ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2006 Справа N 8/24-03
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у
справі),
Разводової С.С.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну ДПІ у м. Рівне
скаргу
на постанову від 09.02.2006 р. Львівського апеляційного
господарського суду (за результатами
перегляду ухвали господарського суду
Рівненської області від 11.10.2005 р.)
у справі № 8/24 господарського суду Рівненської
області
за заявою УПФ України в м. Рівне
до ДП “Укрбурштин” ДАК “Українські
поліметали”, м. Рівне
Про банкрутство
арбітражний керуючий Піщухін М.К.
в судовому засіданні взяв участь представник:
ДПІ у м. Рівне Михалевич Н.О., довір.
В С Т А Н О В И В:
У провадженні господарського суду Рівненської області
знаходиться Справа N 8/24 про банкрутство ДП
“Укрбурштин” ДАК “Українські поліметали”.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від
11.10.2005 р. (суддя Бригінець Л.М.) затверджено арбітражному
керуючому –керуючому санацією Піщухіну М.К. розмір винагороди
–5% від суми погашення кредиторської заборгованості згідно
протоколу зборів кредиторів від 26.05.-20.07.2005 р.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
09.02.2005 р. (судді: Мирутенко О.Л. –головуючий, Гнатюк Г.М.,
Кравчук Н.М.) залишено без задоволення апеляційну скаргу
Рівненської ОДПІ, а ухвалу господарського суду Рівненської
області від 11.10.2005 р. –без змін.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Рівненська ОДПІ
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 09.02.2006 р.
На думку заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції
не застосував норми матеріального права, а саме ч. ч. 12, 13 ст.
31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі –Закон), чим
порушив вимоги ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
14.06.2006 р. у судовому засіданні представником заявника
касаційної скарги подано клопотання про заміну Рівненської ОДПІ
у зв’язку з її реорганізацією на одного з її правонаступників
–ДПІ у м. Рівне, яке за висновком колегії суддів підлягає
задоволенню.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 13 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
поряд з оплатою
послуг та відшкодуванням витрат арбітражного керуючого
(розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) кредитори
мають право окремо встановлювати і виплачувати арбітражному
керуючому за результатами його діяльності додаткову винагороду,
розмір якої затверджується господарським судом.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, кредиторами
прийнято рішення (протокол зборів комітету кредиторів від 26.05.-
20.07.2005 р.) про встановлення керуючому санацією боржника
Піщухіну М.К. винагороди у розмірі 5% від суми погашення
кредиторської заборгованості.
Колегія суддів відмічає, що Закон ( 2343-12 ) (2343-12)
не визначає
підстав, за яких може встановлюватися та виплачуватися додаткова
винагорода арбітражному керуючому за результатами його
діяльності.
Отже, в цьому разі Закон ( 2343-12 ) (2343-12)
не обмежує право кредиторів
на встановлення арбітражному керуючому додаткової винагороди
певними випадками.
У зв’язку з чим доводи касаційної скарги щодо встановлення
додаткових, не передбачених Законом ( 2343-12 ) (2343-12)
підстав для
отримання арбітражним керуючим додаткової винагороди визнаються
колегією суддів необґрунтованими.
Разом з тим, згідно з ч. 11 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
для
виплати додаткової винагороди арбітражному керуючому кредитори
можуть створювати фонд. Формування фонду та порядок використання
його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та
затверджуються ухвалою господарського суду.
Отже, додаткова винагорода арбітражному керуючому підлягає
сплаті за рахунок коштів кредиторів з створеного ними фонду.
Затверджуючи розмір додаткової винагороди арбітражному
керуючому, суд першої інстанції правомірно зобов’язав кредиторів
надати суду докази формування фонду для оплати цієї додаткової
винагороди.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що
оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального і
процесуального права та підстав для їх зміни або скасування не
вбачається.
З урахуванням зазначеного та керуючись ст. 31 Закону України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у м. Рівне залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
09.02.2006 р. у справі № 8/24 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Разводова
Н.Г. Ткаченко