ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 26/118-05-4055
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Одеського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Одеса,
на рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
26.07.2005
зі справи № 26/118-05-4055
за позовом прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі
Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Время” (далі –
Товариство), с. Салгани Білгород-Дністровського району Одеської
області,
про стягнення 3 112,67 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Шкляренко В.П. ,
прокурора –не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Прокурор міста Одеси звернувся до господарського суду Одеської
області з позовом в інтересах держави в особі Відділення про
стягнення з Товариства 3 112,67 грн. штрафних санкцій за
нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда в 2003
році.
Рішенням господарського суду Одеської області від 19.05.2005
(суддя Никифорчук М.І.), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 26.07.2005 (колегія суддів
у складі: Картере В.І. –головуючий, судді Пироговський В.Т.,
Жеков В.І.), у позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано виконанням відповідачем вимог
Закону України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875
( 875-12 )) та відсутністю у нього прибутку, що унеможливлює
стягнення штрафних санкцій на підставі статті 20 цього Закону
( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду від 19.05.2005 та
постанову апеляційного господарського суду від 26.07.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та, вважаючи судові рішення зі
справи законними й обґрунтованими, просило відмовити в
задоволенні скарги.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність часткового задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (71 особа) відповідач у 2003 році мав створити 3
робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Товариством працевлаштовано двох
інвалідів;
- відповідач не інформував Державну службу зайнятості про вільні
робочі місця та вакантні посади на яких може використовуватися
праця інвалідів, що підтверджується листом
Білгород-Дністровського регіонального центру зайнятості від
19.01.2005 № 03-18 (а.с. 12);
- Товариство на протязі 2002-2004 років не зверталося до
уповноважених органів з приводу залучення спеціалістів
управління праці та соціального захисту населення
райдержадміністрації до участі в роботі комісії з питання
організації проведення атестації робочих місць для
працевлаштування інвалідів, що підтверджується листом управління
праці та соціального захисту населення Білгород-Дністровської
районної державної адміністрації від 19.01.2005 № 05-13-6/109
(а.с. 14);
- відповідач не інформував Відділення протягом 2003 року про
створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування
інвалідів, що підтверджується довідкою від 30.03.2005
№ 03-1/653;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (3 112,67 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення одного робочого місця для інваліда має становити 3
112,67 грн.
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Товариство прибутку не отримало.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що
підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до
1.02.року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, ( z0464-98 ) затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів передує вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, ( n0060700-04 )
від 11.01.2005 зі справи № 6/203, ( sp21/027 ) від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Водночас факт відсутності у Товариства прибутку в 2003 році не
може бути підставою для відмови в позові, оскільки Закон № 875
( 875-12 ) (частини третя і четверта статті 20) не ставить
обов'язок щодо сплати штрафних санкцій в залежність від
наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324, ( v_324700-05 ) від
21.06.2005 зі справи № 1/255 та від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 ( v_221700-05 ).
Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
помилкового висновку про те, що відсутність прибутку звільняє
відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону
№ 875 ( 875-12 ).
Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій не враховано,
що відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення з позовом до суду в межах
встановлених строків.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування
судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
26.07.2005 зі справи № 26/118-05-4055 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської
області.