ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2006 Справа N 35/193
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників відповідача –Тюльнєва С.А., Деменчука
М.Ф.
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Донвуглеводоканал”
на рішення від 09.03.2006
господарського суду Донецької області
у справі № 35/193
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Донвуглеводоканал”
до Спартаківської сільської ради народних
депутатів
Про стягнення заборгованості в сумі 72245,34 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час і
місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 року відкрите акціонерне товариство
“Донвуглеводоканал” звернулося з позовом до Спартаківської
сільської ради народних депутатів, згідно якого, уточнивши в
ході розгляду справи свої позовні вимоги, просило стягнути з
відповідача 72245,34 грн. заборгованості по оплаті послуг
водопостачання.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.03.2006 у
справі № 35/193 позов задоволено частково. Стягнено з
Спартаківської сільської ради с. Спартак, Ясинуватського району
на користь ВАТ “Донвуглеводоканал” заборгованість за надані
послуги в сумі 31197,19 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційному порядку зазначене рішення не переглядалось.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду
першої інстанції від 09.03.2006 в частині відмови у стягненні
заборгованості в сумі 41048,15 грн. та прийняти нове рішення,
яким задовольнити позов в повному обсязі. Свої вимоги скаржник
мотивує тим, що судом при прийнятті рішення порушено норми
матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вимоги Постанови ВРУ “Про оплату житлово-
комунальних послуг населенням України” від 18.03.1999 № 512-XІV
( 512-14 ) (512-14)
, п. п. 1.5, 4.2 Правил користування системами
комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах
України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994
№ 65 ( z0165-94 ) (z0165-94)
.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
відповідача, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судом, 31.07.2000 між Дочірнім підприємством
“Водозбут” Відкритого акціонерного товариства
“Донвуглеводоканал” та Спартаківською сільською радою с.
Спартак, Ясинуватського району, тобто відповідачем за цією
справою, було укладено договір на відпуск води та прийом стічних
вод за № 461.
Частково задовольняючи вимоги позивача, який наполягав на
стягненні з відповідача грошової суми у розмірі 72245,34 грн. за
надані йому на підставі вищезазначеного договору послуги за
період з.07.2002 року по березень 2004 року включно, суд виходив
з того, що наданими по справі доказами підтверджується, що з
01.01.2003 вищезазначений договір припинив свою дію, а отже
оплаті підлягають лише ті послуги, які відповідач отримав до
цього часу, а тобто за період з.07.по грудень 2002 року на суму
31197,19 грн.
З такими висновками суду в повні мірі погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини фактично були
встановлені судом, позивач не є тією особою, яка укладала з
відповідачем договір з водопостачання та водовідведення за № 461
від 31.07.2000. У цьому зв'язку суд, всупереч вимогам ст.ст. 47,
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не з'ясував, як те випливає із
змісту постановленого ним рішення, чи дійсно у позивача виникло
право вимоги за вищезазначеним договором та за яких саме
правових підстав. Відповідно до цього існуючі у справі докази,
що можуть мати відношення до згаданого питання, суд не дослідив
та не дав їм ніякої оцінки.
Крім того. Стверджуючи про те, що обґрунтованість решти вимог
позивача, яка стосується періоду з.01.2003 року по березень 2004
року, є недоведеною, суд, всупереч вищезазначеним вимогам норм
процесуального законодавства, в свою чергу також не дослідив
відповідні докази, що у цьому зв'язку є наявними в матеріалах
справи, та не дав їм відповідної оцінки.
З матеріалів же справи вбачається, що предметом договору № 461
від 31.07.2000 було постачання питної води для населення села
Веселе, яке знаходиться під юрисдикцією Спартаківської сільської
ради, та відповідне зворотнє прийняття стічних вод мережами, які
знаходяться на балансі відповідача, а також, що послуги з
вищезазначених питань надавались відповідною особою за тією ж
адресою у тому числі і протягом заявленого позивачем періоду
часу, що по суті не оспорював і відповідач, який стверджував
лише про те, що він не є належним відповідачем за цією справою.
В матеріалах справи, як те було встановлено судом, дійсно
існують дані про те, що 09.12.2002 відповідач поставив
водопостачальника до відома про розірвання договору № 461 від
31.07.2000. У цьому зв'язку, погоджуючись з твердженням
відповідача про те, що з 01.01.2003 припинились будь-які його
правовідносини з водопостачальником, суд не звернув уваги на ті
фактичні обставини справи, з яких випливало, що водопостачання і
водовідвід відносно с. Веселе здійснювались водопостачальником і
після.12.2002 року мережами, що знаходились у володінні
відповідача, та не дав оцінки спірній ситуації з огляду на
вимоги ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 11 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких підставою виникнення цивільних прав та
обов'язків можуть бути відповідні дії осіб. У цьому ж зв'язку
суд не зазначив яким саме чином узгоджуються його вищенаведені
висновки з тим, що Водоканал, згідно із пунктами 1.5, 1.19
Правил користування системами комунального водопостачання та
водовідведення в містах і селищах України ( z0165-94 ) (z0165-94)
,
обслуговує лише ті каналізаційні та водопровідні мережі, які
перебувають у нього на балансі, а ті, що на такому балансі не
перебувають, можуть ним експлуатуватись та обслуговуватись за
окремим договором.
Крім того, суд також не прийняв до уваги, що відповідно до ст.
30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, управління об'єктами житлово-комунального
господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, відноситься до відання виконавчих органів
відповідних рад, а згідно із ст. 13 Закону України “Про питну
воду та питне водопостачання” ( 2918-14 ) (2918-14)
, здійснення контролю,
у тому числі, за використанням систем питного водопостачання
безпосередньо відноситься до повноважень органів місцевого
самоврядування, до числа яких, зокрема, відноситься і відповідач
за цією справою.
Оскільки сукупність вищенаведених обставин справи не була в
повній мірі з'ясована судом, оскаржуване рішення не можна
вважати таким, що відповідає вимогам закону. Враховуючи
наведене, а також приймаючи до уваги, що нез'ясуванням цих
обставин в черговий раз суд допустив, крім іншого, порушення і
вимог ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскаржуване рішення
підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить на підставі наданих доказів
встановити фактичні обставини справи і, в залежності від
встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно
вимог процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Донвуглеводоканал” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 09.03.2006 у
справі № 35/193 скасувати, а справу передати до господарського
суду Донецької області на новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Остапенко М.І.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.