуатацію
обладнання та початку робіт зі збирання акумуляторів, незалежно
від дій відповідача, вказані дозволи та узгодження позивачем не
одержувались; надані в обґрунтування вимог договори поставки
акумуляторних батарей були укладені під час перебування
комплектуючих під митним контролем, за відсутності у позивача
можливості розпоряджатись ними належним чином.
За таких обставин суди проаналізували склад та розмір заявлених
позивачем до стягнення збитків, їх причинно-наслідковий зв’язок
з неправомірними діями митного органу, та дійшли законних та
обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення
позовних вимог за їх недоведеністю.
Також апеляційним судом зазначено про оцінку аудиторського
висновку в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, нарівні з іншими доказами, та про
відсутність безпосереднього причинного зв’язку з протиправними
діями відповідача щодо решти заявлених до відшкодування
позивачем у первісному позові збитків, тобто, про відсутність
нововиявлених обставин для перегляду судового рішення в цій
частині.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111
5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що
апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повторно розглядаючи справу, всебічно, повно та об’єктивно
розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх
вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував
правовідносини, що виникли та існували між сторонами, вірно
застосував норми матеріального права, що регулюють спірні
правовідносини та з урахуванням статті 33 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшов законного та
обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення
позовних вимог.
Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає
вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11
від 29.12.76 р. “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами
та доповненнями.
Доводи скаржника стосуються оцінки обставин справи судом
апеляційної інстанції та не приймаються колегією суддів до уваги
з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та з підстав їх суперечності
обставинам справи.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
апелційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого
підтвердження та суперечать матеріалам справи, з огляду на що
підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не
вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
Виробничо-технічне підприємство “Перспектива і розвиток”
залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
14.03.2006 у справі № 11/121(11/260-02) господарського суду
Миколаївської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: С. Бакуліна
Л. Рогач