ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2006 Справа N 35/255
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого М.Остапенка,
ссуддів: Є.Борденюк, В.Харченка,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну ВАТ “Дніпропетровський металургійний
скаргу комбінат
ім. Ф.Е. Дзержинського
на постанову від 14.01.2006 року
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі № 35/255
за позовом ЗАТ з іноземними інвестиціями “Промислово-
фінансова корпорація “Єдині енергетичні системи”
до ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат
ім. Ф.Е.Дзержинського”
третя особа ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”
про стягнення 1 764 320,89 грн.
В судове засідання прибули представники сторін:
позивача Савлюк М. О. (дов. від 28.12.2005 року)
відповідача Насупа О.В. (дов. від 01.02.2006 року)
третьої особи Чобанюк Т.М. (дов. 01.12.2005 року)
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Позивач просить визнати причини пропуску строку позовної
давності поважними та поновити його, стягнути з відповідача суму
1 764 320,89 грн., що складаються із боргу за спожиту електричну
енергію –1 291 834,11 грн.; 3% річних –320 901,75 грн.;
інфляційні витрати –34 679,04 грн. та пені –116 910,99 грн.,
посилаючись на договір № 03/129 від 01.05.1996 та визнану
відповідачем претензію.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
05.09.2005 (суддя Л.Широбокова) строк позовної давності
відновлений; позовні вимоги задоволені у частині стягнення боргу
–1 291 834,11 грн.; 3% річних –320 901,75 грн. та пені 115
309,46 грн..
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.01.2006 (колегія суддів: М. Неклеса, А.Павловський, А.
Логвиненко) рішення у справі залишене без зміни.
Судовими рішеннями у справі встановлено, що між сторонами у
справі 01.01.96 укладений договір № 03/129, згідно з умовами
якого позивач зобов'язався забезпечувати відповідача
електроенергією в обсягах та вартістю відповідно до
специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити
спожиту електроенергію.
У специфікації до договору (додаток № 1) сторони узгодили
постачання 35 000 тисяч кв/год електроенергії за ціною 29 дол.
США, загальною вартістю 1 015 000 дол. США, з постачанням
щомісячно у період з 01.05.96 по 31.12.96.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач спожив
158 767 671 кв/год електроенергії на загальну суму 4 604 262,46
дол. США. Виконання умов договору підтверджується актами
приймання-передачі, актом звірення взаєморозрахунків та листом
відповідача про визнання претензій.
Сторонами частково проведені розрахунки.
Заборгованість з оплати спожитої електроенергії становить 1 291
834,11 грн. що не спростовано відповідачем.
Зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності
(виїмка слідчими органами усіх фінансово-господарських
документів позивача, арештованого майна та грошових коштів, що
призвело до фактичного призупинення з 1998 по 2004 діяльності
підприємства) визнані судами попередніх інстанцій поважними,
пропущений строк відновлений.
З поновленням строку позовної давності за основною вимогою, суди
дійшли висновку про відновлення строку позовної давності і за
додатковими вимогами: стягнення пені, річних та інфляційних
відповідно до Закону України “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, ст.
214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається
на неповне з'ясування судами при ухваленні оскаржуваних рішень
обставин справи у частині підтвердження первинними документами
обсягів електроенергії, поставленої позивачем та спожитої
відповідачем; неправильне застосування судами норм права щодо
оцінки доказу визнання причини пропуску строку позовної давності
поважною; неправомірне задоволення вимог про стягнення з
відповідача штрафних санкцій у період введення судом мораторію у
процедурі провадження справи про банкрутство підприємства
відповідача.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що судові рішення у справі слід змінити,
виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за спожиту
електроенергію обґрунтовані актом приймання-передачі, актом
звірення взаєморозрахунків та визнаною відповідачем заявленою
позивачем претензію.
Відсутність доказів відповідача про спростування обставин, на
які посилається позивач, стали підставою для оцінки судами
доказів згідно з вимогами ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до положень ст. 80 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 267 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності,
порушене право підлягає захисту.
Оцінка судом причин строку позовної давності проводиться на
підставі наданих позивачем строків.
Касаційна інстанція не має права додатково перевіряти докази
(ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
Отже, встановлена судами заборгованість та відновлення
пропущеного строку позовної давності відповідають принципам
застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Однак, зобов'язання боржника, який прострочив виконання
грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу
з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми,
встановлене як законодавча норма положеннями ст. 214 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка набула чинності 08.10.99, а
право на вимогу кредитора виникло у позивача у липні –грудні
1996 року, яке забезпечене правом на захист строком давності у
три роки, то відновлення пропущеного строку позовної давності
передбачає вирішення спору у правовому полі, що діяло, коли
відповідні порушення були допущені.
А тому задоволення позовних вимог про стягнення річних та
інфляційних є помилковими.
Господарськими судами при ухваленні оскаржуваних рішень
задоволена вимога про стягнення пені за прострочку виконання
грошового зобов'язання за період з 08.01. по 08.07.2005 р.
Однак, відповідно до положень ст. 72 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
скорочені строки давності, тривалістю у шість
місяців діють, зокрема, за умовами про стягнення неустойки
(штрафу, пені).
Тобто, неустойка нараховується протягом шести місяців з моменту
виникнення у кредитора права на вимогу до боржника. У липні 1997
р. строк позовної давності про стягнення пені за прострочку
відповідачем грошового зобов'язання закінчився. Правових підстав
для стягнення пені за період з 08.01. по 08.07.2005 не було.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.
Ф.Е.Дзержинського” задовольнити частково.
Рішення від 05.09.2005 господарського суду Дніпропетровської
області, постанову від 14.01.2006 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № 35/255 змінити,
скасувавши резолютивну частину рішення про стягнення пені у сумі
115 309,46 грн., 3% річних у сумі 320 901,75 грн. та інфляційні
витрати у сумі 34 674,04 грн.. У цій частині у позові відмовити.
У решті – рішення та постанову залишити без зміни.
Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати
поворотний наказ у частині скасування судового рішення про
задоволення позовних вимог при наданні до суду доказів його
виконання.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Судді Є.Борденюк
В.Харченко