ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2006 Справа N 31/496-05-8410
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Мачульського Г.М.
Шаргало В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Ізмаїльський елеватор”
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду
від 07.02.2006р.
у справі № 31/496-05-8410
господарського суду Одеської області
за позовом Державного підприємства “Ізмаїльський
морський торговельний порт”
до Відкритого акціонерного товариства
“Ізмаїльський елеватор”
Про стягнення 13 273, 51 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2005р.
(суддя Лєсогоров В.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
07.02.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді
Бєляновського В.В., суддів Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.)
рішення господарського суду Одеської області від 24.11.2005р.
скасовано, позов задоволено частково. Постановлено стягнути з
Відкритого акціонерного товариства “Ізмаїльський елеватор” на
користь Державного підприємства “Ізмаїльський морський
торговельний порт” борг в сумі 13 273, 51 грн., пеню в сумі 845,
50 грн. та судові витрати в сумі 317, 11 грн. В рішенні частини
позову постановлено відмовити.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р.,
посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, а саме: ст. 218 223, 232
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 206, 208, 903
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 1, 3, 9 Закону
України “Про бухгалтерський облік” ( 996-14 ) (996-14)
, ст.ст. 49, 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що посилання
відповідача на прийняття апеляційним господарським судом рішення
відносно прав та обов’язків власника вантажу, який не був
залучений до участі в справі, є безпідставним, через взяття на
себе відповідачем обов’язків по оплаті вантажного збору за
вантажі, що перевантажуються з елеватору на річковий транспорт
через причал порту. Також у відзиві зазначено про
безпідставність посилань відповідача на порушення апеляційним
господарським судом вимог ст. 218 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
через порушення умов додатку № 1 до договору № 1-пф
від 30.10.2001р. про оплату вантажного збору з вини відповідача.
Крім того, у відзиві позивач зазначив, що посилання позивача на
порушення апеляційним господарським судом вимог ст.ст. 1, 3, 9
Закону України “Про бухгалтерський облік” ( 996-14 ) (996-14)
також є
безпідставним в силу відповідності виставленого позивачем
рахунку № 2366/11ТЭК від 23.12.2002р. про оплату вантажного
збору приписам вказаного Закону ( 996-14 ) (996-14)
, а посилання позивача
на порушення судом норм 206, 208 та 903 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
є неправомірним, оскільки станом на 2002р.
новий Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
не діяв.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх
представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія
суддів Вищого господарського суду України на підставі
встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність
застосування судами першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення
у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи
в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
30.10.2001р. сторони уклали договір № 30.10.01-1ПФ, відповідно
до умов якого позивач зобов’язувався виділити відповідачу для
відкриття (закриття) кришок, зачистки трюмів та перевантаження
зернових вантажів плавкран в/п 16 тон з екіпажем, без крановика,
сигнальника, а відповідач зобов’язувався на кожне конкретне
перевантаження подавати письмову заявку та протягом 10
банківських днів з дня виставлення позивачем рахунку здійснювати
оплату наданих послуг. Додатком № 1 від 30.10.2001р. до даного
договору сторони встановили, що позивач зобов’язується
забезпечувати причал для постановки судна і виконання вантажних
робіт (при перевантаженні безпосередньо із ємкістей елеватора на
судно). За перевантаження зернових вантажів через причал
позивача відповідач зобов’язувався оплачувати вантажний збір в
узгодженому розмірі по рахункам, які виставляє позивач на
підставі даних, вказаних у коносаментах. Відповідно до умов
договору за несвоєчасну сплату рахунків передбачалась пеня в
розмірі 0,3%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за
кожний день прострочення.
У грудні 2002р. відповідач перевантажив із своїх ємкістей через
причал порту на судно УДП-1738 шрот соняшника в кількості 1 293,
139 т, що підтверджується вантажним маніфестом, коносаментом И-
184 від 21.12.2002р. та дорученням № И-184 на відвантаження
експортних товарів від 30.11.2002р. Виставлений позивачем
відповідачеві рахунок № 2366/11-ТЕК від 23.12.2002р. на оплату
вантажного збору в сумі 11 582, 51 грн. за перевантаження шроту
соняшника на судно УДП-1738 останній у встановлений термін не
оплатив, в зв’язку з чим у нього утворилася прострочена
заборгованість на вказану суму, на яку позивач, згідно з умовами
договору, нарахував пеню в сумі 1 691 грн. Стягнення з
відповідача вказаної суми заборгованості та пені послужили
причиною звернення позивача з позовом до господарського суду.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з
того, що з вантажного маніфесту від 21.12.2002р., морської
накладної № И-184 від 21.12.2002р. та доручення № И-184 від
30.11.2002р. на відвантаження експортних товарів не вбачається,
що відповідач має відношення до вантажу шроту соняшника,
зазначеного у вказаних документах. Також в своєму рішенні
місцевий господарський суд послався на відсутність у позивача
письмових доказів передачі відповідачем позивачу коносаменту.
Крім того, місцевий господарський суд відхилив надану позивачем
копію листа ТОВ “Трансоіл-Ізмаїл” № 0811/03 від 08.11.2005р.,
пославшись на відсутність відношення вказаної особи до договору
від 30.10.2001р. за № 30.10.01-1ПФ та відсутність у вказаній
копії відомостей про відвантаження вантажу саме силами
відповідача через причал порту. Також в обґрунтування свого
рішення місцевий господарський суд послався на лист № 2406/01
від 24.06.2005р. ТОВ “Трансоіл-Ізмаїл”, яким зазначене
підприємство повідомило про відсутність у нього договорів та
розрахунків з відповідачем. За вказаних обставин місцевий
господарський суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем
факту перевантаження відповідачем в грудні 2002р. на підставі
договору від 30.10.2001р. за № 30.10.01-1ПФ через причал
позивача вантажу шроту соняшника в кількості 1 293, 139 т, а
відтак –про наявність правових підстав для відмови в задоволенні
позову.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого
господарського суду, послався на результати розгляду справ № 17-
4-15-28-25-4/02-11727 та № 17-3-30/02-6056, в яких стороною
виступав відповідач, відповідно до яких протягом липня-жовтня
2002р. відповідач перевантажив на судна через причал позивача 33
612, 32 т зерна та соняшника власними силами, внаслідок чого
йому було виставлено позивачем 6 рахунків на оплату портового
вантажного збору загальною сумою 309 539, 93 грн., а також
визнано недійсним договір оренди від 28.03.2002р., на підставі
якого відповідач користувався причалом № 3, що, згідно висновків
апеляційного господарського суду, спростовує твердження
відповідача про наявність у нього свого причалу в порту. Крім
того, як зазначено в постанові апеляційного господарського суду,
посилання відповідача на те, що 12.10.2001р. він здійснив
відчуження частини майнового комплексу СП “Грата” нічим не
підтверджено, доказів виконання сторонами даного договору
купівлі-продажу в справі не міститься. Також апеляційний
господарський суд, в обґрунтування своєї постанови, посилається
на наявність у дорученні № И-184 на відвантаження експортних
товарів напису, зробленого експедитором вантажу ТОВ “Трансоіл-
Ізмаїл” –“Навантаження з Ізмаїльського елеватора”, засвідченого
штампом даного товариства, та на лист № 0811/03 від
08.11.2005р., яким ТОВ “Трансоіл-Ізмаїл” підтвердило, що
відповідно до вказаного доручення відвантаження 1 293, 139 т
шроту соняшника на судно УДП-1738 здійснено з ємкістей
відповідача. За вказаних обставин апеляційний господарський суд
дійшов до висновку про наявність правових підстав для
застосування до спірних правовідносин приписів п. 1 ст. 193
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 525, 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та задоволення позову в
повному обсязі в частині стягнення суми заборгованості. Що
стосується стягнення пені, апеляційний господарський суд
зазначив, що в силу приписів п. 6 ст. 232 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
із заявленої до стягнення суми пені 1 691
грн. стягненню підлягає сума 845, 50 грн., тобто за 6 місяців
прострочення.
Перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права за результатами
перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні
обставини, які входять до предмету доказування у цій справі,
з'ясовані судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою.
Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач виконав свої
зобов’язання за договором № 30.10.01-1ПФ. Відповідач же
зобов’язувався протягом 10 банківських днів з дня виставлення
позивачем рахунку здійснювати оплату наданих послуг, однак свої
зобов’язання не виконав, виставлений позивачем рахунок на оплату
11 582, 51 грн. за перевантаження шроту соняшника на судно у
встановлений термін не оплатив, у зв’язку з чим у нього
утворилася прострочена заборгованість на вказану суму.
Посилання відповідача на ту обставину, що апеляційним
господарським судом прийнято рішення відносно прав та обов’язків
власника вантажу, який не був залучений до участі в справі, є
безпідставним, оскільки відповідач за умовами дослідженого судом
апеляційної інстанції договору взяв на себе обов’язки по оплаті
вантажного збору за вантажі, що перевантажуються з елеватору на
річковий транспорт через причал порту.
Таким чином доводи касаційної скарги висновків господарського
суду апеляційної інстанції не спростовують, судове рішення,
прийняте судом апеляційної інстанції, постановлене відповідно до
вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно
встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної
оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і
обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального
права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду
апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав
для її скасування немає.
Між тим, в резолютивній частині постанови суду апеляційної
інстанції міститься описка щодо суми основного боргу, яка
підлягає стягненню. Так, в резолютивній частині постанови суду
зазначено про стягнення 13273 грн. 51 коп. Однак у описовій та
мотивувальній частині постанови суду зазначено про стягнення
11582 грн. 51 коп. основного боргу.
Вказана описка відповідно до приписів ст. 89 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
може бути виправлена за заявою сторони, або за
власною ініціативою суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Ізмаїльський елеватор” залишити без задоволення, а постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. у
справі № 31/496-05-8410 Господарського суду Одеської області,
залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало