31/203(18/99) Про визнання права власності на озимину та зобов'язання повернути майно - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Шандрівське" на постанову від 09.03.2006 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 31/203 (18/99)

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Шандрівське" (надалі -Господарство)

до ТОВ "Агрофірма "Орільська" (надалі -Товариство)

треті особи без самостійних вимог

Головне управління статистики у Дніпропетровській області;

Управління сільського господарства Юріївського району Дніпропетровської області

про визнання права власності на майно; зобов'язання повернути майно

за участю представників:

від позивача

- не з'явились

від відповідача

- Вишневський А.С.

від третіх осіб

- не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В березні 2003 р. Господарство звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства 1 212 332 грн., що складає вартість урожаю озимої пшениці та озимого жита урожаю 2001 р.

В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив суд зобов'язати відповідача повернути йому озиме жито у кількості 395,7 тон та озиму пшеницю у кількості 1523,3 тон. Також, позивач надав доповнення до позовних вимог та просив суд визнати право власності Господарства на 1523,3 тон озимої пшениці та 395,7 тон озимого жита урожаю 2001 р.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що восени 2000 р. на земельній ділянці площею 807 га, яка була йому виділена єдиним земельним масивом за рішенням Шандрівської сільської ради, він посіяв озиму пшеницю та озиме жито, на що витратив 89 721,45 грн. У 2001 р. на засіяній Господарством земельній ділянці урожай безпідставно було зібрано Товариством у заявленій до стягнення кількості.

Відповідач проти заявлених вимог заперечував з підстав недоведеності та необгрунтованості позовних вимог, вказував на відсутність у позивача права власності на витребуване майно і заперечував обставини отримання оспорюваного майна за рахунок позивача.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2005 р. (суддя Мороз В.Ф.) в частині вимог про визнання права власності Господарства на 1523,3 тон озимої пшениці та 395,7 тон озимого жита урожаю 2001 р. в позові відмовлено; в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу 1523,3 тон озимої пшениці та 395,7 тон озимого жита позов залишено без розгляду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2006 р. (судді: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2005 р. змінено: в позові відмовлено повністю з підстав необгрунтованості та неправомірності позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою, Господарство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Визначення правової підстави пред'явленого позову безпосередньо впливає на межі предмету доказування у справі, на визначення судом юридичної природи спірних відносин та на надання судом юридичної оцінки обставинам справи.

Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з того, що вимоги Господарства про визнання права власності та вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) у даній справі є необгрунтованими та безпідставними, позаяк предметом вимог є речі, визначені родовими ознаками. Приписи ст. 469 ЦК УРСР (1540-06) , ст. ст. 48, 50 Закону України "Про власність" (697-12) регулюють відібрання індивідуально-визначеної речі (майна), а озиме жито та озима пшениця, які не індивідуалізовані позивачем і відсутні в натурі на момент розгляду справи, є речами, що визначені родовими ознаками, що унеможливлює визнання права власності та витребування майна.

Матеріали справи свідчать про те, що вказані висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обгрунтованими.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обгрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін; дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність та неправомірність позовних вимог; підставно змінив рішення місцевого господарського суду у зв'язку із неправильним застосуванням судом норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України (1798-12) , повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, підставно відмовлено у позові. Висновки апеляційного суду грунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України (1798-12) , касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.