ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 141/3-05
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 19.07.2005
зі справи № 141/3-05
за позовом відділення Фонду
до комунального підприємства “Житлове ремонтно-експлуатаційне
управління”, м. Бориспіль Київської області (далі –КП “ЖРЕУ”)
про стягнення 9293 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду – Котової Н.І.,
КП “ЖРЕУ” –не з’явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 9293 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 19.07.2005
(суддя Поляк О.І.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення з посиланням на приписи статей 18-20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 )
(далі –Закон ( 875-12 )) та пунктів 5, 10, 14 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі –Положення ( 314-95-п )),
мотивовано тим, що обов’язок з пошуку та безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладено на органи соціального
захисту населення, у той час коли КП “ЖРЕУ” було вжито усіх
залежних від нього заходів для виконання зазначеного нормативу,
а саме, створено робочі місця для інвалідів у необхідній
кількості та повідомлено уповноважених органів про наявність
таких вакантних посад.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого
господарського суду з даного спору, посилаючись на порушення
судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано тим, що
безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюють саме
підприємства шляхом укладення трудового договору, у той час коли
органи, перелічені у частині першій статті 18 Закону, ( 875-12 )
лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів. Крім того, скаржник
зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні докази
створення відповідачем у встановленому порядку робочих місць
інвалідів та інформування уповноважених органів про наявність
потреби у працівниках з обмеженою працездатністю протягом
звітного року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого КП “ЖРЕУ” звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 218 осіб, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів –8 осіб, у той час коли фактично
у звітному році відповідачем було працевлаштовано лише 4
інваліди;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 5748,17 грн.;
- в зв’язку з частковою сплатою КП “ЖРЕУ” суми штрафних санкцій
за нестворені 4 робочі місця для працевлаштування інвалідів у
звітному 2003 році заборгованість відповідача на момент
вирішення спору становила 9293 грн.;
- КП “ЖРЕУ” повідомляло Бориспільський міський центр зайнятості
про наявність вільних робочих місць, на яких могла
використовуватись праця інвалідів у звітному періоді, шляхом
направлення щомісячних звітів за формою № 3-ПН;
- у звітному році інваліди на підприємство відповідача
уповноваженими органами не направлялись.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення ( 314-95-п )
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п )
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. У
пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним
Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди
мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність вільних робочих
місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця
інвалідів.
Проте у з’ясуванні обставини щодо направлення відповідачем
звернень до органів працевлаштування про наявність вільних
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів,
місцевий господарський суд порушив правила статті 43 ГПК України
( 1798-12 ) про оцінку доказів.
Так, відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення
державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”,
затвердженої наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 224, ( z0464-98 ) підприємства, установи і
організації, розташовані на території відповідного регіону,
незалежно від форм власності і господарювання та відомчої
підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній
службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) за формою № 3-ПН “Звіт про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”. Зі
змісту ж пункту 2.1 цієї Інструкції ( z0464-98 ) вбачається, що
наявність вакантних посад для працівників з обмеженою
працездатністю, якими є, зокрема, інваліди, проставляється саме
у графі 4 такого звіту.
Оскільки у звітах КП “ЖРЕУ” за формою № 3-ПН, які містяться у
матеріалах справи, відповідні дані у графі 4 відсутні, висновок
господарського суду про те, що відповідач повідомляв державну
службу зайнятості про наявність вільних робочих місць для
інвалідів є необґрунтованим.
Проте, саме звіти за формою державної статистичної звітності
№ 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві
вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом
звітного періоду. Тому, з метою з’ясування зазначених обставин
господарські суди повинні були, зокрема, витребувати та
дослідити усі звіти ТОВ “Інтер-ЦВЗВ” за формою № 3-ПН, що
подавалися відповідачем до відповідної служби зайнятості, а
також інші документи, що могли б свідчити про належне
повідомлення органів служби зайнятості про наявність вільних
робочих місць для інвалідів.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин
справи і частини першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 )
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну
правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 19.07.2005
зі справи № 141/3-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.