ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 143/3-05
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 19.07.2005
зі справи № 143/3-05
за позовом відділення Фонду
до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства
“Нива”, с. Велика Вовнянка Таращанського району Київської
області (далі –ПОСП “Нива”)
про стягнення 6104 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –Котової Н.І.,
ПОСП “Нива” –не з’явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 6104 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 19.07.2005
(суддя Поляк О.І.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення з посиланням на приписи статей 18-20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 )
(далі –Закон ( 875-12 )) та пунктів 5, 10, 14 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі –Положення ( 314-95-п )),
мотивовано тим, що обов’язок з пошуку та безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладено на органи соціального
захисту населення, у той час коли ПОСП “Нива” було вжито усіх
залежних від нього заходів для виконання зазначеного нормативу,
а саме, створено робочі місця для інвалідів у необхідній
кількості та повідомлено уповноважених органів про наявність
таких вакантних посад.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого
господарського суду з даного спору, посилаючись на порушення
судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано тим, що
безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюють саме
підприємства шляхом укладення трудового договору, у той час коли
органи, перелічені у частині першій статті 18 Закону, ( 875-12 )
лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів. Крім того, скаржник
зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні докази
створення відповідачем у встановленому порядку робочих місць
інвалідів та інформування уповноважених органів про наявність
потреби у працівниках з обмеженою працездатністю протягом
звітного року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ПОСП “Нива” звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 96 осіб, норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів – 4 особи, у той час коли фактично у
звітному році відповідачем було працевлаштовано лише 2 інваліди;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати штатного
працівника на підприємстві відповідача у звітному періоді (3552
грн.) розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі
місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році
становить 7104 грн., яку самостійно ПОСП “Нива” не сплачено;
- ПОСП “Нива” повідомляло Таращанський районний центр зайнятості
про наявність вільних робочих місць, на яких могла
використовуватись праця інвалідів у звітному періоді, шляхом
направлення щомісячних звітів за формою № 3-ПН;
- у звітному році інваліди на підприємство відповідача
уповноваженими органами не направлялись.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Судом першої інстанції з достатньою повнотою встановлено
обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим
обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення ( 314-95-п )
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п )
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. У
пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 )
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади. Отже, працевлаштування інвалідів може
здійснюватись органами, визначеними у статті 18 Закону,
( 875-12 ) лише за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”,
затвердженої наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 224, ( z0464-98 ) підприємства, установи і
організації, розташовані на території відповідного регіону,
незалежно від форм власності і господарювання та відомчої
підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній
службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) за формою № 3-ПН “Звіт про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”,
причому наявність вакантних посад для працівників з обмеженою
працездатністю, якими є, зокрема, інваліди, проставляється у
графі 4 такого звіту (пункт 2.1 Інструкції ( z0464-98 )).
Отже, оскільки звіти за формою державної статистичної звітності
№ 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві
вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом
звітного періоду, місцевим господарським судом у вирішенні цього
спору з’ясовано належними доказами фактичні дані про
інформування ПОСП “Нива” протягом 2003 року органів
працевлаштування щодо наявності на його підприємстві вільних
робочих місць, на яких могла використовуватися праця осіб з
обмеженою працездатністю у звітному періоді.
Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) учасник господарських відносин відповідає за
невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання
чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не
доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для
недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, з огляду на встановлені господарським судом
фактичні дані ПОСП “Нива” не може бути суб’єктом
відповідальності за невиконання відповідними органами обов’язку
з пошуку інвалідів для працевлаштування на створені відповідачем
робочі місця та відсутність інвалідів, які бажають
працевлаштуватись.
Відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного
рішення господарського суду Київської області не вбачається.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Київської області від 19.07.2005 зі
справи № 143/3-05 залишити без змін, а касаційну скаргу
Київського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів – без задоволення.