ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.11.2005 Справа N 6/157-38
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Невдашенко Л.П.
Суддів Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Розглянувши у
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Ковельсільмаш”
на постанову від 01.06.2005р. Львівського апеляційного
господарського суду
У справі № 6/157-38 господарського суду Волинської
області
За позовом Відкритого акціонерного товариства
“Ковельсільмаш”
До Регіонального відділення фонду державного
майна України по Волинській області
3-я особа Управління державного казначейства у
Волинській області
Про стягнення 688210,00 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача не з’явились
- відповідача не з’явились
- 3-ї особи не з’явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Волинської області від 17.01.2005р.
у справі № 6/157 - 38 ВАТ “Ковельсільмаш“відмовлено у позові про
стягнення з регіонального відділення ФДМУ по Волинській області
688 210,00 грн. вартості частки у спільній власності об'єкту
незавершеного будівництва 144- квартирного будинку.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
01.06.2005р. апеляційну скаргу ВАТ “Ковельсільмаш“було
задоволено частково - стягнуто на користь ВАТ “Ковельсільмаш“з
державного бюджету 24987,62 грн., в іншій частині рішення
місцевого господарського суду залишено без змін.
Позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить її
скасувати, вважаючи, що при винесені рішення господарського суду
Волинської області від 17.01.2005р. та постанови Львівського
апеляційного господарського суду від 01.06.2005р. судами не
правильно застосовано норми матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановили попередні судові інстанції та зазначив апеляційний
господарський суд, в процесі приватизації у 1991р. ВО
“Ковельсільмаш” шляхом перетворення його у ВАТ “Ковельсільмаш”
відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу
та відомості розрахунку відновної вартості будівель і споруд ВАТ
“Ковельсільмаш” станом на 01.04.93р. із статутного фонду
товариства були вилучені і залишились у державній власності
об’єкти незавершеного будівництва, серед яких і було незавершене
будівництво 144-квартирного житлового будинку. Даного факту
ніким із сторін не заперечено і додатково підтверджено
відповідачем-1 витягом форми 1є-П із реєстрації державного
майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ “Ковельсільмаш”,
затвердженого начальником регіонального відділення ФДМ України
по Волинській області від 25.04.05р.
Обов'язки по здійсненню приватизації державного майна відповідно
до ст. 7 Закону України “Про приватизацію майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
покладено на регіональні відділення Фонду державного майна
України.
Позиція скаржника ґрунтується на захисті порушеного, на його
думку, сумісного права власності на спірний об’єкт, виходячи із
ст. 48 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
і
ст.ст. 386,387 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, в зв’язку з цим і була
заявлена позовна вимога про стягнення збитків, завданих по
причині заниженого продажу спірного об’єкта на аукціоні.
Однак, ні при розгляді справи в місцевому господарському суді,
ні при перегляді рішення в апеляційній інстанції позивач не
довів протиправності дій органу приватизації, як при підготовці
об’єкта до продажу, так і при проведенні конкурсу, як не довів і
права спільної власності на спірний об’єкт.
Протиправна поведінка є обов’язковим елементом складу
правопорушення для застосування до особи майнової
відповідальності.
Згідно з п. 1.4. Положення про управління державним майном, яке
не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі
приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом
ФДМ України від 19.05.99р. № 908\68, ( z0414-99 ) (z0414-99)
одним із
способів управління таким державним майном є здійснення
приватизації.
Відповідно до п. 9 Положення про регіональне відділення Фонду
державного майна України, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 15.06.94р № 412, ( 412-94-п ) (412-94-п)
регіональне
відділення ФДМ України здійснює управління та розпоряджається
майном підприємств, установ і організацій, що перебувають у
державній власності в процесі приватизації.
З урахуванням цього та на виконання наказу ФДМУ від 11.04.2001р.
№ 608 “Про включення до переліку об’єктів незавершеного
будівництва, що підлягають приватизації, та виключення з
переліку”, регіональне відділення на підставі свого наказу “Про
визначення способу приватизації” від 23.04.2001р., № 90 прийняло
рішення про приватизацію об’єкта незавершеного будівництва -
144- квартирний житловий будинок” шляхом продажу на аукціоні.
Наказом регіонального відділення “Про приватизацію незавершених
будівництвом об’єктів” від 23.04.2001р. № 92 ВАТ “Ковельсільмаш”
було повідомлено про продаж 144-квартирного житлового будинку.
Проти приватизації позивач не заперечував і міг взяти участь в
аукціоні на загальних підставах.
В аудиторському висновку від 04.09.2001р. на підставі доказів
було чітко визначено розміри часток фінансування будівництва
будинку, але ніяк не долі спільної власності у майні, як
помилково на цьому наполягає скаржник.
Ці частки фінансування становили:
•Колишнього державного підприємства ВО “Ковельсільмаш“-0,31%;
•ВАТ “Ковельсільмаш” -72,85%;
•ЖБК “Вересневий“-26,74%.
Позивач у встановленому законом порядку не звертався за
визнанням за ним права власності чи встановленням його частки у
спільній власності незавершеного будівництва 144-квартирного
житлового будинку. Для органу приватизації спірний об'єкт був і
залишився будівництвом, що не увійшло у приватизацію при
створенні ВАТ “Ковельсільмаш”.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про особливості приватизації
об'єктів незавершеного будівництва” ( 1953-14 ) (1953-14)
вартість об’єкта
незавершеного будівництва для продажу на аукціоні визначається
на підставі даних балансу без урахування суми індексації
вартості об'єкта незавершеного будівництва, обчисленої за
індексами, встановленими Державним комітетом статистики України.
Початкова ціна об’єкта становила 250 000 грн., яка була
визначена із врахування акта оцінки вартості об’єкта
незавершеного будівництва від 15.06.2001р. та фактичного стану
будівлі.
У зв’язку з тим, що аукціон двічі не відбувся через відсутність
заяв від потенційних покупців на приватизацію об’єкта
незавершеного будівництва, регіональне відділення прийняло
рішення провести повторний продаж зазначеного об’єкта на
аукціоні за методом зниження ціни лота (наказ регіонального
відділення від 06.11.2001р № 317). На аукціоні, який відбувся
10.12.2001р., об’єкт незавершеного будівництва було продано ТзОВ
“Завод будівельних конструкцій” на підставі договору
купівлі-продажу від 13.12.2001р. № 377 за 100 000 грн.
Згідно ст. 22 Закону України “Про особливості приватизації
об'єктів незавершеного будівництва” ( 1953-14 ) (1953-14)
та п. 83 Закону
України “Про державну програму приватизації”, (1723-14 ) якщо
фінансування об’єкта незавершеного будівництва здійснювалося за
рахунок виключно власних коштів державного підприємства, йому
перераховуються з позабюджетного Державного фонду приватизації
кошти, одержані від приватизації об’єкта незавершеного
будівництва, за вирахуванням коштів, витрачених на проведення
приватизації.
З урахуванням цього, регіональним відділенням був складений
розподіл коштів, які надійдуть від продажу об’єкта незавершеного
будівництва 144-квартирного житлового будинку”, відповідно до
якого ВАТ “Ковельсільмаш” належало повернути лише 58 362,51
грн., а не 688 210 грн. Регіональне відділення повернуло частину
коштів на суму 33 374,89 грн.
В той же час апеляційний господарський суд не погодився з
позицією місцевого господарського суду та відповідачів про
відсутність правових підстав для повернення позивачу решти
коштів в сумі 24987,62 грн. Посилання відповідачів на те, що
залишок коштів повернути не є можливим, оскільки згідно з п. 37
ст. 63 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік”
( 380-15 ) (380-15)
від 26.12.2002р. № 380-У1, п. 35 ст. 80 Закону
України “Про державний бюджет України на 2004 р.” від
27.10.2003р. № Т344-ІV ( 1344-15 ) (1344-15)
та п. 21 ст. 73 Закону
України “Про державний бюджет України на 2005 рік” від
23.12.2004р. № 2285-ІV ( 2285-15 ) (2285-15)
було призупинено дію пунктів
83,84,85 діючого Закону України “Про державну програму
приватизації на 2000-2002 роки”, ( 1723-14 ) (1723-14)
якими передбачався
відповідний розподіл коштів отриманих від приватизації об’єктів
незавершеного будівництва, не заслуговує на увагу апеляційного
господарського суду.
Як зазначалося вище, приватизація спірного об’єкта відбулася на
підставі договору від 13.12.01р. № 377, тобто в час, коли на
підставі діючого тоді законодавства відповідачі зобов'язані були
повернути частку позивача від виручених коштів з продажу
незавершеного будівництва 144-квартирного житлового будинку.
Таким чином, вже тоді у позивача виникла дебіторська
заборгованість по відношенню до відповідачів і право отримання
всієї своєї частки в сумі 58362,51 грн.
Прострочення відповідачів в поверненні всіх коштів, і апелювання
до нового законодавства, яке призупинило регулювання
правовідносин по розподілу коштів, отриманих від приватизації
об’єктів незавершеного будівництва не може слугувати підставою
для відмови в поверненні коштів. Кошти отримані від приватизації
спірного об'єкта стосувалися бюджету 2002 року, а не бюджетів
наступних років.
З огляду на вищевикладене, Львівський апеляційний господарський
суд апеляційну скаргу частково задовольнив, рішення –частково
скасував і позов задовольнив в сумі 24 987,62 грн.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду,
викладених в оскаржуваній постанові.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що в силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого
господарського суду України не вбачає підстав для скасування
оскаржуваної постанови, яка відповідає матеріалам справи та
чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
01.06.2005р. у справі № 6/157-38 залишити без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.