2-29/4957-06 Про розірвання договорів купівлі-продажу, повернення нерухомого майна та визнання права власності - Текст документа

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що, оскільки у спірних договорах купівлі-продажу майнового комплексу не встановлений строк виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач направив на адресу відповідача телеграму з вимогою сплатити грошові кошти за придбані об'єкти, однак відповідач у порушення ст.530 ЦК України (435-15) досі не здійснив оплату за придбані об'єкти нерухомості.

Рішенням господарського суду АР Крим від 02.03.06 (суддя Башилашвілі О.I.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.06 (колегія суддів у складі: Плут В.М. -головуючого, суддів: Горошко Н.П., Щепанська О.А.) у позові відмовлено з тих підстав, що оскільки позивач належним чином не повідомив відповідача про свою вимогу, а саме, направив вимогу на адресу де позивач фактично не знаходився, то позивач не має зобов'язання у встановлені строки здійснити оплату об'єктів.

Колективне підприємство профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" в поданій касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача; не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме, не врахував, що у договорах купівлі- продажу спірного майна, укладених між сторонами у справі, значиться адреса відповідача: м.Київ, пр. Кутузова,4 кв.23. За цією адресою і було направлено вимогу про виконання умов договору.

Позивач наголошує на тому, що попередні судові інстанції невірно визначили правові наслідки гарантійного листа відповідача та не взяли до уваги, що цей лист повинний бути розглянутий як односторонній правочин, відповідно до якого у відповідача виникають відповідні зобов'язання.

Судом не застосовано ч.2 ст. 651 ЦК України (435-15) , яка, на думку скаржника, повинна бути застосована до спірних правовідносин, оскільки відповідач до теперішнього часу не здійснив оплату за придбані будинки.

Судами також неправильно застосовано п.2 ст. 530 ЦК України (435-15) , якою зазначено, що в разі якщо термін виконання боржником обов'язку не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Суди безпідставно зазначили про відсутність такої вимоги з боку позивача.

В розширеній скарзі позивач скаржиться на незастосування судами ст.ст. 93, 202 та 697 ЦК України (435-15) .

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили наступне.

05.12.2003р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку літ. А загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова,24 (а.с.15).

У пункті 2 договору передбачено, що ціна договору складає 100000,00 грн., яку покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 3 договору право власності на вказане майно виникає з моменту підписання даного договору.

Згідно п.8 договору сторони домовились, що продавець передає, а покупець приймає предмет договору та пов'язані з його експлуатацією документи в строк до 05.12.2003р. на підставі акту приймання-передачі.

05.12.2003р. позивач передав, а відповідач у свою чергу прийняв житловий будинок літ. Е загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова,24 (а.с.16).

06.12.2003р. сторони вказаного договору, уклали додаткову угоду до нього, якою визначили, що об'єктом купівлі-продажі є житловий будинок літ. Е загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова,24, а не літ. А, як було вказано раніше у договорі (а.с.68).

05.12.2003р. позивачем та відповідачем було укладено ще один договір купівлі-продажу житлового будинку літ. А загальною площею 743,7 кв.м., житловою площею 546,6 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова,26 (а.с. 17) за ціною 400000,00 грн., яку покупець має перерахувати на розрахунковий рахунок продавця (п.2 договору).

Відповідно до п. 3 договору право власності на вказане майно виникає з моменту підписання даного договору.

У п.8 договору сторони домовились, що продавець передає, а покупець приймає предмет договору та пов'язані з його експлуатацією документи в строк до 05.12.2003р. на підставі акту приймання-передачі.

05.12.2003р. позивач передав відповідачу вказаний житловий будинок літ. А, розташований за адресою: АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова,26 (а.с. 18).

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України (435-15) , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Попередні судові інстанції встановили, що немає моменту пред'явлення вимоги в розумінні ст. 530 ЦК України (435-15) , а відправлена позивачем телеграма фактично відповідачем не отримана, оскільки відправлена на адресу, де відповідач не перебуває та вручена особі, що не працює у відповідача. Судами встановлено, що телеграму позивача, в якій не міститься вимога сплатити гроші, відповідач фактично не отримав. За таких обставин незастосування ст. 93 ЦК України (435-15) не вплинуло на правильність юридичної оцінки обставин справи.

Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи скаржника про незастосування судами ст.ст. 93, 202, ч.2 ст. 651 та неправильне застосування п.2 ст.530 ЦЕК України безпідставними.

Немає підстав і для застосування п.2 ст. 697 ЦК України (435-15) , оскільки попередні судові інстанції не встановили прострочення оплати майна і за договорами право власності на майно не зберігається за продавцем до оплати такого майна.

Відповідно до ч.4 ст. 653 ЦК України (435-15) , яка передбачає правові наслідки зміни або розірвання договору, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору.

Відповідно до ч.5 ст. 653 ЦК України (435-15) , якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином згідно з встановленими обставинами у справі відсутні правові підстави для повернення позивачу майна переданого за договорами купівлі-продажу від 05.12.03.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача колегія судів до уваги не приймає з огляду на наступне. Позивач був у встановленому порядку повідомлений про час і місце розгляду справи. Ухвалою про порушення апеляційного провадження у справі від 04.04.06 явка сторін обов'язковою не визнавалася. Доказів неотримання зазначеної ухвали скаржником не надано.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що прийняті у справі рішення та постанова попередніх судових інстанцій є цілком обгрунтованими, винесені при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Колективного підприємства профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" залишити без задоволення, рішення господарського суду АР Крим від 02.03.06 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.06 у справі №2-29/4957-2006 господарського суду АР Крим - без змін.