Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:      Ткаченко Н.Г.

суддів:           Катеринчук Л.Й.

                  Разводова С.С.

розглянувши       Товариства    з    обмеженою    відповідальністю

касаційну скаргу  “Науково-виробниче об’єднання “Славутич”

на постанову      Київського      міжобласного      апеляційного 

                  господарського суду від 03.05.2006

у справі          № 8/222

господарського    Полтавської області

суду

за заявою         Відкритого        акціонерного        товариства

                  “Ремсільгосптехніка”     (далі:      “Ініціюючий

                  кредитор”

до                Товариства    з    обмеженою    відповідальністю

                  “Науково-виробниче об’єднання “Славутич”  (далі:

                  “Боржник”

Про визнання банкрутом

керуючий санацією Плужнік О.І.

в судовому засіданні взяли участь представники :

заявника не з’явився

боржника не з’явився

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Полтавської області 04.04.2002 за заявою Ініціюючого кредитора порушено справу про банкрутство Боржника за загальною процедурою в порядку Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) (далі : “Закон” (2343-12) ) (т.1 а.с.1). Ухвалою суду 30.10.2002 введено процедуру санації, керуючим санацією призначено Плужніка О.І. (т.2 а.с.20).

Ухвалою суду 02.03.2006 затверджено мирову угоду у справі про банкрутство між боржником та комітетом кредиторів на стадії санації та припинено провадження у справі (т.4 а.с.101-102).

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою про затвердження мирової угоди ліквідатор Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” та перший заступник прокурора Полтавської області в інтересах АКБ “Україна” звернулися з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області про затвердження мирової угоди від 02.03.2005 та поновити провадження у справі, мотивуючи порушенням норм матеріального права - укладенням мирової угоди у справі про банкрутство без погодження з заставним кредитором, некомпетентністю засідання комітету кредиторів, який погоджував мирову угоду.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду 03.05.2006 скасовано ухвалу господарського суду Полтавської області 02.03.2006, справу повернуто для подальшого розгляду до господарського суду Полтавської області.

Не погоджуючись з Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду 03.05.2006 керуючий санацією Плужнік О.І. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касатор наполягає на порушенні норм матеріального та процесуального права, а зокрема, статей 16, 35, 36 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , зазначає що згода на укладення мирової угоди у справі дана компетентним комітетом кредиторів, а обставини прощення (списання) боргів кредиторам не мають значення для компетентності участі членів комітету кредиторів в засіданні комітету кредиторів, що визнання мирової угоди недійсною слід вирішувати в порядку ст. 39 Закону (2343-12) , а не в порядку апеляційного оскарження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу про затвердження мирової угоди суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

За приписами частини 2 статті 4-1 ГПК України (1798-12) господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) . При цьому норми Закону, як норми спеціального права превалюють при їх застосуванні над нормами ГПК України (1798-12) , як нормами загального права.

Відповідно до статті 35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником та кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається більшістю голосів –членів комітету кредиторів та вважається прийнятим за умови, якщо всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Згідно з статтею 36 Закону (2343-12) мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону (2343-12) . У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 цього Закону (2343-12) , передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.

За приписами статті 37 Закону (2343-12) мирова угода укладається в письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Як встановлено апеляційною інстанцією, рішення про затвердження мирової угоди в справі прийнято комітетом кредиторів 14.11.2005 в складі кредиторів, вимоги яких задоволені (погашені) у процедурі банкрутства у зв’язку з чим апеляційна інстанція дійшла висновку про нелегітимність такого рішення комітету кредиторів.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що незважаючи на погашення (задоволення) вимог кредиторів у процедурах банкрутства, конкурсні кредитори не втрачають свого правового статусу учасника провадження у справі про банкрутство, визначеного абзацом 22 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , а тому вправі приймати рішення, пов’язані з подальшим веденням процедур банкрутства, зокрема про припинення провадження у справі шляхом укладення мирової угоди. Відтак, висновки апеляційного суду про нелегітимність рішення комітету кредиторів 14.11.2005 суперечать нормам законодавства про банкрутство, які визначають правовий статус конкурсних кредиторів у процедурах банкрутства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також не погоджується з висновками апеляційного суду про порушення статті 207 Цивільного кодексу України (435-15) при укладенні спірної мирової угоди, як такої, на якій підпис голови комітету кредиторів представника Кобеляцької МДПІ не скріплений печаткою податкового органу, оскільки в даному випадку при укладенні мирової угоди в процедурі банкрутства слід застосовувати спеціальні приписи законодавства про банкрутство (статтю 36 Закону), яка вимагає погодження мирової угоди керівником податкового органу за місцезнаходженням боржника за умови прийняття рішення про розстрочку, відстрочку, прощення (списання) частини вимог з податків і зборів боржника. Встановивши факт відсутності (погашення) податкового боргу, апеляційний суд повинен був застосувати наведені норми спеціального законодавства про банкрутство для оцінки обставин необхідності погодження мирової угоди керівником податкового органу та компетентності підписання мирової угоди представником податкового органу, як головою комітету кредиторів у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що Ухвалою суду 05.02.2003 визнано грошові вимоги АКБ “Україна” в сумі 414655,79грн., при цьому судом не зазначалось в ухвалі про встановлення черговості задоволення зазначених вимог (т.2 а.с.22). Матеріалами справи, зокрема заявою АКБ “Україна” підтверджується подання заяви та подання відповідних доказів про включення вимог кредитора, як забезпечених заставою (том 1 а.с.119-132), а також визнання керівництвом боржника зазначених вимог заставними та включення їх до Реєстру грошових вимог боржника як вимог першої черги (том 4 а.с.134), часткове їх задоволення як першочергових згідно листа керуючого санацією боржника № 31 від 29.03.2004 (том 2 а.с.142).

В апеляційній скарзі АКБ “Україна” зазначав про порушення його прав заставного кредитора першої черги, так як ним не було погоджено укладення мирової угоди, а тому доводив порушення процедури укладення спірної мирової угоди.

Однак, апеляційною інстанцією доводи апелянта не були перевірені та не було дано оцінки наявним в матеріалах справи доказам про черговість визнання грошових вимог кредитора АКБ “Україна”, що має значення для встановлення обставин дотримання процедури укладення спірної мирової угоди в справі.

Відповідно до приписів статті 99 ГПК України (1798-12) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відтак, постанова суду апеляційної інстанції є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 (v0011700-76) із змінами на даний час).

Постанова апеляційного суду від 03.05.2006 зазначеним вимогам не відповідає. За таки обставин постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.05.2006 слід скасувати, а справу № 8/222 направити на новий апеляційний розгляд. При новому апеляційному розгляді суду необхідно дослідити правовий статус та черговість задоволення вимог Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», момент припинення зобов’язань кредиторів, які списали (простили) свої вимоги боржнику та під ставність включення зазначених вимог до мирової угоди у справі про банкрутство ТОВ «НВО «Славутич».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,,111-7,111-9,111- 11 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Славутич” задоволити частково.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.05.2006 скасувати, справу № 8/222 направити на новий апеляційний розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.