ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.11.2005 Справа N 46/205б
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі:
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),
Бур’янової С.С.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши
матеріали касаційної
скарги ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
на постанову від 06.06.2005 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 46/205-б господарського суду м. Києва
за заявою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
до ТОВ “Терра-Україна”
Про банкрутство
арбітражний керуючий Коваленко С.О.
за участю представників сторони:
ініціюючого кредитора Пустовіт Ю.Ю., довір.
Венгер Г.О., довір.
В С Т А Н О В И В:
У провадженні господарського суду м. Києва знаходиться Справа
N 46/205-б про банкрутство ТОВ “Терра-Україна”.
Постановою господарського суду м. Києва від 04.04.2005 р. (суддя
Шабунін С.В.) визнано ТОВ “Терра-Україна” банкрутом та відкрито
ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного
керуючого Коваленка С.О.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.06.2005 р. (судді: Коваленко В.М. –головуючий, Вербицька
О.В., Малетич М.М.) задоволено частково апеляційну скаргу ТОВ
“Терра-Україна”, скасовано постанову господарського суду
м. Києва від 04.04.2005 р. та припинено провадження у справі, а
в іншій частині апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної
інстанції, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва звернулася до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 06.06.2005 р. та прийняти нове рішення,
яким задовольнити позовні вимоги ДПІ у Шевченківському районі
м. Києва.
Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судом
апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема,
ст. ст. 22, 23, 24, 52 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі –Закон ( 2343-12 ) (2343-12)
) та підп. 8.2.1. п. 8.2
ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши пояснення представників сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом
апеляційної інстанції, судом першої інстанції в порядку ст. 52
Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
порушено провадження у справі про банкрутство
ТОВ “Терра-Україна” та згодом визнано його банкрутом і відкрито
ліквідаційну процедуру.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
справа про
банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні
вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не
менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не
були задоволені боржником протягом трьох місяців після
встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено
цим Законом.
Статтею 52 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
передбачено особливості
банкрутства відсутнього боржника.
Згідно з ч. 1 вказаної статті заява про порушення справи про
банкрутство відсутнього боржника може бути подана незалежно від
розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань
кредитором.
Таким чином, для порушення справи про банкрутство, в т.ч. справи
про банкрутство відсутнього боржника, необхідно щоб вимоги
заявника мали безспірний характер.
Відповідно до ст. 1 Закону безспірними вимогами кредиторів є
вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів,
підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими
документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється
списання коштів з рахунків боржника.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, докази безспірності
вимог заявника до боржника в матеріалах справи відсутні.
Крім того, положення ч. 10 ст. 7 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
встановлюють
додаткові вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство
кредитора –органу державної податкової служби.
Згідно вказаної норми кредитор - орган державної податкової
служби чи інший державний орган, який здійснює контроль за
правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів
(обов'язкових платежів) додає до заяви докази вжиття заходів до
отримання заборгованості по обов'язкових платежах у
встановленому законодавством порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів вжиття всіх
заходів щодо погашення податкового боргу, передбачених Законом
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
ініціюючим кредитором надано не було.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що висновок
суду першої інстанції в оскаржуваній постанові про визнання
боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури щодо
відсутності боржника за юридичною адресою не відповідає дійсним
обставинам справи, а акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
№ 142 від 05.08.2003 р., наданий заявником на підтвердження
вказаного факту, не є належним доказом.
В силу ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений права спростувати
обставини справи, встановлені попередніми судами при прийнятті
оскаржуваного судового рішення, а також здійснювати аналіз та
переоцінку доказів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України
“Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців” ( 755-15 ) (755-15)
відомості про відсутність юридичної
особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному
державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.
Таким чином, тільки факт внесення таких відомостей до реєстру
може слугувати підставою для визнання боржника відсутнім.
Таким чином, підстав для здійснення провадження у справі про
банкрутство боржника не має.
Згідно з ст. 5 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
провадження у справах про
банкрутство регулюється цим Законом, ( 2343-12 ) (2343-12)
Господарським
процесуальним кодексом України, ( 1798-12 ) (1798-12)
іншими законодавчими
актами України.
Отже, поряд з положеннями Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
господарський суд у
справі про банкрутство має право застосовувати норми
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, які
передбачають, зокрема, припинення провадження у справі.
У зв’язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов законного та
обґрунтованого висновку щодо припинення провадження у справі на
підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи
касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної
інстанції та оскаржувана постанова відповідає нормам
матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 5, 6, 7, 11, 52
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст. ст. 80, 111-5,
111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.06.2005 р. у справі № 46/205-б залишити без змін.