17-9/326-05-9069 Про зобов'язання звільнити займане приміщення - 20.06.2006 Прийняття

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, м. Одеса (далі –Управління ООКС).

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Ореза В.П.,

відповідача –Дуди А.І., Айзенберга О.М.,

третьої особи – не з'яв.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський суд України

Релігійна громада ЄПЦ подала до господарського суду Одеської області позовну заяву, в якій просила суд зобов'язати відділення НСТДУ звільнити безпідставно займане приміщення площею 258, 1 кв. м, що має відокремлений вхід з арки будинку № 62, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, та розташоване на першому поверсі будівлі колишньої Реформаторсько-Євангелічної церкви за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, що належить релігійній громаді ЄПЦ, шляхом виселення названого відділення із зазначеного приміщення.

Рішенням названого господарського суду від 23.03.2006 (колегія суддів у складі: Зуєва Л.Є. –головуючий, судді Рога Н.В. і Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з відсутності правових підстав для зобов'язання відділення НСТДУ звільнити орендоване ним приміщення.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада ЄПЦ просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано порушенням господарським судом у вирішенні спору норм матеріального і процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для такого вирішення, у зв'язку з чим оскаржуване рішення є недостатньо обґрунтованим.

У відзиві на касаційну скаргу відділення НСТДУ заперечує проти її доводів і просить залишити оскаржуване рішення господарського суду без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Крім того, у зазначеному відзиві відділення НСТДУ просить "забезпечити розгляд справи по факту незаконного привласнення державного майна (м. Одеса, вул. Пастера, буд. 62) скаржником з метою повернення державної власності Україні", мотивуючи це прохання тим, що "скаржник незаконно одержав вищезгадане державне майно".

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у розгляді справи встановлено, що:

- згідно з рішенням Одеської міської ради народних депутатів від 07.09.1988 № 311 приміщення колишньої Реформаторської церкви по вул. Пастера, 62, в якому раніше був розташований театр ляльок, загальною площею 1 281 кв. м було передано в оренду Одеському міжобласному відділенню Спілки театральних діячів України (СТДУ) для розміщення правління та підрозділів цього відділення;

- відповідно до рішення Малиновського районного народного суду м. Одеси від 26.11.1998, яке набуло чинності 07.12.1998, та додатковим рішенням названого суду від 02.08.1999 за релігійною громадою ЄПЦ визнано право власності на будівлю колишньої Реформаторсько-Євангелічної церкви загальною площею 1 422, 2 кв. м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62 (далі - Будівля), що перебувала у державній власності;

- 13.08.1999 Одеське міжміське бюро технічної інвентаризації видало названій релігійній громаді реєстраційне посвідчення про право власності на Будівлю;

- 18.03.1999 релігійна громада ЄПЦ надала Управлінню ООКС охоронне зобов'язання щодо нерухомого пам'ятника історії та культури;

- відділення НСТДУ з 1988 року і на момент набуття релігійною громадою ЄПЦ права власності на Будівлю займало частину останньої загальною площею 1 281 кв. м на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 07.09.1988 № 311 та охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії і культури, укладеного названим відділенням і Державною інспекцією по охороні пам'ятників Управління архітектури Одеської обласної державної адміністрації 01.08.1993 (далі –охоронно-орендний договір);

- згідно з пунктом 2.2 цього договору пам'ятник містобудування і архітектури передається за актом технічного огляду, який складається сторонами не пізніше ніж через два тижні після оформлення договору;

- відповідно до пункту 2.3 охоронно-орендного договору строк користування пам'ятником архітектури було встановлено на період діяльності Одеського міжобласного відділення СТДУ, причому даний договір підлягав перереєстрації кожні 5 років з внесенням змін і доповнень, визначених згідно із законодавством, чинним на момент перереєстрації;

- за пунктом 3.1 охоронно-орендного договору за використання пам'ятника містобудування і архітектури назване відділення зобов'язувалося сплачувати відповідному державному органові протягом дії цього договору орендну плату за ставками, встановленими за згодою з Міністерством з питань будівництва і архітектури;

- 19.05.1997 Управління ООКС і Одеське міжобласне відділення СТДУ підписали додаткову угоду до охоронно-орендного договору;

- у зв'язку із зміною власника майна релігійна громада ЄПЦ і відділення НСТДУ 04.03.1999 уклали додаткову угоду до охоронно-орендного договору (далі –додаткова угода від 04.03.1999);

- згідно з розділом 3 цієї додаткової угоди релігійна громада ЄПЦ погодилася з тимчасовим розміщенням відділення НСТДУ у займаній ним на той час частині будівлі загальною площею 258, 1 кв. м на 1-му поверсі Будівлі з окремим входом з арки будинку за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62;

- відповідно до розділу 4 додаткової угоди від 04.03.1999 користування зазначеною частиною Будівлі мало для відділення НСТДУ оплатний характер та передбачало відшкодування релігійній громаді ЄПЦ фактичних витрат з експлуатації займаних названим відділенням приміщень, причому розмір виплат не повинен був перевищувати розміру тих, які здійснювалися раніше;

- крім того, за умовами розділу 5 тієї ж додаткової угоди відділення НСТДУ зобов'язалося звільнити займане приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення відповідно до розділу 3 цієї додаткової угоди;

- 02.03.2000 Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі –Представництво) і відділення НСТДУ уклали договір № 1 безстрокового користування нежитловим приміщенням, за яким Представництво передало, а відділення НСТДУ прийняло у безстрокове безоплатне користування нежитлове приміщення 1-го і 2-го поверхів загальною площею 609, 3 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60 з метою розміщення там офісу;

- після цього відділення НСТДУ займану ним частину приміщення релігійної громади ЄПЦ не звільнило, що й стало причиною подання позову в даній справі;

- згідно з розділом 6 додаткової угоди від 04.03.1999 після підписання цієї угоди всі інші положення охоронно-орендного договору і доповнення до нього втрачають силу; порядок припинення дії цієї додаткової угоди її умовами не визначено;

- з наданих суду документів вбачається, що приміщення надане відділенню НСТДУ за договором безстрокового безоплатного користування нежитловим приміщенням від 02.03.2000 № 1, укладеним названим відділенням і Представництвом, на час розгляду справи господарським судом не може використовуватися для розміщення підрозділів і творчих колективів відділення НСТДУ та здійснення їх статутної діяльності у зв'язку з тим, що:

у зазначеному приміщенні відсутні водо-, електропостачання, не завершено ремонтні роботи, про що свідчить акт обстеження приміщення (за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60), підписаний директором і головним інженером ЖЕУ "Ренесанс" та головою правління відділення НСТДУ;

з наявних у матеріалах справи фотографій вбачається, що відповідне приміщення перебуває у непридатному для використання стані;

згадане приміщення надавалося відділенню НСТДУ Представництвом як власність територіальної громади м. Одеси, однак у розгляді справи з'ясовано, що нежилі приміщення 1-го та 2-го поверхів загальною площею 603, 7 кв. м та нежилі приміщення підвалу загальною площею 169, 22 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60, належать гр. Кононову С.В. на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.2006 № 212;

- у судовому засіданні 23.03.2006 релігійною громадою ЄПЦ заявлено клопотання про тлумачення додаткової угоди від 04.03.1999, яке "фактично містить за своїм змістом" окрему позовну вимогу щодо тлумачення змісту договору та його дійсності, такі вимоги повинні бути подані згідно вимог ст. 22 ГПК України".

З урахуванням встановлених місцевим господарським судом обставин справи він дійшов висновку про те, що додаткова угода від 04.03.1999 відповідає ознакам договору майнового найму.

Проте, релігійна громада ЄПЦ, не заперечуючи цього висновку, обґрунтовує свої вимоги, зокрема, тим, що зазначена угода є неукладеною, й відтак відділення НСТДУ займає частину Будівлі без належних правових підстав.

Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР (що була чинною на час підписання сторонами додаткової угоди від 04.03.1999):

договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах;

істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

З огляду на викладене та на зміст позовних вимог господарський суд у розгляді даної справи повинен був вичерпно з'ясувати фактичні обставини, пов'язані з наявністю в додатковій угоді від 04.03.1999 істотних умов, необхідних для договору даного виду, з урахуванням, зокрема, й того, що за розділом 6 зазначеної додаткової угоди (як встановлено місцевим господарським судом) усі інші положення охоронно-орендного договору і доповнень до нього втратили силу.

Господарський суд першої інстанції не з'ясував відповідні обставини, що входять до предмету доказування в даній справі.

У безпосередньому зв'язку з цим необхідно зазначити ще й таке.

Обґрунтовуючи наведену в оскаржуваному рішенні правову позицію, місцевий господарський суд виходив з того, що релігійна громада ЄПЦ з моменту укладення додаткової угоди погоджувалася з умовами цієї угоди (тобто, по суті, визнавала її укладеною). Однак відповідний висновок господарського суду є передчасним, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом не здійснено оцінки та перевірки належними доказами доводів позивача зі справи про те, що:

позивачем не приймалися кошти відділення НСТДУ, перераховані останнім на депозитний рахунок нотаріальної контори як орендна плата за користування приміщенням;

позивач не одержував від відділення НСТДУ кошти за платіжними дорученнями відділення НСТДУ на оплату водо- та електропостачання згідно з додатковою угодою від 04.03.1999, боці кошти одержували інші юридичні особи;

позивач подавав відділенню НСТДУ пропозиції щодо як укладення договору оренди відповідно до законодавства, так і звільнення приміщення, займаного названим відділенням.

Місцевим господарським судом у вирішенні питання щодо строку дії додаткової угоди від 04.03.1999 неправильно застосовано до спірних правовідносин припис абзацу другого частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, за яким зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зазначене у розділі 5 додаткової угоди від 04.03.1999 (зміст якого з'ясовано місцевим господарським судом) надання відділенню НСТДУ еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення (відповідно до розділу 3 цієї угоди) має ознаки ймовірності, але не обов'язковості, оскільки залежить від волі третіх осіб, не зазначених у названій угоді.

Не встановивши усього кола обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, та не здійснивши оцінки всіх доказів, поданих позивачем зі справи, місцевий господарський суд припустився неправильного застосування норм процесуального права, а саме:

частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи;

частини першої статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

пункту 3 частини першої статті 84 названого Кодексу щодо зазначення в мотивувальній частині судового рішення доводів, за якими господарський суд відхилив докази сторін.

У зв'язку з наведеним у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас Вищим господарським судом України не береться до уваги довід касаційної скарги щодо необґрунтованого відхилення місцевим господарським судом клопотання релігійної громади ЄПЦ про тлумачення додаткової угоди від 04.03.1999.

У пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (v_344600-05) зазначено, що згідно з пунктом 1 статті 12 ГПК України до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.

Спори між сторонами судового процесу вирішуються у порядку позовного провадження, передбаченому ГПК України (1798-12) (частина перша статті 41 названого Кодексу), і отже відповідна вимога релігійної громади ЄПЦ за формою й змістом мала відповідати приписам статей 54, 56, 57 ГПК України, а в разі її об'єднання з вимогою про зобов'язання звільнити займане приміщення –і статті 58 названого Кодексу. Наявне в матеріалах справи (т. 2, а. с. 163, 164) письмове клопотання позивача від 23.03.2006 зазначеним приписам у повній мірі не відповідає, зокрема, не містить найменування відповідача, переліку документів, що додаються до заяви, доказів відправлення копії заяви відповідачеві тощо.

У новому розгляді справи господарському суду першої інстанції слід всебічно і повно з'ясувати та перевірити фактичні обставини справи, зазначені в цій постанові, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, дати доводам сторін належну правову оцінку і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Що ж до згаданого раніше прохання відділення НСТДУ стосовно розгляду справи за фактом "привласнення державного майна скаржником", то воно не може бути предметом розгляду Вищого господарського суду України. Як вже зазначалося, місцевим господарським судом з'ясовано, що право власності релігійної громади ЄПЦ на відповідне нерухоме майно визнано рішенням загального суду, а законом до повноважень господарських судів, у тому числі Вищого господарського суду України, не віднесено здійснення у будь-який спосіб перевірки законності та обґрунтованості рішень загальних судів.