ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2006 Справа N 17/665-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. - головуючого, Козир Т.П. , Кота О.В. розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського
(фермерського) господарства “Зенченко” на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 08.02.2006 р. у справі
№ 17/665-05 господарського суду Сумської області за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ельдорадо” до
Селянського (фермерського) господарства “Зенченко”
про стягнення 9289,06 грн., за участь представників:
від позивача: Фесенко Р.І. дов. № 188, від 19.05.2006 р.; р ль
від відповідача (скаржника): не з’явилися.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.12.2005 р.,
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 08.02.2006 р., у справі № 17/665-05 за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі –ТОВ)
“Ельдорадо” до Селянського (фермерського) господарства (далі
–С(Ф)Г “Зенченко” про стягнення 9289,06 грн. позовні вимоги
задоволено повністю.
З відповідача на користь позивача стягнуто 6000 грн.
заборгованості, 203,01 грн. пені, 54 грн. інфляційних збитків,
32,05 грн. 3% річних, державне мито в сумі 69,06 грн. та 79,89
грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового
процесу.
У поданій касаційній скарзі С(Ф)Г “Зенченко” просить скасувати
рішення господарського суду Сумської області від 22.12.2005 р.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
08.02.2006 р., у справі № 7/665-05, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Сумської області.
Скарга мотивована тим, що рішення та постанова у справі
№ 17/665-05 прийняті з порушенням норм процесуального права,
зокрема, ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Ельдорадо” заперечує проти
скарги, просить рішення господарського суду Сумської області від
22.12.2005 р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 08.02.2006 р. у справі № 17/665-05
залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.04.2005 р. між
сторонами укладено договір № 162 на постачання товару (насіння
цукрового буряка), у кількості 120 пос. од., по ціні 83,33
грн./пос. од. на суму 12000 грн.
Відповідно до п. 5.1 договору відповідач повинен розрахуватись
за товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок
позивача у строк до 15.09.2005 р.
Згідно з п. 1.3 Договору при передачі спірного товару покупець
отримав від продавця документи на насіння, а саме: накладна,
податкова накладна та сертифікат на насіння цукрових буряків
серія ЦБ 0111-79 від 15.04.2005 р., яким підтверджено походження
і якісні показники даного товару.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що позивач належним
чином виконав свої обов'язки за договором. Відповідач свої
зобов’язання по сплаті за отриманий товар в повному обсязі не
виконав, внаслідок чого з 15.09.2005 р. виникла заборгованість у
розмірі 6000 грн.
Виходячи з вищевикладених обставин та з приписів ст. 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, суди попередніх інстанцій
дійшли висновків про обґрунтованість позову. Колегія суддів
Вищого господарського суду України погоджується зі висновками
судів з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог
–відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов’язання не
допускається.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
сторони повинні виконувати господарські зобов’язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а
також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для
належного виконання нею зобов’язання.
Попередніми судами також встановлено, що доказів сплати боргу в
розмірі 6000 грн. відповідач суду не надав, тому вимоги позивача
в цій частині судами задоволено правомірно.
Майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань передбачена п. 10.1 укладеного між сторонами
договору купівлі-продажу та Законом України від 22.11.1996 р.
“Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань”, тому вимоги позивача в частині стягнення пені в
сумі 203,01 грн. обґрунтовані та задоволені правомірно.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від
простроченої суми, тому вимоги позивача щодо стягнення з
відповідача 54 грн. інфляційних збитків та 3% річних в сумі
32,05 грн. правомірні та нараховані у відповідності з вимогами
діючого законодавства.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн.
штрафу то суди попередніх інстанцій правильно вирішили, що ці
вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Посилання скаржника на те, що при прийнятті оскаржуваного
рішення судом першої інстанції порушено вимоги ст. 4-3
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
спростовуються вищевикладеним і не можуть бути підставою для
скасування судових актів у справі, а тому, рішення
господарського суду Сумської області від 22.12.2005 р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
08.02.2006 р. слід залишити без змін, так як вони ухвалені при
повному з'ясуванні судами всіх обставин справи та при вірному
правозастосуванні.
Твердження скаржника про порушення апеляційним судом норм
процесуального права не відповідають матеріалам справи,
зводяться до тлумачення норм на свою користь та не спростовують
викладених в судових рішеннях мотивованих висновків про
задоволення позовних вимог.
Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про
необхідність задоволення позову є обґрунтованим, відповідає
законодавству та встановленим судами обставинам справи.
За таких обставин касаційну скаргу Селянського (фермерського)
господарства “Зенченко” слід залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Сумської області від 22.12.2005 р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
08.02.2006 р.–без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
08.02.2006 р. та рішення господарського суду Сумської області
від 22.12.2005 р. у справі № 17/665-05 залишити без змін, а
касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства
“Зенченко” –без задоволення.
Головуючий суддя О. Шульга
Суддя Т. Козир
Суддя О. Кот