ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2006 Справа N 24/635-12/27/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., –головуючого
Катеринчук Л.Й. (доповідач)
Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»
скаргу в особі Відокремленого підрозділу
«Запорізька АЕС»
на рішення господарського суду Запорізької області від
30.01.2006
та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 06.04.2006
у справі № 24/635-12/27/06
господарського суду Запорізької області
за позовом Приватної багатогалузевої виробничо-
комерційної фірми «Електронасос-Сервіс»
до Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»
в особі Відокремленого підрозділу
«Запорізька АЕС»
про Стягнення суми 4689,09 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача Балжа О.О. (дов. від 01.01.2006)
від відповідача Хижниченко А.О. (дов. від 18.10.2005)
В С Т А Н О В И В :
02.08.2005 Приватна багатогалузева виробничо-комерційна фірма
«Електронасос-Сервіс»звернулася до господарського суду з позовом
до Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»в особі
Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС»про стягнення з
останнього 37383,15 грн., в тому числі: 29789,96 грн. основного
боргу, 6074,73 грн. збитків від інфляції та 1518,44 грн. річних.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2005 порушено
провадження у справі № 24/635.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.11.2005
Справа N 24/635 була передана за підсудністю до господарського
суду Запорізької області.
Ухвалою від 04.01.2006 Справа N 24/635 прийнята до
провадження господарським судом Запорізької області, їй
присвоєно номер 24/635-12/27/06.
В процесі розгляду справи позивач уточнив суму позовних вимог в
частині суми втрат від інфляції і річних, зменшивши їх
відповідно до 4290,46 грн. і 1020,80 грн., у зв’язку з чим
загальна сума позовних вимог склала 35101,24 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.01.2006
(суддя Проценко О.А.) частково задоволено позов Приватної
багатогалузевої виробничо-комерційної фірми «Електронасос-
Сервіс»до Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»в особі
Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС»про стягнення 37383,15
грн., стягнуто з від подача на користь позивача 29789,98 грн.
заборгованості, 4290,46 грн. інфляційних витрат, 1020,80 грн.
річних, 351,01 грн. державного мита, 110,80 грн. витрат на
інформаційно технічне забезпечення судового процесу, в решті
позовних вимог провадження по справі припинено, видано наказ.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство
«НАЕК «Енергоатом»в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька
АЕС»звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати
зазначене рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в
задоволенні позову.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
06.04.2006 апеляційну скаргу Державного підприємства «НАЕК
«Енергоатом»в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька
АЕС»залишено без задоволення, рішення господарського суду
Запорізької області від 30.01.2006 залишено без змін.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Державне підприємство
«НАЕК «Енергоатом»в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька
АЕС»звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 06.04.2006 та
рішення господарського суду Запорізької області від 30.01.2006
та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних
вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, а
зокрема, ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 12, 14 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши
представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги
з урахуванням такого.
Згідно ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив
виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлено законом або договором.
За приписами ст. 1 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
передбачено, що мораторій на задоволення вимог
кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових
зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до введення
мораторію та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення
виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і
зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття
рішення про введення мораторію.
Відповідно до частини 8 ст. 34 Закону України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
виконавче провадження підлягає
обов’язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом
провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно
до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію,
введеного господарським судом.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(у редакції, чинній до
внесення змін Законом України від 17.11.2005 року № 3108-1V)
протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не
нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші
санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових
зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у
цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника
заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-
правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним
законодавством України (абзац сьомий статті 1).
Згідно зі статтями 15, 20 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі
його порушення, невизнання або оспорювання; право на захист
особа здійснює на свій розсуд.
Системний аналіз наведених норм права свідчить, що чинне
законодавство не забороняє особі звернутися за захистом свого
цивільного права у позовному провадженні, незважаючи на
порушення щодо відповідача справи про банкрутство та введення
мораторію на задоволення вимог кредиторів. Такий спосіб захисту
цивільного права дасть змогу кредитору встановити безспірно
розмір його грошових вимог до боржника (як конкурсних так
поточних).
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
-09.04.2003 між сторонами у справі укладено договір № 258 (6)03
УК за яким позивач зобов’язався поставити відповідачу продукцію
згідно специфікації, а відповідач зобов’язався розрахуватися за
поставлену продукцію, в кінцевому до 20днів з моменту поставки
(а.с. 15-18);
- за накладною № 40 від 07.08.2003 та дорученням НАЇ № 107449
від 04.08.2003 позивач поставив відповідачу на виконання
зазначеного договору продукції на загальну суму 24039,98грн., за
яку той розрахувався частково на суму 3000грн.;
- за накладною № 39 від 07.08.2003 та дорученням НАЇ № 107450
від 04.08.2003 позивач поза умовами договору поставив
відповідачу продукцію на суму 7291,67грн., яка була прийнята
відповідачем, але не оплачена;
- вимоги позивача про оплату залишку заборгованості по
зазначених постачаннях згідно претензії № 10 від 13.04.2005
відповідачем не задоволено;
- ухвалою господарського суду міста Києва 02.12.2003 порушено
справу № 43/167 про банкрутство позивача та введено мораторій на
задоволення грошових вимог, які виникли до моменту порушення
провадження у справі.
Відповідно до встановлених попередніми судами фактичних даних
основний борг відповідача перед позивачем є за своєю правовою
природою конкурсною заборгованістю у процедурі банкрутства і на
його задоволення поширюється дія мораторію у справі про
банкрутство. Вимоги про стягнення інфляційних та річних в даній
справі за період вересень 2003-квітень 2005 років є за своєю
природою частково конкурсною заборгованістю, а частково поточною
заборгованістю відповідача.
Введення мораторію на задоволення конкурсних вимог боржника у
процедурі банкрутства визначає спеціальний режим задоволення
зазначених вимог з врахуванням колективного інтересу кредиторів,
чиї вимоги виникли до моменту порушення провадження у справі про
банкрутство. У зв’язку з наведеним органи виконавчої служби
зобов’язані зупинити виконавче провадження на предмет
задоволення конкурсних вимог до боржника на стадії виконання
судового рішення, разом з тим, зазначені обставини не є
перешкодою для постановляння судових актів у справі.
Доводи касатора про неправомірність нарахування річних та
інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог
кредиторів колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки
зазначені нарахування не є за своєю правовою природою неустойкою
(штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне
виконання грошових зобов’язань, нарахування яких забороняється
відповідно частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці,
а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а
нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною
законом платою боржника за користування грошовими коштами
кредитора.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з
урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами
захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у
відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення
грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні
компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними
ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та
проценти річних, які виникли до моменту порушення провадження у
справі про банкрутство, входять до складу грошового
зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
. З такими висновками погодився Верховний
суд України у Постанові № 06/212 від 16.05.2006.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими що
відповідають нормам матеріального та процесуального права
постановлені по справі судові рішення та не вбачає підстав для
їх скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,,111-7,111-9,111-
11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»в
особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС»залишити без
задоволення.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
06.04.2006 та рішення господарського суду Запорізької області
від 30.01.2006 залишити без змін.
Головуючий Б. Поляков
Судді Л. Катеринчук
Н. Ткаченко