Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого Н.О. Волковицької Л.I. Рогач

за участю представників:

позивача

Вященко М.К., Балим М.В.

відповідачів

- не з'явились (про час і місце судового засідання

повідомлені належно); - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2006

року

у справі

№ 8/414 господарського суду міста Києва

за позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до

- Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_2; - Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_3

про

визнання недійсним договору дарування від 07.09.2004р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами договору дарування НОМЕР_1 магазину площею 128 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (435-15) , посилаючись на його суперечність положенням законодавства та моральним засадам суспільства з огляду на перебування магазину під забороною на відчуження та відсутність згоди позивача на укладення спірного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2005р. (суддя Катрич В.С.) позовні вимоги було задоволено повністю; визнано недійсним договір дарування від 07.09.2004р.; стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 203 грн. у відшкодування судових витрат.

Судове рішення вмотивовано правомірністю заявлених позовних вимог, доведеністю обставин справи, що підтверджують укладення договору дарування з порушенням за наявності судових спорів, предметом яких є подароване за спірним договором майно, статтями 717, 718 Цивільного кодексу України (435-15) , що визначають зміст договору дарування.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2005 року рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2005р. було скасовано; провадження у справі припинено на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2006р. постанову апеляційної інстанції від 22.11.2005р. скасовано, справу передано до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. рішення господарського суду міста Києва скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю; з позивача на користь відповідача -ОСОБА_3 стягнуто 42,5грн. за подачу апеляційної скарги.

Постанову вмотивовано неповним з'ясуванням у рішенні господарського суду обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у ньому висновків щодо наявності судового спору відносно предмету договору дарування фактичним обставинам справи, статтею 4 Закону України "Про власність" (697-12) , що визначає права власника по відношенню до свого майна.

Не погоджуючись з постановою, позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 - звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 року, в якій просить зазначену постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 43 та 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки апеляційною інстанцією не з'ясовано повністю та всебічно усі обставини справи та не виконано вказівки, що містились у постанові касаційної інстанції, статей 203, 215, 717, 719 Цивільного кодексу України (435-15) , а також фіктивністю договору дарування відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідачі відзиву на касаційну скаргу не надали, усно зазначили про відповідність постанови апеляційного суду вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийняті оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтями 717 та 719 Цивільного кодексу України (435-15) визначено поняття, зміст, істотні умови договору дарування та форму його укладення, зокрема, в разі дарування нерухомої речі.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність; в разі дарування нерухомої речі договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України (254к/96-ВР) та статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відповідно до підстав та предмету позову.

Як встановлено судами та вбачається з обставин справи, підставою для визнання договору дарування недійсним згідно позовних вимог визначено перебування подарованого майна під судовою забороною на відчуження; наявність судових спорів, предметом яких було подароване майно; введення сторонами договору в оману нотаріуса щодо предмету дарування; статус майна як спільної часткової власності та відсутність згоди позивача на розпорядження ним; здійснення договору дарування з метою уникнення цивільної відповідальності за завдані збитки та сплати спільних платежів; порушення особистих майнових прав позивача внаслідок унеможливлення виконання судового рішення про стягнення з відповідача -ОСОБА_2 суми боргу.

Судами встановлено, що на підставі договору про сумісну діяльність від 28.10.1998р. та договору дарування від 25.12.2000р. у спільній частковій власності позивача та відповідача -ОСОБА_2 перебував торгівельний павільйон, розташований за адресою АДРЕСА_2 (колишні адреси: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1), загальною площею 216кв.м., з яких позивачу належить 88 кв.м., а ОСОБА_2 належало 128кв.м.

Також судами встановлено, що в судовому провадженні на протязі 2002-2005р.р. знаходились: позов СПД ОСОБА_1 до СПД ОСОБА_2 про стягнення завданих збитків по утриманню торговельного павільйону (справа № 30/370); позов СПД ОСОБА_1 до СПД ОСОБА_2 про відшкодування збитків - витрат на утримання земельної ділянки за місцем розташування павільйону (справа № 14/95); позов СПД ОСОБА_2 до Київської міської ради, управління земельних ресурсів КМДА, СПД ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту рішення Київської міської ради про надання в користування, вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею, та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за місцем знаходження павільйону (справа № 45/168).

07.09.2004р. відповідачами було укладено договір дарування НОМЕР_1, посвідчений нотаріально нотаріусом Ніколіца В.Ф., за умовами якого відповідач -ОСОБА_3 - прийняв у дар магазин, що є частиною торгівельного павільйону на АДРЕСА_1 (колишня адреса АДРЕСА_3), вартістю 1700грн.

За висновком господарського суду міста Києва, знаходження у судовому розгляді справ, у яких позивачем або відповідачем була СПД ОСОБА_2, тобто справ щодо договору про сумісну діяльність та торговельного павільйону, є фактом, який в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не потребує доведення; відповідно, договір дарування від 07.09.2004р. здійснено на момент перебування подарованого нерухомого майна у спорі та з порушенням права позивача на отримання від відповідача СПД ОСОБА_2 боргів по збиткам на утримання магазину згідно рішень судів.

Натомість постановою Київського апеляційного господарського суду встановлено правомірність розпорядження власника майном, що перебуває у його власності, відсутність перешкод щодо розпорядження належним йому майном у формі дарування та необгрунтованість висновку щодо наявності спору щодо предмету договору дарування.

З огляду на вище встановлені обставини та застосувавши положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого та правомірного висновку про відсутність підстав, з якими чинне законодавство пов'язує недійсність договору, відповідно до змісту позовних вимог, та про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) повторно розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обгрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та дійшов законного та обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови та про невиконання апеляційним судом вказівок, що містяться в постанові касаційної інстанції від 24.01.06р.,не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи; інші доводи заявника стосуються встановлених апеляційним судом обставин справи та виходять за межі повноважень касаційної інстанції, з огляду на що підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 року у справі № 8/414 господарського суду міста Києва залишити без змін.