ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2006 Справа N 10/53
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. (головуючий),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Комунального підприємства “Виробниче управління
водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода” на
рішення господарського суду Закарпатської області від
31.03.2006р. у справі за позовом Комунального підприємства
“Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства
м. Ужгорода” до Закритого акціонерного товариства “Житлово-
побутове підприємство”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В :
У лютому 2006 р. Комунальне підприємство “Виробниче управління
водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода”
пред’явило у господарський суд позов до Закритого акціонерного
товариства “Житлово-побутове підприємство” про стягнення
79616,82 грн. основного боргу за послуги по водопостачанню та
водовідведенню, 3237,29 грн. 3% річних та 1310018 грн.
інфляційних.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
31.03.2006р. (суддя Івашкович І.В.) у позові було відмовлено.
Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення
господарського суду Закарпатської області від 31.03.2006р. і
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як видно з матеріалів справи, між сторонами 26.04.1993р. за № 60
було укладено договір на відпуск води з комунального водопроводу
і прийом господарсько-побутових (і дощових) стічних вод за
комунальну каналізацію.
З виділом зі складу відповідача двох дочірніх підприємств,
останній звертався до позивача з листом від 15.11.2001р. з
пропозицією розірвати наведений договір.
Водночас, відповідач зазначив і те, що борг в сумі 81330,10 грн.
було розподілено за ДП “Житловий комплекс” ЗАТ “ЖПП” 34017,34
грн., за ДП “Житловий комплекс № 2” ЗАТ “ЖПП” –45599,48 грн. і
за самим відповідачем –1713,28 грн.
(а.с. 9)
В статутних документах згадуваних дочірніх підприємств
зазначено, що вони є правонаступниками майнових, немайнових та
інших прав і обов’язків ЗАТ “Житлово-побутове підприємство”
згідно актів прийому-передачі майна № № 1, 2 від 31.10.2001р.
(а.с. 106, 144)
При цьому відповідач посилався на те, що ним із загальної суми
його власного боргу перед позивачем у розмірі 1713,28 грн. було
погашено 713,28 грн., на решту суми позивачем було заявлено
позов до суду, за яким порушено справу № 16/121.
З свого боку позивач, визначаючи відповідачем ЗАТ “Житлово-
побутове підприємство”, виходив з положень ст. 528 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(ст. 164 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Суд на зазначене належної уваги не звернув, результат вирішення
спору у справі № 16/121, як і питання правонаступництва не
з’ясував, що впливає на визначення належного відповідача зі
спору, який є предметом розгляду по даній справі.
Водночас позивачем приєднані копії відомостей за використану
воду і каналізацію та виставлених до оплати рахунків за період
1998-2001р.р.
Як посилався останній, це є первинні документальні докази щодо
заборгованості на суму 20917,48 грн.
Суд цих обставин теж не з’ясував і оцінки їм не давав.
Не можна погодитись із застосуванням судом до питання строку
позовної давності, положень ст. 53 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка
стосується процесуальних строків.
При цьому суду слід врахувати, що у випадку, коли суд на
підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що
право позивача, про захист якого він просить, не порушено,
постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із
цих підстав, а не через пропуск строку давності.
Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк
позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює
рішення, яким відмовляє в позові у зв’язку із закінченням строку
давності, а при визнанні причин пропуску цього строку поважною
–порушене право має бути захищене.
Отже, враховуючи викладене, визнати рішення господарського суду
законним і обґрунтованим не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,
з’ясувати ретельно дійсні обставини справи, обґрунтованість
вимог позивача і заперечень відповідача і вирішити спір
відповідно до встановленого та вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче управління
водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода”
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Закарпатської області від
31.03.2006р. скасувати і справу передати на новий розгляд до
цього ж суду, в іншому складі суду.
Головуючий В.Перепічай
С у д д і І.Вовк
П. Гончарук