ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.06.2006 Справа N 33/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача Cтановова Ю.В., дов. від 28.11.2005 року
відповідача Батальщикова Н.В., дов. від 10.01.2006р.
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою відповідальністю
судовому засіданні “Марка-плюс”
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.03.2006 року
у справі № 33/10 господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом Державного підприємства матеріально-
технічного забезпечення залізничного
транспорту України “Укрзалізничпостач”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Марка-плюс”
Про стягнення 79662,00грн.
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення
залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” звернулося
до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
товариства з обмеженою відповідальністю “Марка-плюс” про
стягнення 79662грн. штрафних санкцій за прострочення поставки
продукції, посилаючись на статті 11, 509, 526 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 173, 224-226, 229-230 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та неналежне виконання відповідачем
зобов’язань за договором поставки № ЦПХ-04-05405-01.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
02.02.2006 року (суддя Разіна Т.І.) позов задоволено повністю;
стягнуто з відповідача на користь позивача 79662грн. штрафу,
державне мито у сумі 796,62грн., витрати на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.
Судове рішення обґрунтовано статтями 33, 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо доведення
сторонами обставин справи, статтями 525, 526, 625 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та статтями 193, 223 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, які визначають порядок та спосіб
виконання зобов’язань та наслідки їх порушення стороною за
договором. При цьому судом відмовлено у задоволенні клопотання
відповідача про зменшення його відповідальності у вигляді
штрафних санкцій.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 28.03.2006 року (судді: Ясир Л.О. –головуючий, Герасименко
І.М., Прудніков В.В.) рішення господарського суду частково
скасовано; з відповідача на користь позивача стягнуто 39831 грн.
штрафу, 398,31грн. державного мита та 59 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у
задоволенні іншої частини позову відмовлено на підставі статті
616 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо наслідків
порушення зобов’язання з вини кредитора з огляду на наявність
вини обох сторін.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду,
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у даній справі, в якій просить змінити
оскаржувану постанову, передбачивши у ній повне скасування
рішення господарського суду першої інстанції та відмову у
задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами
про неправильне застосування судом норм матеріального права, а
саме: частини 6 статті 193, частини 1 та 3 статті 220, частини 1
статті 221 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Зокрема, відповідач зазначає, що ним не порушено строки
виконання зобов’язання з огляду на прострочення кредитора, що
надає йому право відмовитись від виконання зобов’язання в разі
неналежного виконання другою стороною обов’язків, що є
необхідною умовою виконання, дозвіл на відвантаження продукції
згідно умов договору йому не надходив.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу доводи касаційної скарги
відхилив, зазначивши про відповідність постанови апеляційного
суду нормам чинного законодавства та обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду у даній
справі є зміст та порядок виконання взаємних зобов’язань за
договором поставки.
Судами встановлено, що 15.07.2005 року між сторонами у справі
укладено договір поставки № ЦХП-04-05405-01, відповідно до умов
якого постачальник (відповідач) зобов’язався поставити та
передати у власність замовника (позивача) продукцію в
асортименті та кількості відповідно до специфікації до даного
договору, що є його невід’ємною частиною. Відповідно до пунктів
5.1 - 5.3 договору постачальник здійснює поставку продукції
автомобільним транспортом на умовах СРТ пункт призначення – Рава-
Руський, Новомосковський ШПЗ відповідно до вимог ІНКОТЕРМС
(редакція 2000р.); відвантаження постачальником продукції
проводиться партіями в 10-денний термін після письмового дозволу
замовника, який є підтвердженням готовності вантажоодержувача до
прийому; відповідальність за достовірність інформації, яка
вказується у дозволі, несе замовник; датою поставки продукції
вважається дата підписання трьохстороннього акту приймання-
передачі продукції на Рава-Руському, Новомосковському ШПЗ.
Згідно пункту 9.1 договору за прострочення поставки продукції
постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% від вартості
не поставленої продукції.
Також судами встановлено, що сторонами підписано специфікацію №
1 до договору поставки, якою передбачено поставку 5000 шпал типу
1 та типу 2 на загальну суму 398310грн.; умови постачання СРТ
пункт призначення Рава-Руський, Новомосковський ШПЗ відповідно
до вимог ІНКОТЕРМС (редакція 2000р.).
Судами з’ясовано, що листом № ЦХП зрм-5076 від 29.08.2005р.,
направленим відповідачу за рекомендованою кореспонденцією від
30.08.2005р. позивач надав дозвіл на відвантаження шпал
дерев’яних у повному обсязі та зазначив про необхідність надати
графік відвантаження продукції для укладання додаткової угоди;
натомість відповідач не здійснив відвантаження продукції згідно
предмету договору та умов специфікації.
З огляду на вище вказані обставини та норми процесуального
законодавства щодо обов’язку сторін довести обставини справи,
суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем
зобов’язання за договором від 15.07.2005р., що полягає у його
невиконанні в обумовлений термін та у передбаченому договором
порядку.
Натомість суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками
місцевого суду щодо встановлених обставин справи, зазначив, що
місцевим судом не дано належної правової оцінки невизначеності
істотних умов виконання зобов’язання відповідачем щодо місця
призначення відвантаження продукції, що свідчить про вину обох
сторін у невиконанні зобов’язання, та зменшив розмір збитків на
50% на підставі статті 616 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Судова колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції з
наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Загальні умови виконання зобов’язань визначені нормами
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться.
Згідно із пунктом першим статті 193 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо
виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах
звичайно ставляться. До виконання господарських договорів
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей, передбачених цим
Кодексом.
При цьому згідно статей 33, 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони зобов’язані довести
належними та допустимими доказами обставини справи, на які вони
посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині стягнення
39831грн. штрафних санкцій, апеляційний господарський суд,
дослідивши договір поставки від 15.07.2005 року та дозвіл на
відвантаження продукції від 29.08.2005року, встановивши, що
істотні умови договору поставки сторонами узгоджено, врахував
вище вказані норми та застосував їх відповідно до встановлених
обставин справи.
Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх
інстанцій про не доведення відповідачем в порядку статей 33, 34
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставин, на які він покликається в обґрунтування своїх
заперечень (щодо не одержання дозволу на відвантаження та про
відмову від виконання зобов’язання в порядку частини 6 статті
193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111
5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що
апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повторно розглядаючи справу, всебічно, повно та об’єктивно
розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх
вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував
зобов’язальні правовідносини сторін, що виникли та існували між
сторонами, та з урахуванням статті 33 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшов законних та
обґрунтованих висновків за наслідками розгляду апеляційної
скарги.
Висновки апеляційного суду, якими спростовано доводи позивача,
ґрунтуються на належних та допустимих доказах, наведених у
постанові суду.
Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає
вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11
від 29.12.76 р. "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами
та доповненнями.
Доводи скаржника стосовно оцінки обставин справи судом
апеляційної інстанції не приймаються колегією суддів до уваги з
огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та з підстав їх суперечності
обставинам справи.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого
підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеної
постанови колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Марка-
Плюс” залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 28.03.2006 року у справі № 33/10 господарського суду
Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач