ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2006 Справа N 6/99-05
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі:
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у
справі),
Разводової С.С.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши Державного комітету України з державного
касаційну скаргу матеріального резерву
на ухвалу від 16.02.2006 р. господарського суду Сумської
області
у справі № 6/99-05 господарського суду Сумської області
за заявою УПФ України в Шосткинському районі Сумської
області
до ВАТ “Шосткинський Агрохім”
Про банкрутство
кредитор Державний комітет України з державного
матеріального резерву
арбітражний Козін Д.В.
керуючий
в судовому засіданні взяв участь представник:
кредитора Васенович О.А., довір.
В С Т А Н О В И В:
У провадженні господарського суду Сумської області знаходиться
Справа N 6/99-05 про банкрутство ВАТ “Шосткинський Агрохім”.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.02.2006 р.
(суддя Гордієнко М.І.) затверджено реєстр вимог кредиторів, а
також не визнано грошові вимоги кредитора – Державного комітету
України з державного матеріального резерву у розмірі 28 282,60
грн. до боржника.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Державний комітет України з
державного матеріального резерву звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від
16.02.2006 р. та направити справу на новий розгляд.
На думку заявника касаційної скарги, судом першої інстанції були
порушені норм матеріального та процесуального права, зокрема
п. п. 3, 4 ст. 4 Закону України “Про господарські суди”
( 1142-12 ) (1142-12)
та ст. ст. 42, 43, 64, п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 14 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
конкурсні кредитори разом з завою про визнання
грошових вимог до боржника зобов'язані подати до господарського
суду документи, що їх підтверджують.
Отже, грошові вимог конкурсних кредиторів мають бути
підтверджені відповідними доказами.
Відхиляючи грошові вимоги Державного комітету України з
державного матеріального резерву до боржника, суд першої
інстанції виходив з того, що заявлені грошові вимоги не
підтверджені матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку з тим, що в наряді
№ 3696б на відпуск підприємствам дизпалива та бензину зазначене
інше, ніж боржник, підприємство та акт звірки проведення
розрахунків за отримані матеріальні цінності державного резерву
не містить печатки підприємства –боржника, ухвалою
господарського суду Сумської області від 23.01.2006 р.
відкладено розгляд справи, визнана явка представників Державного
комітету України з державного матеріального резерву обов’язковою
та зобов’язано останнього подати суду докази заборгованості
боржника.
Проте, як було встановлено судом першої інстанції, названий
кредитор не виконав вимог ухвали суду від 23.01.2006 р. та не
подав суду документів, які підтверджують поставку дизпалива та
бензину боржнику.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
відкладення розгляду справи, в т. ч. і повторне, є
правом, а не обов’язком суду.
При цьому, господарський суд у справі про банкрутство обмежений
певними строками, встановленими Законом, а належні докази в
обґрунтування грошових вимог кредитора повинні бути подані до
суду одночасно з заявою про грошові вимоги до боржника.
Отже, відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кредитором не
було доведено в суді першої інстанції наявність заборгованості
боржника.
Однак, кредитор не звернувся до суду апеляційної інстанції з
апеляційною скаргою на ухвалу в частині відхилення його грошових
вимоги і тим самим позбавив себе права оспорювати докази, якими
керувався суд першої інстанції при винесені ухвали, та
спростовувати факт непідтвердження грошових вимог.
Посилання кредитора в касаційній скарзі на докази не можуть бути
прийняті колегією суддів до уваги в силу встановлених
ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
меж перегляду
справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього,
згідно яких касаційна інстанція не має права встановлювати
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
За таких обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що
підстав для скасування ухвали в оскаржуваній частині не
вбачається.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 14 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст. ст. 33, 34, 77, 111-5, 111-7,
111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Сумської області від 16.02.2006 р.
у справі № 6/99-05 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Разводова
Н.Г. Ткаченко