ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2006 Справа N 230/13-05
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у
справі),
Разводової С.С.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
скаргу “Центренерго” в особі Трипільської ТЕС
на постанову від 17.11.2005 р. Київського міжобласного
апеляційного господарського суду
у справі № 230/13-05 господарського суду Київської
області
за позовом ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго” в особі Трипільської ТЕС, м.
Українка
до Житлово-будівельного кооперативу
“Енергетик”, м. Українка
Про стягнення 10 750, 92 грн.
в судовому засіданні взяв участь представник:
позивача Желінська Т.М., довір.
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі
Трипільської ТЕС звернулося до суду з позовною заявою до Житлово-
будівельного кооперативу “Енергетик” про стягнення 10 750, 92
грн. заборгованості.
Позовні вимоги ґрунтуються на умовах договору № 3 від 10.03.1992
р. про надання послуг Житлово-будівельному кооперативу
“Енергетик”, укладеного між Трипільською ТЕС та Житлово-
будівельним кооперативом “Енергетик”.
Рішенням господарського суду Київської області від 22.09.2005 р.
(суддя Наріжний С.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 17.11.2005 р. (судді: Зеленіна Н.І. –головуючий,
Сергейчук О.А., Швець В.О.) задоволено частково апеляційну
скаргу ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в
особі Трипільської ТЕС, скасовано рішення господарського суду
Київської області від 22.09.2005 р. та прийнято нове рішення,
яким у позові відмовлено.
Не погоджуючись з винесеною постановою, ВАТ “Державна
енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Трипільської ТЕС
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 17.11.2005 р.
в частині відмови у задоволені позову та прийняти нове рішення.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної
інстанції норм матеріального права, а саме ст. 76 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з
наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми
судовими інстанціями, вимоги позивача полягають у стягненні
заборгованості за відпущену у грудні 1996 р. теплоенергію на
підставі договору № 3 від 10.03.1992 р., яка з урахуванням
переплати за попередній місяць становить 9 321,68 грн.
Строк дії договору № 3 від 10.03.1992 р. був встановлений з
01.01.1992 р. по 31.12.1994 р. Однак, після закінчення строку
дії договору позивач продовжував відпускати відповідачу
теплоенергію на підставі листа відповідача № 15 від 01.03.1995
р.
При цьому, листом від 16.01.1997 р. позивач повідомив
відповідача про те, що зазначений договір слід вважати недійсним
з 01.01.1997 р.
Відповідно до ст. 165 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо
строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі
вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-
який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з
дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи як і суд
першої інстанції в задоволені позову, суд апеляційної інстанції
дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутня вимога позивача
щодо оплати отриманої теплоенергії за грудень 1996 р., а отже
строк виконання зобов’язань не настав, тому на момент звернення
позивача до суду з позовом його права та охоронювані законом
інтереси взагалі не порушені.
Однак, як встановлено судами, позивачем була виставлена платіжна
вимога-доручення № 002168 від 30.12.1996 р. з призначенням
платежу: “за фактично використану теплоенергію згідно з
приладами обліку і діючих тарифів за грудень 1996 р.”, яка
містила в собі вимогу позивача про сплату вказаної
заборгованості.
Отже, вищезазначений висновок суду апеляційної інстанції не є
правомірним.
Враховуючи те, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правила цього
кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк
пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше,
не сплив до набрання чинності цим Кодексом, до даних
правовідносин підлягає застосуванню Цивільний кодекс УРСР.
Згідно з ст. 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність), встановлюється в три роки. В силу ст. 75
цього кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
позовна давність застосовується судом,
арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Статтею 76 даного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що перебіг
строку позовної давності починається з дня виникнення права на
позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої
інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач
повинен був дізнатися про порушення свого права 07.01.1997 р. та
відповідно строк позовної давності сплинув 07.01.2000 р., а
позивач з позовом звернувся у 2005 р.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є
підставою для відмови в позові.
Враховуючи те, що позивач не довів суду поважних причин пропуску
строку позовної давності, висновок суду першої інстанції про
відмову у задоволені позовних вимог є законним та обґрунтованим.
У зв’язку з чим судом апеляційної інстанції безпідставно
скасовано рішення суду першої інстанції.
На підставі вказаного колегія суддів вважає, що рішення суду
першої інстанції відповідає нормам матеріального та
процесуального права, тому підлягає залишенню без змін,
відповідно постанова суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, як незаконна.
З урахуванням вказаного та керуючись п. 6 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.
ст. 71 –80, 165 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. ст. 111-
5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго” в особі Трипільської ТЕС задовольнити частково.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 17.11.2005 р. у справі № 230/13-05 скасувати.
3. Рішення господарського суду Київської області від 22.09.2005
р. у справі № 230/13-05 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Разводова
Н.Г. Ткаченко