ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.06.2006 Справа N 4/1450-20/201
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. - головуючого, Козир Т.П. , Кота О.В. розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої
компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України” на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 15.11.2005 р. у справі № 4/1450-20/201
господарського суду Львівської області за позовом Дочірньої
компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України” до Львівського Комунального підприємства
“Залізничнетеплоенерго” про стягнення 6 332 949,21 грн., за
участю представників сторін:
від позивача –Клименка..Р.В.дддддР.В., дов. від 20.12.2005 р.
№ 318/102;
від відповідача –Охріменко В.В., дов. від 03.01.2006 р. № 1.
В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Львівської
області з позовом про стягнення з Львівського Комунального
підприємства “Залізничтеплоенерго” 6332949,21 грн.
заборгованості та штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Львівської області від 10.08.2005
р. (суддя Манюк Т.П. ), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р.
(колегія суддів у складі: головуючого-судді Онишкевича В.В.,
суддів: Слука М.Г., Скрутовського П. Д.) позов частково на суму
1052861 грн. 18 коп. , в т.ч. - 766584 грн. 62 коп. основного
боргу, 20641 грн. 07 коп. пені, 188419 грн. 49 коп. інфляційних,
16098 грн. 27 коп. штрафу та 6111-7 грн. 73 коп. річних. В решті
позову відмовлено.
В частині задоволення позову судові акти мотивовані наявністю
заборгованості в зазначеній сумі, на яку нараховані штрафні
санкції. Щодо відмови в позові, то суди обґрунтували свою
правову позицію тим, що решта суми заборгованості стягнута з
відповідача за рішенням господарського суду у справі
№ 4/2891-33/306.
Не погодившись з рішенням та постановою у справі, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі
№ 4/2891-33/306 не виконане в повному об’ємі, а відтак, у судів
були відсутні правові підстави відмовляти у задоволенні решти
позову. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що судами не
досліджувалися обставини щодо суми 700000,00 грн., на яку
укладався договір уступки права вимоги та проводився
взаємозалік.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом даного
спору є вартість природного газу, поставленого відповідачу на
виконання договору за № 2586 від 01.01.2001 р., протягом
січня-.04. 2001 року та жовтня-грудня 2002 року в об’ємі
18256012 тис. м. куб. на загальну суму 3970682,61 грн., а також
відповідні санкції.
Заборгованість відповідача перед позивачем за період
січень-квітень 2001 року була стягнута рішенням господарського
суду Львівської області від 22.10-06.11.2002 р. у справі
№ 4/2891-33/306, видано наказ на примусове виконання рішення.
Що стосується заборгованості за газ, спожитий відповідачем за
період з.10.по грудень 2002 р. в кількості 18256012
тис. м. куб. на суму 3970682,61 грн., то відповідач частково
погасив дану заборгованість, а саме, в сумі 3204097,99 грн., в
т.ч. 1611446,42 грн. коштами та 1592651,57 грн. шляхом
проведення взаєморозрахунку.
Залишок заборгованості складає 766584,62 грн.
(3970682,61 грн. –3204097,99 грн.). Однак, позивач, без
достатніх правових підстав, зарахував суму 3204097,99 грн. в
рахунок погашення заборгованості за газ, спожитий в попередньому
періоді, та по якому є рішення господарського суду Львівської
області і наказ на стягнення присудженої судом суми по рішенню у
справі № 4/2891-33/306.
Відмовляючи в позові в цій частині, суди мотивували свою правову
позицію тим, що не допускається повторне стягнення цієї суми, а
посилання позивача на додаткову угоду за № 5 від 20.09.2002 р.,
п. 6.2 якої надає позивачу право погашати заборгованість за
попередні періоди сумами, які поступають на рахунок позивача, є
безпідставним, оскільки заборгованість за попередній період
погашається на підставі згаданого вище судового рішення ВДВС
Залізничного району.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Звертаючись з позовом про стягнення заборгованості у справі
4/2891-33/306 Дочірня компанія “Газ України” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” набула процесуального
статусу сторони у цій справі, а після видачі наказу на виконання
судового рішення - статусу стягувача. Виконання судового рішення
є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна порядку
виконання судового рішення на цій стадії може відбуватися не
інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським
процесуальним кодексом України та Законом України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
.
Зміна способу виконання рішення регулюється ст. 33 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
та ст. 121
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В той же час, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського
суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив
господарський спір між тими є сторонами, про той же предмет і з
тих же підстав. Тому, господарським судам слід було припинити
провадження, в частині стягнення 3204097,99 грн., а не
відмовляти в позові у цій частині. Відтак рішення та постанова
підлягають зміні, а провадження в частині стягнення 3204097,99
грн. –припиненню.
Колегія суддів касаційної інстанції також не може погодитися з
висновками попередніх судів стосовно задоволення позовних вимог
щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних витрат та 3% річних.,
оскільки вони є наслідком помилкового аналізу юридичних
документів та правових актів.
Як на підстави для стягнення зазначених нарахувань місцевий суд
послався на п. 7.2. Договору і п. 6 ст. 232 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ч. 2 ст. 231 того ж кодексу
( 436-15 ) (436-15)
, ст. 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Утім, зазначений висновок суду зроблений без врахування
особливостей спору та приписів Закону України “Про внесення
зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
” від 8.10.1999 року № 1136-ХІV та Прикінцевих
положень Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Так, під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій
відповідач стверджував про те, що на 89,5% останній здійснює
постачання теплової енергії для опалення і підігріву води
населенням.
Ці обставини не були належно перевірені судами, як і не були
враховані вимоги відповідного закону.
Статтею 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачена відповідальність
боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у
вигляді обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а
також 3% річних, якщо законом або договором не встановлений
інший розмір процентів. Прикінцевими положеннями Закону України
“Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
” від 8.10.1999 року № 1136-ХІV, яким зазначена
стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не
поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення
виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою
населенням комунальних послуг. Судами
встановлено, що предметом договору, на якому ґрунтуються позовні
вимоги, є постачання природного газу для потреб населення. Проте
суди на це уваги не звернули.
Щодо стягнення 7% штрафу, передбаченого ст. 231 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, то слід зазначити, що відповідно до
п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, положення кодексу щодо відповідальності за порушення
господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці
порушення були вчинені після набрання чинності Кодексом
( 436-15 ) (436-15)
, крім випадків, коли за порушення господарських
зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором,
укладеним до 01.01.2004 р. Положення ГК України ( 436-15 ) (436-15)
щодо
відповідальності за порушення, вчинені до набрання чинності
Кодексом ( 436-15 ) (436-15)
, застосовуються у разі, якщо вони
пом’якшують відповідальність за порушення. Договір між сторонами
укладено до набрання чинності Господарським кодексом України
( 436-15 ) (436-15)
, газ поставлений у 2002 році, розрахунок повинен був
бути проведений за місяць: тобто, правовідносини виникли між
сторонами до набрання чинності Господарським кодексом України
( 436-15 ) (436-15)
, а тому судами помилково зроблено висновок щодо
застосування в даному випадку норми ч. 2 ст. 231 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про те, що
господарськими судами неправильно застосовані норми
матеріального права, а тому, оскаржувані рішення та постанова в
цій частині не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
Щодо посилання скаржника на те, що судами не досліджувалися
обставини щодо суми 700000,00 грн., на яку укладався договір
уступки права вимоги та проводився взаємозалік, то вони не
беруться до уваги Вищим господарським судом України, оскільки ці
аргументи та обставини не заявлялися скаржником під час розгляду
справи в судах першої та апеляційної інстанцій і докази на
підтвердження згаданих обставин не надавалися.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази; у касаційній
інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були
предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд касаційної інстанції
вважає, що судові акти попередніх судових інстанцій підлягають
частковій зміні та скасуванню.
При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій
постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази,
дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити
законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи
суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами
матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись
ст.ст. 80, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Львівської області від 10.08.2005 р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15.11.2005 р. у справі № 4/1450-20/201 змінити в частині відмови
в позові про стягнення 3204097,99 грн. та припинити в цій
частині провадження у справі; в частині вимог про стягнення
пені, інфляційних витрат та 3% річних рішення господарського
суду Львівської області від 10.08.2005 р. та постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р. у
справі № 4/1450-20/201 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Львівської області; в решті
позовних вимог рішення господарського суду Львівської області
від 10.08.2005 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 15.11.2005 р. у справі № 4/1450-20/201
залишити без змін.
Головуючий суддя О. Шульга
Суддя Т. Козир
Суддя О. Кот