ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2006 Справа N 34/324
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф – головуючого, Козир Т.П. , Кота О.В., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Сільськогосподарського кооперативу “Дружба” на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
06.02.2006 р. у справі № 34/324 господарського суду
Дніпропетровської області за позовом Спільного підприємства у
формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Вітамекс Лтд” до
Сільськогосподарського кооперативу “Дружба”
про стягнення 30969,60 грн., за участю представників:
від позивача: Ворона В.О. дов. без № від 10.01.2006 р.,
Оваденко Ю.Л. дов. без № від 06.12.2005 р.;
від відповідача (скаржника): не з’явилися.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
08.12.2005 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 06.02.2006 р., у справі
№ 34/324 за позовом Спільного підприємства у формі Товариства з
обмеженою відповідальністю (далі – “СП ТОВ”) “Вітамекс Лтд” до
Сільськогосподарського кооперативу (далі –“СК”) “Дружба” про
стягнення 30969,60 грн. позовні вимоги задоволено повністю.
З відповідача на користь позивача стягнуто 20959,68 грн. боргу,
8748,04 грн. пені, 838,42 грн. річних, 305,46 грн. держмита та
118 грн. витрат по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що внаслідок неналежного виконання
відповідачем умов договору у нього виникла заборгованість на
суму 20959,68 грн., а доказів погашення заборгованості
відповідач не надав.
У поданій касаційній скарзі СК “Дружба” просить скасувати
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.02.2006 р. та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 08.12.2005 р. у справі № 34/324 і
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скарга мотивована тим, що рішення та постанова у справі
№ 34/324 прийняті з порушенням норм матеріального та
процесуального права, зокрема, судами не було враховано
положення постанови Пленуму ВСУ № 11 від 29.12.1976 р. “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
та ч. 1 ст. 11-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзив на касаційну скаргу від СП ТОВ “Вітамекс Лтд” до суду не
надходив.
Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.04.2004 р. між СП
ТОВ “Вітамекс Лтд” (продавцем) та СК “Дружба” (покупцем)
укладено договір купівлі-продажу № ДГ-0000035 строк, дії якого
визначений до 31.12.2004 р.
За умовами договору продавець зобов’язується систематично
поставляти у власність покупця товар, а покупець –приймати та
оплачувати його.
В пункті 3.1 договору сторони передбачили, що груповий
асортимент, кількість та ціна продукції вказується в накладних
на продукцію, які є невід’ємною частиною договору або в
доповненнях до договору на кожну партію продукції. Ціни та
кількість на партію продукції вважаються прийнятими і
погодженими покупцем, якщо представник покупця прийняв продукцію
за цінами та кількістю, які вказані в накладних на відповідну
партію товару.
Згідно з п. 3.3 договору розрахунок за поставлену продукцію в
окремому календарному місяці повинен здійснюватися рівними
частками, кожну неділю, але остаточний розрахунок за продукцію,
поставлену в цьому календарному місяці, повинен здійснюватися не
пізніше останнього банківського дня цього календарного місяця.
Дата оплати вважається дата зарахування грошових коштів на
розрахунковий рахунок продавця.
Відповідно до п. 4.1 договору продавець передає продукцію
партіями відповідно до замовлення покупця. Датою поставки
вважається дата виписки накладної продавцем.
Судами також встановлено, що відповідач не виконав належним
чином взяті на себе зобов’язання в частині оплати отриманого
товару, покладених на нього умовами договору, внаслідок чого
утворилась заборгованість на суму 20959,68 грн. Доказів
погашення заборгованості відповідачем не надано.
Виходячи з вищевикладених обставин та з приписів ст.ст. 525, 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, суди попередніх інстанцій
дійшли висновків про обґрунтованість позову. Колегія суддів
Вищого господарського суду України погоджується зі згаданими
висновками з огляду на наступне.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, зобов’язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог
–відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або
одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
сторони повинні виконувати господарські зобов’язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а
також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для
належного виконання нею зобов’язання.
Оскільки відповідач доказів сплати заборгованості в розмірі
20959,68 грн. судам не надав, вимоги позивача в цій частині
судами задоволено правомірно.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та
пені, то суди попередніх інстанцій цілком вірно вирішили, що ці
вимоги позивача також підлягають задоволенню, оскільки в пункті
6.1 договору сторонами обумовлена сплата покупцем у випадку
несвоєчасної оплати за продукцію пені в розмірі подвійної
облікової ставки НБУ від суми недоплати за кожен день
прострочення платежу.
За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення пені в
сумі 8748,04 грн. обґрунтовані та задоволені правомірно.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від
простроченої суми, якщо інший обсяг відсотків не встановлений
договором або законом.
Оскільки відповідачем було прострочено виконання грошового
зобов’язання, то судами першої та апеляційної інстанцій
правомірно нараховані та стягнуті з відповідача 3% річних на
суму 832,42 грн.
Посилання скаржника на те, що при прийнятті оскаржуваного
рішення судом першої інстанції не було витребувано у позивача
акту звірки взаємних розрахунків між СП ТОВ “Вітамекс ЛТД” та СК
“Дружба”, який, на думку відповідача, міг би підтвердити наявну
заборгованість між сторонами та порушення у зв’язку з цим
господарським судом норм матеріального права спростовуються
вищевикладеним і не можуть бути підставою для скасування рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2005 р.
Твердження скаржника про порушення апеляційним судом норм
процесуального права не відповідають матеріалам справи,
зводяться до тлумачення норм на свою користь та не спростовують
викладених в судових рішеннях мотивованих висновків про
задоволення позовних вимог.
За таких обставин касаційну скаргу Сільськогосподарського
кооперативу “Дружба” слід залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2005 р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.02.2006 р. –без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.02.2006 р. та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 08.12.2005 р. у справі № 34/324
залишити без змін, а касаційну скаргу Сільськогосподарського
кооперативу “Дружба” –без задоволення.
Головуючий суддя О. Шульга
Суддя Т. Козир
Суддя О. Кот