ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 33/194
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 08.07.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2005
зі справи № 33/194
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Спортек” (далі
– Товариство), м. Донецьк,
про стягнення 5 990,16 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 5 990,16 грн. штрафних
санкцій за нестворення двох робочих місць для працевлаштування
інвалідів у 2002 році.
Рішенням названого суду від 08.07.2005 (суддя Новікова Р.Г.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 15.08.2005 (колегія суддів у складі:
Кондратьєва С.І. –головуючий суддя, судді Акулова Н.В.,
Старовойтова Г.Я.), у позові відмовлено. Прийняті судові рішення
мотивовано виконанням відповідачем вимог Закону України від
21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів скасувати через неправильне застосування
ними норм матеріального права та задовольнити позов.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі
справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про необхідність часткового
задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (122 особи) відповідач у 2002 році мав створити 5
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2002 році Товариством працевлаштовано трьох
інвалідів;
- відповідач у 2002 році інформував службу зайнятості про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад), які можуть
бути зайняті інвалідами, шляхом подання звітів за формою № 3-ПН;
- інваліди до відповідача з метою працевлаштування не зверталися
і відповідними органами не направлялися;
- наказом від 28.12.2001 № 140 на підприємстві створено робоче
місце для працевлаштування інваліда (а.с. 46).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
встановлено, що
підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до
1.02.року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, ( z0464-98 ) (z0464-98)
затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку Товариство мало щорічно подавати до Відділення.
Отже, законодавством України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому
мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
встановлено: чи здійснював відповідач у 2002 році заходи,
спрямовані на створення робочих місць для інвалідів у кількості,
яку визначено нормативом, і які саме; чи інформувало (і як)
Товариство державну службу зайнятості і Відділення про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування
саме інвалідів; з яких причин уповноваженими органами не
направлялися до відповідача інваліди для працевлаштування.
Водночас посилання попередніх судових інстанції на виконання
Товариством обов’язку зі створення робочих місць для інвалідів
та інформування державної служби зайнятості не може вважатися
встановленням судом відповідних фактів, оскільки наявні в
матеріалах справи звіти за формою № 3-ПН (а.с. 28 –39)
інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)
саме для інвалідів не містять, а зміст наказу від 28.12.2001
№ 140 (а.с. 46) свідчить лише про намір Товариства створити одне
робоче місце для інваліда і обставини, пов’язані з виконанням
цього наказу, судами не досліджувалися.
При цьому апеляційний господарський суд вірно зазначив у
постанові зі справи, що факт відсутності у Товариства прибутку
не може бути підставою для відмови в позові, оскільки стаття 20
Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
не ставить обов'язок щодо сплати
штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності
прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324, ( v_324700-05 ) (v_324700-05)
від
21.06.2005 зі справи № 1/255 та від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 ( v_221700-05 ) (v_221700-05)
.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 08.07.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2005 зі справи № 33/194 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.