ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.11.2005 Справа N 17/183д
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),
суддів: Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні касаційне
подання Прокурора Ленінського району м. Запоріжжя
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 06.09.2005
у справі № 17/183д господарського суду Запорізької
області
за позовом Прокурора Ленінського району м. Запоріжжя в
інтересах держави в особі Управління
житлового господарства Запорізької міської
ради
До 1) ВАТ “Електротехнологія”
2) ТОВ “НОО Центр”
Про визнання договору недійсним,
за участю представників сторін від:
позивача не з’явились
відповідачів 1) не з’явились
2) не з’явились
прокуратури не з’явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.06.2005
(суддя Шевченко Т.Н.), залишеним без змін постановою
Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2005р.
(судді Яценко О.М. –головуючий, Мірошниченко М.В., Юхименко
О.В.), відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним
договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.11.2002р.
№ 1-2002, укладеного між відповідачами.
Прийняті у справі рішення мотивовані недоведеністю позивачем
заявлених вимог про визнання спірного договору недійсним на
підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
В касаційному поданні Прокурор Ленінського району м. Запоріжжя
просить скасувати постанову Запорізького апеляційного
господарського суду і прийняти нове рішення, посилаючись на
неправильне застосування норм матеріального права та невірне
врахування обставин та фактів.
ТОВ “НООЦентр” у відзиві на касаційне подання посилається на
безпідставність останнього і просить постанову залишити без
змін, а подання –без задоволення.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування
господарськими судами норм матеріального і процесуального права,
дійшла висновку, що касаційне подання задоволенню не підлягає з
наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2002 року між
ВАТ “Електротехнологія” (продавець) та ТОВ “НООЦентр” (покупець)
укладено спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна
№ 1-2002.
За умовами п. 1.1 зазначеного договору продавець зобов'язався
передати у власність покупця об'єкт нерухомості, який являє
собою комплекс споруд та будівель дитячого оздоровчого центру
“Сатурн”. За спірним договором у власність покупця було
передано, в тому числі, гуртожиток (інв. № 331102 літ. Е-2). На
виконання умов договору, продавець передав, а покупець прийняв і
оплатив майно (комплекс споруд та будівель дитячого оздоровчого
центру “Сатурн“), що підтверджено актом приймання-передачі від
02.12.2002 року.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про
застосування до спірних правовідносин норм Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, як встановлено судом, сторонами
взаємні зобов'язання виконані у повному обсязі, майно передано
та оплачено, а тому договір припинив свою дію у 2002 році.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені
статтею 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно якої
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
В позовній заяві такими нормами, яким не відповідає спірний
договір, визначено ст.ст. 15, 125, 132 та 175 Житлового кодексу
України. ( 5464-10 ) (5464-10)
Однак, зазначені норми не регулюють
цивільні правовідносини, не визначають правові підстави для
визнання цивільних договорів недійсними та не містять жодних
обмежень щодо укладення договорів купівлі-продажу нерухомості.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, необхідно
встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує
визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а
саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання
встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у
чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій підтвердили,
що договір купівлі-продажу № 1-2002 від 28.11.2002р. укладено
уповноваженими представниками сторін, його умови відповідають
чинному законодавству України, ніяких противоправних дій
відповідачів не встановлено.
Отже, колегія суддів вважає правомірним висновок апеляційної
інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання
спірного договору недійсним.
Доводи касаційного подання висновків суду не спростовують.
З огляду на наведене постанова Запорізького апеляційного
господарського суду має бути залишена без змін, а касаційне
подання без задоволення.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
06.09.2005р. у справі № 17/183д залишити без змін, а касаційне
подання Прокурора Ленінського району м. Запоріжжя –без
задоволення.